Як Україна опинилася в епіцентрі виборів у США і чому Трамп вирішив зустрітися із Зеленським
Поза своєю волею, Україна та особисто Володимир Зеленський дедалі глибше втягуються у передвиборчі перегони у США. Про те, як це сталося, і чому Трамп раптово вирішив таки зустрітися із Зеленським – у колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
"Будь-яка країна, яка надто тісно зв'язується з Україною, поступово сама перетворюється на Україну", – якось сказав РБК-Україна один із представників нинішньої влади. Незважаючи на очевидну іронію, у цій фразі є частка істини. Досить глянути на те, на що останнім часом перетворилася політика Сполучених Штатів і наскільки сильно вона нагадує українську – звичайно, "довоєнних" часів: шалений популізм, підміна смислів висміюванням опонента і навіть штурм парламенту.
Що можна сказати точно – так це те, що США справді тісно пов'язані з Україною, і цей зв'язок стає дедалі тіснішим. Крім очевидних контактів по лінії надання різноманітної допомоги, Україна знову стає суб'єктом, але скоріше – об'єктом вже суто внутрішньої політики США. Причому вже вдруге за час каденції Володимира Зеленського. Причому знову проти волі самого Києва.
Буквально у перші місяці свого президентства, у 2019 році, Зеленського було втягнуто в історію з імпічментом Дональда Трампа, яку спровокувала їхня телефонна розмова. І хоч тодішній президент Америки втримався у своєму кріслі, за численними свідченнями, він зачаїв на Україну та Зеленського особисто глибоку образу. Далека, зовсім незрозуміла Трампу країна стала для нього джерелом багатомісячних неприємностей.
Нині на кону – для України – набагато більше. Стикаючись із новими й новими викликами у зв'язку з російською агресією, Зеленський їхав до США насамперед для того, щоб презентувати американським елітам свій "план перемоги України". Але у еліт виявилася своя логіка, повністю заточена на президентські вибори, до яких залишилося якихось півтора місяця. І на тлі скандалу, влаштованого республіканцями та особисто Трампом, сам "план перемоги" помітно відійшов на другий план.
Через два з гаком місяці після висування Камали Гарріс як кандидата в президенти Трамп все ніяк не може намацати лінію атаки на демократичний табір. Більшість американських аналітичних центрів, спираючись на соціологію, оцінюють його шанси на перемогу на виборах нижче за 50%, хай і не набагато – але нижче.
Після того, як електорату відверто "не зайшли" його нападки на расову приналежність Гарріс та історії про мігрантів, які їдять котів і собак, штаб республіканців, очевидно, вирішив активізувати нову тему – американська допомога Україні та кошти, які на неї виділяються.
В останні кілька тижнів стало помітно, що Трамп та його оточення перестали імітувати хоча б нейтральне ставлення до України. Сам Трамп на дебатах показово уникнув прямої відповіді на запитання, чи хоче він перемоги України у війні. А відразу після цього його кандидат у віце-президенти Джей Ді Венс оприлюднив власний "мирний план", який фактично зводиться до капітуляції України без будь-якої компенсації.
Очевидно, попри показову готовність до зустрічі із Зеленським, Трамп та його оточення заздалегідь планували використати українську тему. Їм потрібен був лише привід.
І такий привід було знайдено – Зеленський на початку свого візиту відвідав військовий завод у Скрентоні, штат Пенсільванія. Сам факт такого візиту виглядає цілком логічним – відвідати підприємство, яке виробляє озброєння для України та подякувати його співробітникам.
Але виявилося відразу кілька "але". По-перше, Пенсільванія – один із ключових, якщо не найголовніший штат для результату виборів. Цілком можливо, що той, хто набере більше голосів тут, виграє і вибори загалом. Розрив Гарріс і Трампа у рейтингах мінімальний, все може вирішити 10-20 тисяч голосів, якщо не менше, тому обидва штаби приділяють Пенсільванії максимальну увагу. Крім того, у штаті мешкає значна польська та українська діаспора.
По-друге, як виявилося, серед тих, хто супроводжував Зеленського, не було жодного республіканця, суціль демократи на чолі з губернатором Джошем Шапіро, який довгий час був фаворитом на роль напарника Гарріс на виборах.
По-третє, Скрентон – рідне місто Джо Байдена, хоча він і провів тут лише раннє дитинство. І за бажання в цьому можна розгледіти певний символізм.
Республіканці розгледіли та обрушилися на Зеленського з численними звинуваченнями у підіграванні їхнім конкурентам. Так, можливо, і українська сторона не до кінця продумала всі ризики – мабуть, можна було розпочати візит із якогось іншого, не такого важливого штату, або, як мінімум, не з рідного міста Байдена. І потурбуватися про те, щоб Зеленського супроводжували політики-республіканці.
Але загалом звинувачення Трампа та Ко виглядають натягнутими. Під час попереднього візиту Зеленський відвідав глибоко республіканський штат Юта, і тоді Трампа це не обурило (як і, наприклад, Байдена). До самого Трампа в гості приїжджають лідери інших країн світу, а угорський прем'єр Віктор Орбан агітує за республіканця фактично не соромлячись – і це ніхто не трактує як "втручання у внутрішні справи" тощо. А заяви Зеленського в інтерв'ю The New Yorker, в яких він скептично оцінив "мирні ініціативи" Трампа та Венса, і які також обурили республіканців, по суті, були звичайними відповідями на запитання журналіста, які точно не переходять якісь "червоні лінії".
Втім, подібні дрібниці ніколи не бентежили ні Трампа, ні тим більше його прихильників. Рішення в лоб атакувати Україну та персонально Зеленського було прийнято, і Трамп впевнено почав нарощувати градус своєї риторики, дійшовши до того, що в "Україні зруйновані всі міста, окрім Києва", Зеленський тільки й думає, як виманити гроші в американських платників податків на продовження війни, а в українській армії служать суціль старі та діти, бо інших не залишилося – "мільйони" загинули, а решта поїхали до Польщі і чомусь до Угорщини.
І нехай одного дня, за словами Трампа, Зеленський щоразу "вивозить" зі США шістдесят мільярдів доларів, а наступного виявляється, що вже цілих сто – як мінімум, ядерному електорату республіканця це явно "заходить".
У квітні, коли Трамп після багатомісячної тяганини все ж таки дав добро своїм однопартійцям голосувати за пакет допомоги Україні, його переконали в тому, що інакше він може виглядати лузером, винним у тому, що американський архіворог – Москва – може здобути свою найбільшу перемогу за десятиліття. Наразі, очевидно, його переконали в іншому – що всю провину можна звалити на Байдена-Гарріс-Зеленського.
У будь-якому разі, аж до настання п'ятниці за київським часом здавалося, що відповідь на злободенне питання – "Хто краще для України: Харріс чи Трамп" – нарешті знайдено. І що розмита, надто загальна, але все-таки проукраїнська позиція Харріс все ж таки краща, ніж відкриті заклики Трампа до "найгіршої (для України) угоди". Певною мірою, очевидно, українське керівництво й саме більше тяжіло до демократки, значною мірою – його до цього підштовхнули агресивні дії Трампа, не залишивши іншого вибору. Словом, здавалося, що ставки зроблено.
Але Трамп вкотре довів, що вміє дивувати. На п'ятницю він раптово анонсував зустріч із Зеленським – коли, здавалося, всі мости вже спалені і зустрічатися вже точно ніхто не буде, після всього раніше сказаного.
Що спонукало республіканця піти на цей крок – поки що невідомо. Найочевидніший варіант – оперативно проведена штабна соціологія показала, що така різка антиукраїнська риторика більше відштовхує, ніж приваблює електорат, у тому числі й переконаних республіканців, серед яких чимало щирих симпатиків України. Або постарається вибити із Зеленського якісь поступки чи виправдання, щоб потім представити їх як свою перемогу – адже Трамп любить представляти себе як політика, якого всі бояться чи, як мінімум, слухаються.
Навіть саму зустріч Трамп обставив так, щоби було зрозуміло: це він тут диктує правила. У своїй соцмережі Truth Social республіканець запостив повідомлення від українського дипломата із проханням Зеленського про зустріч, а сам захід пройде на його території – у нью-йоркському хмарочосі Trump Tower.
У будь-якому разі, не варто робити поспішних висновків про те, що Трамп вкотре перевзувся у повітрі, і тепер зайняв проукраїнську позицію. По-перше, за підсумками розмови він може сказати, що нормальної розмови не вийшло і його аргументи не почули. По-друге, він може вчинити ще більш по-трампівськи: після закінчення переговорів із Зеленським заявити, у своєму фірмовому стилі, про те, що це була "відмінна розмова", "найкраща розмова", "найкраща розмова в історії людства". А вже на наступному мітингу обрушитися на Зеленського з новими, ще абсурднішими звинуваченнями.
Поки що зрозумілі дві речі. Перша – сьогодні Зеленський має поспілкуватися з одним із найбільш непростих співрозмовників за все своє недовге, але наднасичене політичне життя. Друга – і республіканці, і демократи до останнього дня перед голосуванням експлуатуватимуть тему війни в Україні та намагатимуться втягнути українське керівництво в американські вибори дедалі глибше. Але ставки, схоже, все одно зроблено, і одна-єдина зустріч навряд чи щось змінить.