Як війна змінила команду Зеленського і що відбувається у трикутнику влади

Що відбувається між президентом та його найближчими соратниками, як прем'єр Шмигаль зумів зміцнити свої позиції і чому на Банковій хочуть, але не можуть розпустити Раду – у матеріалі РБК-Україна.

Влада Володимира Зеленського рік тому, напередодні повномасштабного вторгнення Росії, здавалася найслабшою за весь час його президентства. Партія "Слуга народу", колись безумовний лідер народної підтримки, у деяких соцопитуваннях навіть не посідала перше місце. Президент був утягнутий у перманентне політико-медійне протистояння з олігархами. У цих умовах друга половина його каденції представлялася для Зеленського та його команди вкрай проблемною.

Російське вторгнення миттєво все змінило. На деякий час традиційна боротьба між владою та опозицією зникла. Та коли після відступу окупантів від Києва, до середини весни, політичне життя поступово почало повертатися, виявилося, що Зеленський знову став абсолютним лідером електоральних симпатій. У грудні 2022 року, згідно з опитуванням КМІС, президенту довіряли 84% українців, роком раніше – лише 27%. Його політичні конкуренти, принаймні на сьогодні, залишилися далеко позаду. Війна та колосальна популярність президента змінила баланси і у всій владній вертикалі.

Центр ухвалення рішень

Багато завдань з початком вторгнення Росії, природно, перейшли у відання президента. Це зацементувало політичний центр країни на вулиці Банковій. Більшість свого часу Зеленський приділяє питанням війни та підтримки з-за кордону – дві пов'язані між собою сфери, навколо яких обертається весь український порядок денний.

Декілька разів на тиждень він проводить засідання Ставки Верховного головнокомандувача. Цей орган частково перебрав на себе функціонал Ради нацбезпеки та оборони долютневих часів. Але з розмежуванням функцій – на Ставці, у вужчому колі, обговорюються питання, безпосередньо пов'язані з війною, забезпечення армії. Тоді як РНБО займається сектором економіки, санкцій тощо

Президент регулярно спілкується із військовими, дипломатами, проводить міжнародні переговори та записує щоденні звернення до народу. Щільний розпорядок дня змусив Зеленського відійти від мікроменеджменту, який, до речі, був також властивий і його попереднику.

"Раніше президент міг проводити наради навіть щодо якогось одного законопроекту. Зараз такого через зрозумілі обставини вже немає. Тому більш дрібні питання тепер обговорюються на рівні Кабміну, депутатів і когось із представників Офісу. Президент може включатися тільки в тому випадку, коли це обговорення заходить у глухий кут", – розповів один із співрозмовників у президентській команді.

Більшість часу президента займають міжнародний напрямок та наради з військовими (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

Список тих, хто все ще має прямий доступ до Зеленського, в інтерпретації різних джерел дещо відрізняється. Але якщо зіставити імена, що звучали найчастіше, "вхожими" до президента зараз можна назвати Сергія Шефіра, керівника ОП Андрія Єрмака та його радника Михайла Подоляка, прем'єра Дениса Шмигаля і голову фракції СН Давида Арахамію. "Інші можуть потрапити до "першого" тільки повідомивши другий поверх", – зазначило одне з джерел видання, маючи на увазі керівника ОП.

Єрмак ретельно фільтрує всіх відвідувачів президента. Хтось вважає це прагматизмом – щоби організувати робочий день президента з максимальним ККД. Інші вважають, що главі ОП просто не до душі, коли хтось займає надто багато часу Зеленського. У продовження своєї версії джерела видання наводять прикладом те, як розвивалися взаємини Єрмака з Шефіром і Арахамією.

Колишній бізнес-партнер президента прийшов разом із ним на Банкову, отримавши посаду його помічника. Але цей досить скромний пост передбачав значно більший вплив. Декілька років брати Шефіри ділили разом із Зеленським один кабінет, коли вони втрьох займалися "Кварталом". Не дивно, що Шефір став одним із небагатьох, до кого прислухався президент із травня 2019 року.

Один із співрозмовників бачить у відносинах між Єрмаком та Шефіром ознаки конкуренції. "Колись Єрмак намагався, грубо кажучи, відтіснити Шефіра від президента. Раніше це простежувалося більше, зараз – менше", – зазначило джерело.

У 2021 року був час, коли Шефір справді дещо відсторонився від державних справ. Але зараз, як зазначають джерела, він повернувся на колишню орбіту і бере участь у всіх нарадах у президента принаймні щодо політичних питань.

Інший співрозмовник видання з команди Зеленського вважає, що ревнощі між Єрмаком та Шефіром можуть бути перебільшенням. "Шефір чітко дотримується правил. Він робить лише те, про що його просять, і не намагається влазити у всі процеси", – каже джерело у владі на умовах анонімності.

Схожий сюжет розгортався і у випадку з Арахамією, який досяг піку свого впливу після того, як президент доручив йому переговори з росіянами. Глава фракції СН – як до війни, так і після її початку – виступав комунікатором від Зеленського у дуже широкому спектрі питань. Але в той момент, коли Рада перестала дисципліновано видавати 226 голосів "за", роль універсального солдата почала грати не на його користь.

"Оскільки в парламенті зараз не все гладко, то у президента виникали логічні питання до Арахамії, на яких Єрмак, мабуть, акцентував його увагу. Виходить складна ситуація: з одного боку, вони самі залучали його до вирішення інших справ, а з іншого – почали дорікати в тому, що він не справляється зі своїм основним завданням – забезпеченням голосування у сесійній залі", – пояснив поінформований співрозмовник.

Одним із епізодів, після якого можна було помітити "шорсткість" між Єрмаком та Арахамією, стала відставка у листопаді 2021 року Андрія Тарана. За даними видання, заміна тодішнього міністра оборони не обійшлася без участі голови фракції "Слуга народу". Хоча від початку Таран вважався кандидатом от Єрмака.

Друга показова ситуація сталася, коли у липні минулого року змінювали міністра соцполітики. Єрмак та Арахамія пропонували різних претендентів. Зрештою, на голосування парламенту винесли ту кандидатуру, яку підтримав керівник ОП. Але, як зазначив один із нардепів, "осад" від цієї історії залишився. Інше джерело уточнило, що у президента так чи інакше залишаються досить "теплі" відносини з Арахамією.

"Він корисний. І навіть якщо його зачіпають, він не плете якісь інтриги у відповідь. А те, що Рада не голосує – це ж не тільки проблема Арахамії, а й тих людей з Офісу, хто взявся модерувати цей процес", – каже співрозмовник.

Координація зустрічей президента – лише невелика частина всіх функцій глави ОП, яких від початку війни побільшало. Коли у політикумі Єрмака з іронією називають "віце-президент" – у цьому фактично є лише частка іронії. Під час недавнього візиту Джо Байдена, коли представники української влади вишикувалися за ієрархією, щоб зустріти гостя, голова ОП був першим у ряду, перед спікером та прем'єром.

На сайті президента постійно публікуються релізи та фотозвіти про діяльність Єрмака. Він займається санкціями проти Росії, переговорами, обміном полонених, а також внутрішньополітичними та кадровими питаннями. І, як вважають співрозмовники у владі, ця активність може бути пов'язана, зокрема, і з його особистими амбіціями.

Голова ОП залучений до вирішення багатьох завдань і очолює близько десятка різних робочих груп (фото: president.gov.ua)

"Показово, що він почав заміряти свій рейтинг у опитуваннях. Що цікаво – він має досить велику довіру і відносно низький антирейтинг. Схоже, він прагне виходити з ролі сірого кардинала в публічну політику. Хоча, можливо, він керується бажанням довести своїм критикам, що він корисний державі", – розмірковує один із представників правлячої команди.

За рівнем впливу на президента з Єрмаком можна порівняти хіба що Олену Зеленську. Перша леді не вникає у питання призначень чи економічної політики. Але вона, як стверджують співрозмовники видання в оточенні президента, радить своєму чоловікові, коли це потрібно, і загалом глибоко залучена до державних процесів. Особливо – у частині міжнародної дипломатії. Статус і роль Зеленської стали особливо корисними після початку війни, щоб доносити світові реалії та емоції того, що відбувається в Україні через "м'яку силу", зазначило одне з джерел на Банковій.

У разі війни природно зріс вплив військових, насамперед – головнокомандувача Валерія Залужного і командувача Сухопутними військами Олександра Сирського. Залужного через його всенародну популярність давно включають у соціологічні опитування. Постійно з'являються чутки про протистояння між цивільною та військовою владою, тобто між Зеленським та Залужним, часто ці чутки штучно розганяються опонентами влади. Про політичні амбіції головкома співрозмовники РБК-Україна кажуть суперечливу інформацію. При цьому на Банковій справді інколи з ревністю ставляться до популярності Залужного – хоча він, принаймні поки що, сам не намагається грати у публічну політику та займається виключно військовими питаннями.

Режим автономії

Фокус президента на питаннях війни вимагав більшої автономності від інших органів влади – Ради та Кабміну. До лютого минулого року у владних кабінетах обговорювалася можливість відставки уряду разом із прем'єром. За такого сценарію передбачалося, що "Слуга народу" сформує нову коаліцію у парламенті з "Довірою" та "За майбутнє", а потім – і новий Кабмін. Ці дві групи системно "страхували" "Слугу народу" голосами в останній рік перед війною.

У ті часи медіа та політики, пов'язані з олігархами, вели окопну боротьбу з Банковою. Нова коаліція могла би вирішити хронічну проблему зі збиранням голосів у сесійній залі. А перезавантаження Кабміну, як вважали деякі представники президентської команди, допомогло би зменшити негатив, який лився на владу з телеекранів. Але в умовах воєнного часу – коли потрібна оперативна реалізація рамкових завдань – Шмигаль наново проявив себе.

Денис Шмигаль зумів зміцнитися на своїй посаді після початку війни (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

"Він дуже багато працював і це дало свій результат. З опитувань ми бачимо рекордно велику різницю між довірою до Кабміну та Ради. Зараз люди багато в чому сприймають Шмигаля як руку президента у сфері економіки", – каже один із впливових депутатів від "Слуги народу" .

До того ж за останній рік прем'єр навчився керувати урядом так, щоб не ухвалювати сильно непопулярних рішень і відгороджуватися від негативу. Наочний приклад – випадок із колишнім заступником міністра розвитку громад та територій Василем Лозинським. З подачі прем'єра Кабмін зібрався в неділю та швидко звільнив чиновника, якого правоохоронці запідозрили у корупції. За даними видання, Шмигаль не проти провести масштабніші перестановки вже на рівні міністрів, але поки що ця ідея не знайшла консенсусної підтримки на Банковій.

Не всі члени Кабміну де-факто підпорядковуються прем'єру. Частина з них, можна сказати, тримаються самі по собі – це зокрема віце-прем'єр Михайло Федоров та міністр культури Олександр Ткаченко. Інші ж, як наприклад міністр оборони Олексій Резніков і глава МЗС Дмитро Кулеба, більше підзвітні Офісу та президенту.

"Однак суб'єктність тих чи інших членів уряду не стає приводом для конфліктів усередині Кабміну. У цьому якраз і заслуга Шмигаля – йому вдалося все вибудувати так, що, з одного боку, хтось зберігає певну самостійність, з іншого – всі його все одно слухають", – зазначило одне з джерел у команді Зеленського.

Якщо уряд зміг за час війни вписатися в нові умови, то парламенту як органу вони даються важко. По суті, концентрація багатьох функцій на Банковій скоротила питому вагу Ради у державних процесах. За великим рахунком, від депутатів не дуже вимагають якоїсь ініціативності, головне – щоб у залі ухвалювалися потрібні рішення.

У перші тижні після вторгнення Росії парламент справді працював як злагоджений механізм. Але згодом він почав давати збої, навіть попри те, що президент відновив регулярні зустрічі з головами комітетів від СН та керівництвом Ради для обговорення порядку денного.

Стеля, на яку монобільшість зараз може розраховувати самотужки – це приблизно 180 голосів. Частина фракції пропускає засідання через хворобу, відрядження та з якихось особистих обставин. Інші – це депутати, близькі до екс-спікера Дмитра Разумкова, а також умовна група "бородатих" (яких прийнято пов'язувати з Ігорем Коломойським, що вже не зовсім відповідає дійсності), які не готові голосувати за всі ініціативи влади.

Схожу позицію займають і позакоаліційні фракції. "Євросолідарність" намагається застовпити за собою місце єдиної ідейної опозиції, тому стає критичнішою до влади. У "Слузі народу" вважають, що можлива тому причина – просідання рейтингів партії Петра Порошенка. На їхньому фоні "Батьківщину" в команді Зеленського сприймають як більш "договороздатну" опозицію, яка, втім, також буває досить впертою. Депутати від "Голосу" не надто дисципліновано відвідують засідання, як і представники двох звичних сателітів влади – "Довіри" та "За майбутнє".

На Банковій незадоволені роботою Ради (фото: GettyImages)

Як не дивно, але найнадійнішим "компенсатором" голосів для "Слуги народу" виступають групи, створені на базі ОПЗЖ – "Відновлення України" та "Платформа за життя та мир". Але навіть вони більше не натискають мовчки кнопки "за", а хочуть, щоб їм пояснювали, навіщо потрібно підтримувати те чи інше рішення.

Складнощі з голосами іноді змушують Банкову розмірковувати про розпуск Ради. Тим більше, що команда президента має плани завести до наступного парламенту оновлену партію під робочою назвою "команда Зеленського" або "блок Зеленського". Але ці розмови постійно закінчуються однаково безрезультатно.

"Усі розмови про вибори виглядають приблизно так. Потрібно розпустити Раду – всі згодні. Президент каже, що може розпустити її хоч зараз. Але одразу виникає питання – а як провести вибори і обрати новий парламент? На це відповіді ні в кого немає. Так що на цьому обговорення закінчується і всі далі намагаються збирати голоси з того, що є", – пояснив один із співрозмовників у Раді.

Іноді представники влади спеціально розпускають серед депутатів чутки про рішення провести перевибори, щоби привести їх у тонус. Але насправді виходить зворотний ефект. Багато хто розуміє, що в наступну Раду їм навряд чи вдасться потрапити, а тому, вважаючи, що їхня каденція ось-ось закінчиться, вже не сильно поспішають працювати.

Очевидно, що питання будь-яких виборів по-справжньому актуалізується вже після закінчення війни. Коли це станеться, звичайно, невідомо – але консенсусні прогнози співрозмовників РБК-Україна у владі загалом стають дедалі песимістичнішими. За таких умов тим паче складно загадувати, яким буде електоральний попит після війни. Але, напевно, склад українського політикуму помітно зміниться як за рахунок нових партій, так і за рахунок нових гравців.