Як Україні та Заходу подолати балістичну пастку Росії: розбір військових експертів

Балістичні ракети залишаються однією з найбільших загроз для України та Заходу, а збивати їх сьогодні здатні лише кілька систем ППО.

Чому Patriot і SAMP/T недостатньо, чи реально налагодити виробництво протиракет, які перспективи має український проєкт Freyja та чи може власна балістика стати частиною рішення – у матеріалі РБК-Україна.

Знищення пускових установок ще до запуску ракети може стати важливою частиною захисту. Саме тому розвиток української далекобійної зброї та власної балістики розглядається як один із ключових елементів стримування російських атак.

Наразі антибалістичними можливостями в Україні володіють американські Patriot із ракетами PAC-3 та франко-італійські комплекси SAMP/T із новітніми ракетами Aster B1NT. Водночас їхня кількість залишається недостатньою, а світове виробництво значно відстає від темпів випуску російської балістики.

РБК-Україна поспілкувалося з військово-політичним оглядачем Олександром Коваленком та військовим експертом Іваном Ступаком про глобальний дефіцит антибалістичних систем, перспективи українського проєкту Freyja, можливість локалізації виробництва PAC-3 та роль власної балістики у захисті країни.

Patriot, SAMP/T і THAAD. Які системи здатні збивати балістику

Перехоплювати балістичні ракети в Україні сьогодні здатні лише дві системи – американський Patriot із ракетами PAC-3 та франко-італійський SAMP/T із ракетами Aster B1NT. Про це розповів військово-політичний оглядач Олександр Коваленко.

"Якщо говорити саме про Україну, то це американський Patriot із ракетами PAC-3 та франко-італійський SAMP/T із ракетами B1NT. Саме вони здатні перехоплювати балістичні цілі", – каже експерт.

У світі існують й інші системи, зокрема американський THAAD, ізраїльська "Праща Давида" та морська система Aegis, однак вони або недоступні Україні, або не можуть бути використані в наших умовах, наголошує оглядач.

Отримання THAAD Україною наразі виглядає практично нереальним. Це одна з найдорожчих і найдефіцитніших систем протиракетної оборони у світі, а пріоритет у її постачанні мають традиційні союзники США, пояснює Коваленко.

Головною проблемою сьогодні є не відсутність технологій, а банальна нестача антибалістичних систем. До такого дефіциту призвело те, що країни Заходу роками недооцінювали масштаби майбутньої загрози, вважає Іван Ступак.

"Балістика давно є у Росії, Ірану та Північної Кореї. А Захід роками більше переймався зовсім іншими питаннями. Тепер виявилося, що власних можливостей для протидії таким загрозам у багатьох країн просто немає", – відзначає експерт.

Росія виробляє більше балістики, ніж Захід - протиракет

Однією з головних причин дефіциту стала різниця між темпами виробництва наступального та оборонного озброєння. Лише Росія сьогодні виготовляє більше балістичних ракет, ніж США виробляють протиракет PAC-3, каже Коваленко.

"Lockheed Martin виробляє приблизно 700 ракет PAC-3 на рік. Водночас Росія виготовляє понад тисячу балістичних ракет 9М723 для ОТРК "Іскандер-М". Але для гарантованого перехоплення однієї такої ракети необхідно мінімум дві PAC-3", – уточнює військовий оглядач.

Таким чином, лише для боротьби з річним виробництвом "Іскандерів" потрібно близько двох тисяч американських протиракет. Додатково PAC-3 за американською ліцензією виробляє японська Mitsubishi Heavy Industries, однак її річний випуск становить лише близько 70 ракет.

"Іноді Києву не вистачає навіть 70 протиракет на одну ніч масованої атаки. Саме тому проблема є критичною не лише для України, а й для всього світу", – каже Коваленко.

Юридичні обмеження також залишаються серйозною перешкодою. Японія виробляє PAC-3 за американською ліцензією, тому не може самостійно передавати їх Україні без погодження зі США. Теоретично можливий багатоступеневий реекспорт через треті країни за умови отримання всіх необхідних дозволів, однак наразі такий механізм не реалізований.

Південна Корея також не розглядається як реальне джерело постачання протиракет. Це пов’язано як із чинними експортними обмеженнями Сеула, так і з необхідністю зберігати власні запаси через постійну загрозу з боку КНДР.

Ще повільніше, ніж PAC-3, виробляються ракети для франко-італійських комплексів SAMP/T, зазначає Коваленко.

"Кількість нових комплексів також обмежена. Західні країни десятиліттями не готувалися до такого масштабного використання балістичної зброї, хоча було добре відомо, що Росія, Іран та Північна Корея системно інвестують саме у цей напрямок", – каже він.

За оцінкою оглядача, Росія продовжує нарощувати виробництво одразу кількох типів балістичних ракет. Якщо "Іскандер-М" випускають темпом близько трьох одиниць на добу або понад тисячу на рік, то ракети 48Н6ДМ для комплексів С-400, які дедалі частіше застосовуються для ударів по наземних цілях, виробляються приблизно по дві одиниці на добу – близько 600–700 на рік.

Водночас точних даних щодо виробництва "Кинджалів", Х-22/32, "Оніксів" та інших типів балістичного озброєння наразі немає. За словами Коваленка, значною мірою це залежить від постачання імпортних компонентів, які Росія отримує в обхід санкцій.

Чи може Україна сама виробляти PAC-3

Одним із варіантів вирішення проблеми останнім часом називають локалізацію виробництва американських протиракет PAC-3 в Україні. Таку можливість публічно обговорювали президент України Володимир Зеленський та президент США Дональд Трамп. Водночас після низки заяв американської сторони перспективи цього проєкту залишаються невизначеними.

Головною перепоною на цьому етапі є не технології, а політичні рішення, вважає Олександр Коваленко. На його думку, за відсутності бюрократичних перешкод організувати виробництво в Україні цілком реально.

"Якщо не буде бюрократичних перепон ані з боку партнерів, ані всередині України, то приблизно за півроку виробництво може стартувати", – переконаний експерт.

Йдеться не про великі серійні обсяги, однак перші ракети, за його оцінкою, цілком реально почати випускати вже на початковому етапі.

Іван Ступак оцінює перспективи значно стриманіше. На його думку, навіть отримання ліцензії не вирішує головної проблеми – безпеки виробництва.

"Сьогодні немає жодного квадратного сантиметра території України, який би не перебував у зоні досяжності російських ударів – дронами, крилатими чи балістичними ракетами", – каже Ступак.

Саме тому більш реалістичним варіантом він називає розміщення виробничих майданчиків у країнах Європейського Союзу. Там уже є необхідна інфраструктура, однак навіть у такому випадку залишаються питання передачі технологій та комплектуючих.

Freyja – шанс України створити власну антибалістику

Паралельно із переговорами щодо західних систем Україна працює над власним рішенням. Йдеться про спільний українсько-європейський проєкт Freyja від компанії Fire Point, який потенційно може стати першою вітчизняною системою боротьби з балістичними цілями.

Перші результати можуть з’явитися вже найближчим часом, якщо не виникне затримок із постачанням компонентів від партнерів, вважає Олександр Коваленко.

"За найбільш оптимістичним сценарієм уже приблизно через пів року можна говорити про перше бойове чергування", – відзначає експерт.

Втім, він наголошує, що все залежатиме від постачання радарів, систем управління вогнем, засобів супроводження цілей та інших компонентів, які мають працювати як єдиний комплекс. Оцінювати реальні можливості Freyja поки що зарано, лише випробування покажуть, які саме балістичні цілі система зможе гарантовано перехоплювати, зазначає Коваленко.

Водночас він звертає увагу на основу самої ракети. Проєкт використовує модернізовану ракету 5В55, останні радянські модифікації якої вже могли перехоплювати балістичні цілі. Якщо сучасні технології суттєво розширили її можливості, потенціал комплексу може бути дуже високим.

Іван Ступак також називає Freyja одним із найперспективніших напрямків розвитку української антибалістики, хоча закликає не очікувати швидкого результату. На його думку, сьогодні існує три реалістичні шляхи посилення захисту України: масштабне збільшення виробництва американських PAC-3, розвиток франко-італійської системи SAMP/T та спільний українсько-європейський проєкт Freyja.

"Так, це найдовший шлях, але він дозволяє Україні перестати повністю залежати від імпорту", – переконаний експерт.

Чи можна знищувати російську балістику ще до запуску

Окрім розвитку систем протиповітряної оборони, експерти називають ще один спосіб боротьби з балістичними ударами – знищення пускових установок ще до моменту запуску ракети. Саме тому Україна останнім часом дедалі активніше розвиває власні далекобійні засоби ураження.

Такий сценарій є цілком реальним, однак для його реалізації потрібна максимальна координація між усіма засобами розвідки та ураження, пояснює Олександр Коваленко.

"Необхідно виявити пускову установку ще на етапі висування або підготовки до пуску і завдати удару буквально протягом лічених хвилин", – зазначає Коваленко.

За його словами, саме тому Україні потрібна власна балістика, яка дозволить завдавати ударів практично миттєво після виявлення цілі.

Активна оборона може стати одним із ключових елементів майбутньої системи захисту, погоджується Іван Ступак. Якщо є інформація про підготовку запуску, найкраще рішення – знищити саму пускову установку ще до старту ракети.

Водночас саме розвиток українських балістичних ракет, на його думку, може стати одним із найефективніших інструментів стримування російських атак.

"Сподіваюся, що українські програми, про які останнім часом багато говорять, дійсно перейдуть від заяв до серійного виробництва", – каже Ступак.

Дефіцит антибалістики стане проблемою ще на багато років

Попри активне нарощування виробництва у США та Європі, найближчими роками дефіцит протиракет навряд чи зникне. На думку експертів, світова оборонна промисловість десятиліттями орієнтувалася на локальні конфлікти, а не на масштабну війну із масовим застосуванням балістичних ракет.

Захід уже збільшує інвестиції у виробництво Patriot, SAMP/T та інших систем, однак цей процес потребує часу. Саме тому, сходяться на думці співрозмовники РБК-Україна, навіть за найбільш оптимістичного сценарію найближчими роками повністю закрити українське небо лише засобами протиракетної оборони буде практично неможливо.

Натомість вирішення проблеми вимагатиме одночасного розвитку кількох напрямків – нарощування виробництва західних протиракет, створення власних систем на кшталт Freyja та розвитку українського далекобійного озброєння, здатного знищувати російські пускові установки ще до запуску ракет.