Не історія про "підфарбувати куточок". Як Мінцифра намагається перезапустити гральний ринок і вивести його з тіні

Легалізований на папері ще у 2020 році ринок азартних ігор так і не став повноцінно прозорою та контрольованою галуззю: значна частина операцій досі відбувається в тіні, лотереї працюють за перехідними нормами десятирічної давнини, а легальні оператори стикаються з банківськими бар'єрами.

Міністерство цифрової трансформації разом із новим регулятором PlayCity намагаються одночасно запустити систему онлайн-моніторингу, змінити законодавство, зменшити частку нелегального сегмента і посилити захист гравців, не вбиваючи при цьому легальний ринок. Про те, як виглядає ця реформа зсередини, які компроміси неминучі та чому "ідеальних" рішень у цій сфері не існує, – в інтерв'ю заступниці міністра цифрової трансформації Наталі Денікеєвої.

– Як би ви коротко охарактеризували, з чим Мінцифра зіштовхнулася, коли отримала у своє підпорядкування гральну сферу?

– Якщо говорити відверто, ми отримали сферу, яка формально була легалізована у 2020 році, але ця легалізація не була доведена до нормального робочого стану. Зміни в законодавстві начебто мали запустити ринок, але головний індикатор – інтерес і прихід іноземних компаній. У нашому випадку таких компаній – нуль.

Я не є фанаткою "кидатися" в бік попередників. Але фактом залишається те, що система як цілісний механізм не запрацювала. У нас є рамковий закон, який вводить базові дефініції: що таке азартні ігри, хто такі оператори, як вони мають працювати.

Ми часто порівнюємо це з іншими реформами: є базовий закон і великий перелік перехідних положень, які "прошивають" зміни в інші закони, у тому числі Податковий кодекс. Так виглядає нормальна реформа.

А тут маємо дещо інше. Закон про азартні ігри виглядає як мікс "Франкенштейна і листа дяді Федора батькам": один почав писати, потім дописував хтось інший, потім ще хтось. Формально галузь легалізована, але всередині є багато норм, які просто не працюють або навіть протирічать здоровому глузду.

– Тобто ринок формально запустили, але регулювання не відбулось?

– Ринок запрацював, але настільки криво, що це справді сумно. Очікування й аргументація, навіщо все це легалізувати, були одні, а реальність виявилася іншою. Податкові надходження від легального сегмента є, і вони непогані – залежно від того, з чим порівнювати. Але потенціал галузі значно більший.

Ми сприймаємо цю сферу як звичайний бізнес, хай і високоризиковий. Так, навколо неї багато спекуляцій – що це токсична, корумпована галузь. Частково це правда. Але факт у тому, що ринок уже легалізований. Парламент за це проголосував, держава зробила цей крок. Отже, наше завдання – зробити легалізацію виправданою й корисною для суспільства, держави й бюджету.

І тут важливо дивитися не лише на азартні ігри. Є ще один великий і специфічний блок – державні лотереї. І якщо з азартними іграми складно, то з лотереями – ситуація критична.

Маємо історію, коли понад 12 років ринок живе за перехідними положеннями закону 2012 року. За цей час у країні, світі, економіці все змінилося. А нових ліцензійних умов так і не затвердили.

У результаті держава фактично не контролює сферу: немає важелів, немає інструментів. Ліцензійні платежі не сплачуються – бюджет недоотримує кошти. Йдеться не про дрібні суми, а орієнтовно про 200 млн грн – і це лише з 2021 року. Сплата податків також не контролюється зовсім. В умовах повномасштабної війни, коли рахується кожна копійка, це виглядає як розкіш, яку держава не може собі дозволити.

– А як виглядає на практиці? Зокрема, у медіа була інформація про МСЛ, яка, маючи ліцензію на організацію лотерей, фактично займається квазі-букмекерством та ставками на спорт, що не зовсім вписується в лотерейну діяльність. Як Play City реагує на подібні випадки?

– Якщо зайти на сайти деяких операторів "державних лотерей", дійсно, можна побачити продукти, які дуже умовно можна назвати лотереями. Вони набагато більше схожі на азартні ігри зі слотами, на квазі-букмекерство.

Це інша сфера – з іншою вартістю ліцензії, іншими вимогами, іншим рівнем контролю й уваги до гравця. Там, де мають бути лотереї, ми бачимо діяльність, яка по суті ближче до букмекерства. І паралельно держава декларує, що хоче захищати гравців і боротися з лудоманією.

Щодо реакції PlayCity, то зараз агентство майже не має інструментів впливу на лотерейний ринок, поки не затверджені ліцензійні умови та не внесені зміни до закону про лотереї.

(Уже після запису цього інтерв'ю, 19 листопада, Кабмін ухвалив постанову, якою затвердив нові ліцензійні умови для лотерейного ринку. Кожен оператор сплачуватиме 22,4 млн грн на рік, ліцензії надаватимуться за результатами відкритого конкурсу на строк дії воєнного стану + 1 рік, але не менш ніж на 3 роки, - ред.)

Оператори типу МСЛ формально не є нелегальними, бо мають ліцензію на лотереї. Але фактично маневрують у "сірій зоні", пропонуючи продукти, які більше схожі на букмекерство.

– Що саме потрібно змінити, щоб позбутися зловживань на лотерейному ринку?

– Критично важливо, щоб Кабмін затвердив ліцензійні умови для лотерейного ринку.

Ми розробили нові положення, вони місяць були на громадському обговоренні. Активно збирали фідбек від громадськості, компаній, державних органів. Частину пропозицій врахували, щодо інших – залишилися на своїй позиції, але з аргументацією.

В нових умовах є норма, яка може здатися непопулярною, але, на нашу думку, вона справедлива. Раніше ліцензія на лотереї видавалась на 10 років. Ми пропонуємо передбачити, що ліцензії надаються на строк дії воєнного стану, але не менше ніж на три роки.

Чому так? Бо під час війни вимоги до компаній об'єктивно знижені, умови нестандартні. Ніхто не розраховує, що війна триватиме 10 років. Було б дивно і несправедливо видавати ліцензії на повний десятирічний термін за нинішніх обставин.

Друга проблема – фактична монополія трьох компаній і закритість ринку для іноземних гравців. Формально в законі 2012 року немає прямої заборони для іноземних компаній, але умови виписані так, що жодна з них фактично не може зайти й працювати тут. Про реальний конкурсний відбір говорити складно.

Щоб це змінити, потрібні зміни до самого закону. Але ми розуміємо, наскільки складно сьогодні проводити законопроєкти через парламент, навіть важливі. Тому нам потрібен час, щоб підготувати і провести зміни. І водночас ми не можемо ще кілька років сидіти без контролю й без ліцензійних платежів.

Наш план: ухвалити ліцензійні умови, які відповідають чинному закону, провести конкурс, дати державі інструменти контролю й джерело надходжень. Паралельно готувати зміни до закону, які відкриють ринок для реальної конкуренції, у тому числі для іноземних гравців.

Це дозволить припинити "маскування" під лотереї того, що по суті є букмекерством, збільшити податкові надходження і зробити ринок більш чесним і зрозумілим.

При цьому я з великою повагою ставлюся до будь-якого легального бізнесу, який працює в Україні під час війни. Але повага не скасовує необхідності чесних правил і контролю.

Заступниця міністра цифрової трансформації Наталя Денікеєва (фото: пресслужба)

– Враховуючи масштаб проблем, як має відбуватися реформа грального ринку? Що потрібно зробити, щоб легалізація нарешті запрацювала?

– Це точно не історія про "підфарбувати куточок". Це має бути комплексна реформа.

Основна мета – вивести галузь із тіні, зробити її максимально прозорою й контрольованою. Результатом мають стати зростання податкових надходжень, підвищення інвестиційної привабливості й залучення прямих іноземних інвестицій у сектор.

Не можна розглядати окремо "гроші" й окремо "прозорість". Стратегічна ціль – зробити Україну конкурентоспроможною юрисдикцією для цього бізнесу. Але по-чесному: для початку треба створити нормальну юрисдикцію.

Я віддаю належне тим, хто брав політичну відповідальність і проводив першу легалізацію – це було непросте рішення. Але якщо вже щось робити, то робити добре, а не "якось".

– Чому саме Мінцифра взялася за цю реформу?

– Бо наріжний камінь реформи – цифровізація. Ми говоримо про одну з найбільш токсичних і корумпованих сфер. А один із найефективніших способів боротися з корупцією в Україні – це діджиталізація.

Тому завдання номер один – діджиталізувати всі процеси, які тільки можливо. Ми почали з ліцензування, тому що саме там найбільше корупційних ризиків: видати чи не видати ліцензію, чому відмовили, за яким принципом ухвалене рішення.

До цього КРАІЛ – попередній регулятор – працював як колегіальний орган. Для ухвалення рішень був потрібен кворум. Хтось захворів, хтось у відпустці – і рішення не ухвалюються, ліцензії "висять", бюджет недоотримує гроші.

Зараз ми вже бачимо різницю. Після затвердження нових ліцензійних умов для азартних ігор влітку, до бюджету надійшло понад 1,2 млрд грн ліцензійних платежів. Це результат чотирьох із невеликим місяців.

– Як саме виглядатиме цифровізація ліцензування?

– Раніше було три способи подати документи: звичайною поштою, електронною поштою або фізично привезти папку. Це створювало багато простору для "ручних" рішень.

Ми хочемо зафіксувати прозорі й однакові для всіх правила. Процес має бути повністю цифровим: чіткий перелік документів, завантаження через систему, чек-лист, автоматична перевірка. Система на боці держави має не "шукати коми", а об'єктивно перевіряти відповідність вимогам.

Другий критично важливий елемент – державна система онлайн-моніторингу (ДСОМ). Про неї роками говорили, але ніхто не довів справу до реалізації. Мінцифра як policy maker і PlayCity як регулятор – перші, хто зайшли так далеко.

Проведено тендер, обрано переможця, і до кінця цього року має бути реалізований перший етап системи онлайн-моніторингу. Навколо строків було багато спекуляцій, але якщо подивитися на хронологію – коли Мінцифра отримала сферу, коли створили PlayCity, коли агентство реально запрацювало, коли оголосили тендер і як довго триває закупівля за законом – стає зрозуміло, що "запустити за три місяці все й одразу" фізично неможливо.

Тому так, я емоційно реагую на деякі заяви, бо ми живемо в цій реальності щодня і бачимо, як у публічному просторі маніпулюють фактами.

Глобальна мета – перезапустити ринок, зробити Україну привабливою й прогнозованою юрисдикцією для цього бізнесу і суттєво збільшити податкові надходження. Частина цього вже відбувається коштом ліцензійних платежів. Після запуску онлайн-моніторингу, за нашими розрахунками, надходження зростуть ще відчутніше. В умовах війни це критично важливо.

– Чи є опір з боку тіньового сектору, легального бізнесу чи політиків? Хто чинить спротив реформі?

– Чесно кажучи, коли ми отримали цю сферу, ми найбільше очікували серйозного спротиву від бізнесу. Передусім тіньового, частка якого, за різними оцінками, становить від приблизно 47% до майже 60%. Ми думали, що це буде одна велика "стіна". Але цього не сталося.

Навпаки: та частина ринку, яка працює легально й прозоро – наскільки це можливо в нинішніх умовах, – не просто не стала нашими опонентами, а фактично стала партнерами. Легальний ринок дуже зацікавлений у тому, що ми робимо, і активно нас підтримує.

Ми в Мінцифрі звикли працювати відкрито. Перше, що ми зробили, – запросили на зустріч усіх ліцензіатів, презентували плани, зібрали зворотний зв’язок, зібрали проблематику, повернулися з пропозиціями рішень. Зараз такі зустрічі відбуваються щоквартально: ми прозоро інформуємо, що зроблено і куди рухаємось.

Легальний бізнес стає нашим союзником у боротьбі з нелегальним сегментом та сірими схемами. Це було неочікувано, але дуже позитивно.

Звісно, є сегмент, якому вигідно, щоб нічого не змінювалося. Це ті, хто роками жив зі старими правилами й "слабкими" регуляторами, коли нічого не відбувається – ні хорошого, ні поганого. Це статус-кво, який фактично легалізує тінь.

І ще важливо розуміти: сфера азартних ігор – одна з найзручніших для політичних маніпуляцій. На ній легко нарощувати рейтинг, робити гучні заяви. Будь-який рух створює "ефект метелика": хвилю реакцій і спекуляцій.

Тому, якщо говорити про опір, достатньо подивитися на публічний простір. Хто найгучніше критикує – того реформа зачіпає. Для нас критика – індикатор, що ми змінюємо поточний статус-кво, який роками обмежував податкові надходження і дозволяв процвітати чорному ринку.

– Один із найактивніших критиків Мінцифри – податковий комітет і його голова Данило Гетманцев. Звідки цей публічний конфлікт?

– Мені складно коментувати претензії податкового комітету. Краще ставити ці питання безпосередньо голові комітету чи депутатам.

З того, що ми чули, основні претензії стосувалися термінів запуску системи онлайн-моніторингу. Але ще раз: у ті строки, які були виписані в законі, фізично неможливо було вкластися. Я не була авторкою цього законопроєкту, я прийшла у сферу пізніше. Але ретроспективно видно: строки були нереалістичні.

– Також критики реформи закидають, що PlayCity – орган нібито новий, але "люди ті самі" і змінилася лише вивіска.

– Я з цим не згодна. По-перше, PlayCity перестав бути колегіальним органом. А колегіальність у таких сферах часто означає відсутність персональної відповідальності. Тепер є чітко визначена відповідальність.

По-друге, питання "чому не повністю нова команда" здається простим лише на перший погляд. Сфера потребує дуже специфічної експертизи. Людей, які добре розуміють ринок азартних ігор і лотерей, небагато. Це не та історія, де можна просто перевести фахівців із іншої галузі й очікувати миттєвого результату.

Плюс, треба чесно подивитися на рівень зарплат у PlayCity. Очікувати, що туди масово підуть "зірки" з великого консалтингу, – марно.

Водночас варто пам'ятати: функції розділено. Мінцифра формує політику, PlayCity контролює її виконання. І якщо говорити про трек-рекорд, ефективність Мінцифри в реалізації складних реформ уже підтверджена. Найуспішніші цифрові реформи запускалися саме у нас.

Щодо PlayCity: оцінювати їхню ефективність глобально ще рано, але вже можна дивитися на дії. Скільки нелегальних казино заблоковано. Наскільки зменшилася частка незаконної реклами. І вперше з 2020 року є реальний прогрес із системою онлайн-моніторингу, а не лише розмови.

Закон давав півтора року лише на розробку ПЗ. Ми робимо це менш ніж за пів року. За два з половиною місяці ухвалили більшість необхідної підзаконки. Відновили видачу ліцензій. Саме завдяки цьому за короткий період бюджет отримав понад 1,2 млрд грн.

– Які ризики того, що онлайн-моніторинг може запрацювати не так ефективно, як очікується?

– У публічному просторі можна почути будь-що: хтось когось "кришує", хтось "не доплачує". Якби все це було легко довести, ми б бачили не дописи в соцмережах, а кримінальні справи й судові рішення.

Ми створюємо інструмент. Але його ефективність залежатиме від того, чи захочуть ним користуватися всі державні органи, які до нього підключені: податкова, фінмоніторинг, БЕБ, PlayCity.

Основний ризик – не технічний, а людський: бажання й політична воля реально працювати з даними. Саме тому важливо, щоб усі бачили однакову картину, мали однакові дані. Це мінімізує простір для маніпуляцій.

– Але чи не може статися так, що всі органи почнуть "перекидати" відповідальність один на одного? Хто в підсумку відповідальний за легальний ринок і сплачені у повному обсязі податки?

– Це справді улюблений сценарій української системи – коли всі збираються, а потім по колу кажуть "це не в нашій компетенції". Ми це бачимо й на інших темах – від вейпів до контрабанди.

Але логіка має бути іншою. Є чіткі зони відповідальності: податкова – за фіскалізацію, БЕБ – за економічні злочини, Держфінмоніторинг – за рух коштів, Мінцифра – за політику, PlayCity – за нагляд і контроль дотримання правил.

І дуже важливо перестати говорити про ігорний ринок як про щось "особливе". Це бізнес, високоризиковий, але бізнес. Регулювати його потрібно так само структурно, як ІТ, агро чи промисловість.

Комплексна реформа працюватиме тільки тоді, коли кожен орган чесно робитиме свою частину роботи. Віддати все "на відкуп Мінцифрі" неможливо і неправильно.

– Чи є розуміння, як комплексно боротися з технологічним обходом заборон – нові сайти, VPN, криптоплатежі, P2P-перекази?

– Тут треба дивитися в двох площинах. Перша умова, без якої неможливо скоротити нелегальний сектор, – зробити так, щоб нелегальне казино було важко знайти. Друга – щоб туди було складно завести гроші.

Відповідно, маємо два окремі треки. Перший – виявлення й блокування нелегальних ресурсів. Другий – обмеження фінансових потоків.

Щодо першого. PlayCity нещодавно запустило систему трекінгу нелегальних онлайн-казино. Ми розуміємо, що як тільки блокується один ресурс, з'являються дзеркала – перше, друге, третє, десяте.

Нова система дозволяє кожному користувачу зайти на портал, перевірити, чи є конкретне казино легальним, і якщо воно нелегальне – натиснути кнопку й подати його на блокування. Далі система автоматично знаходить усі пов’язані з ним дзеркала й передає цю "групу в полосатих купальниках" на блокування.

Саме PlayCity, як і Мінцифра, нічого не блокує – за це відповідає Нацкомісія, що регулює електронні комунікації.

Проблема в тому, що процес складний і ресурсозатратний. Команда PlayCity маленька, вони багато моніторять самостійно, але значну частину сигналів отримують від громадян – і через офіційну пошту, і через портал. Часто люди просто не розуміють, де зона відповідальності Мінцифри, а де PlayCity, і пишуть нам напряму.

Після цього рішення НКЕК (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку, - ред.) має бути доведене до інтернет-провайдерів. В Україні їх понад 10 тисяч. Не всі так само швидко й сумлінно виконують вимоги. Хтось не побачив листа, у когось не вистачає ресурсів. У підсумку реальна картина заблокованих ресурсів далека від ідеальної.

Тому це постійний цикл: сигнал – рішення – розсилка – блокування – перевірка – нові сигнали.

Другий блок – це реклама. Ви як медіа точно бачили дискусії навколо штрафів, претензій до блогерів і ЗМІ. Я не думаю, що PlayCity отримує задоволення від цієї роботи. Але є закон про рекламу, який треба виконувати.

Регулятор виглядає "всемогутнім", але реально має чітко окреслені повноваження. Якщо він не реагує – це халатність. Якщо реагує – отримує критику за великі штрафи. Ми погоджуємося, що штрафи мають бути співмірними порушенням, і це також частина роботи, яку потрібно доробити.

Як policy maker ми зараз працюємо одразу над чотирма законопроєктами: про азартні ігри, про рекламу (бо чинні норми застарілі), зміни до Податкового кодексу і до закону про лотереї. Це все шматки одного пазлу.

Якщо повернутися до запитання "що робити, щоб зменшити тінь?", друга критично важлива історія – ускладнити або максимально обмежити можливість заводити гроші в нелегальні казино. Тут необхідна активна участь Національного банку України (НБУ).

Але тут треба чесно сказати: усе, що робимо ми як Мінцифра і що робить PlayCity, діє тільки для тих, хто працює в правовому полі України. Для легальних операторів, які платять податки й ліцензії й зобов'язані виконувати правила.

Будь-які додаткові обмеження, які ми вводимо, зачіпають лише "білих". Нелегальний сектор живе за своїми правилами. І кожен раз, коли ми ускладнюємо життя легальному гравцю, ми автоматично підштовхуємо частину користувачів у тінь – туди, де менше контролю й більше ризиків.

Звідси два наслідки. Перше – зменшення податкових надходжень. Друге – повна відсутність захисту гравців. Усе, що ми розробляємо для відповідальної гри, для людей із залежністю чи на її межі, не працює в нелегальному сегменті. Там немає лімітів, правил, запобіжників. І саме там відбуваються найжорсткіші історії про лудоманію.

– Ви згадали ліміти, які Мінцифра пропонує запровадити. У чому суть конфлікту навколо них?

– Ми опублікували проєкт акту з лімітами на громадське обговорення – він висів у відкритому доступі два тижні. За цей час нас дуже активно критикували з двох протилежних боків.

Ринок – за те, що ці ліміти можуть зменшити частку легального сегмента, скоротити податкові надходження, погіршити захист гравців, бо частина з них піде в тінь. І це підкріплювали цифрами.

Деякі політики – за те, що ліміти надто м'які, "нічого не регулюють" і нічого не змінюють. Тобто нас одночасно звинувачували в надмірній жорсткості й надмірній м'якості.

Правда в тому, що рішення, яке влаштує всіх, тут не існує. Як policy maker ми змушені балансувати між трьома інтересами: бізнесу (податки й інвестиції), громадян (захист) і держави (бюджет). Це дуже тонкий баланс.

Ми розуміємо, що ці ліміти розраховані на людей із реальною чи потенційною залежністю. І при цьому вони фактично працюватимуть лише для легальних операторів. Якщо у людини сильна залежність, вона знайде спосіб обійти будь-які обмеження – піде в нелегал. А там – ні лімітів, ні принципів відповідальної гри, а разом з тим жодних гарантій виплати виграшів.

Наше завдання – не просто "намалювати цифри", а знайти конструкцію, яка реально зменшить шкоду, але не вб'є легальний ринок і не відправить більшість гравців у повну тінь.

Заступниця міністра цифрової трансформації Наталя Денікеєва (фото: пресслужба)

– Чи надходять вам звернення від родин, що зіштовхнулися з лудоманією? Як ви, як policy-maker, бачите відповідальну гру? Що має відбуватися на ринку, щоб азартні ігри приносили прибутки, але не руйнували життя людей?

– Для нас це принципове питання. Держава не може бути спостерігачем, а тим більше співучасником цієї проблеми.

Ми працюємо над кількома блоками запобіжників. У вересні ми фактично перезапустили принципи відповідальної гри. Хороша новина – вони стали обов'язковими. Погана – вони поширюються лише на тих операторів, які працюють у правовому полі України.

Що це означає на практиці? По-перше, заборону заохочення до продовження гри. Якщо людина вирішила зупинитися, оператор не має права "дотискати" її бонусами, акціями чи будь-якими "плюшками".

На початку листопада Кабмін ухвалив постанову щодо боротьби з лудоманією. Якщо оператор бачить ознаки залежності, він зобов'язаний припинити участь гравця у грі. Так само він зобов'язаний негайно заблокувати акаунт, якщо цього просить сам гравець. Без "подумайте ще" і "ми вам дамо бонус".

І важливий нюанс: із розмов із легальними операторами ми бачимо, що лудомани їм не цікаві. З ними більше ризиків і проблем, ніж вигоди.

– Скільки людей зараз у реєстрі лудоманів? І чи відображає це реальну картину?

– Здається, станом на середину літа в реєстрі було близько 13 тисяч осіб.

Чи відображає це реальну картину? Очевидно, ні. Це дуже маленький відсоток. Чесна відповідь: ми не знаємо реальних масштабів проблеми. Ніхто системно цю статистику раніше не збирав.

Саме тому для нас дуже важливий окремий напрям – інформаційна кампанія про лудоманію. Найближчим часом ми її запускаємо із залученням громадських організацій, бізнесу, медіа.

Лудоманія – це тема, про яку не заведено говорити. Люди соромляться, родини замовчують, суспільство часто сприймає їх як "винних", а не як людей із хворобою. А це хвороба, яка лікується, і з нею можна працювати.

– Як людині, яка усвідомила проблему, знайти допомогу? Є центри, фахова підтримка?

– Так. І це вже зафіксовано в нормативних актах. Та постанова Кабміну щодо боротьби з лудоманією передбачає, що кожен гральний майданчик зобов’язаний: показувати гравцю, скільки часу він уже грає, скільки грошей програв, запитувати, чи впевнений він, що хоче продовжувати, і, що важливо, розміщувати актуальну інформацію про центри підтримки: куди звернутися, як отримати допомогу, у тому числі безкоштовну.

У більшості розвинених країн це стандарт. Україна рухається в цьому напрямку. У таких центрах працюють психологи й психотерапевти, які спеціалізуються на залежностях.

Той факт, що ви ставите це запитання, показує, що в нас досі є проблема з комунікацією. Люди часто просто не знають, що допомога існує і як її отримати.

– Ви згадали ініціативу щодо обмеження доступу до азартних ігор для військових. Що це за інструмент?

– Є рішення уряду, що запобіжники для військових має розробити Міноборони. Ми вже певний час глибоко в цій темі – ще з моменту підготовки актів про відповідальну гру та боротьбу з лудоманією.

У нас є напрацьована ідея інструменту, який ми плануємо обговорити з Міноборони. Це їхня зона відповідальності, але ми пройшли певний експериментальний шлях і, як нам здається, знайшли рішення, яке можна імплементувати в правове поле й суттєво обмежити доступ військових до казино.

Технічно це, найімовірніше, буде пов'язано з платіжною інфраструктурою, тому тут нам потрібна участь Національного банку. Публічно деталі поки не розкриваю, щоб не було спекуляцій. Але це критично важливий трек, бо загальні ліміти самі по собі проблему ігрової залежності у військових не вирішують. Їх потрібно захищати точково.

– Звідки взялися саме такі ліміти? Це досвід інших країн?

– Наша команда провела дослідження й подивилася, як це працює в різних країнах, передусім у ЄС. Але ми не можемо просто скопіювати чужу модель. Ці норми мають працювати в українських реаліях.

Тому я не впевнена, що ліміти, опубліковані зараз, залишаться в такому вигляді. Вони можуть рухатися як у бік зменшення, так і в бік збільшення.

Наша мета – посадити всіх за один стіл. Захистити вразливих, не нашкодити бюджету.

Маємо вже оцінки, що окремі варіанти лімітів можуть зменшити податкові надходження від галузі на 23-30%. Для органу, який формує політику, це дуже серйозна відповідальність.

Ліміти – це не історія "у вакуумі". Кожне нове обмеження впливає на поведінку гравця. Якщо ми занадто ускладнюємо життя в легальному сегменті, ми фактично стимулюємо міграцію в тінь. І тоді втрачають усі: держава – податки, гравці – захист.

– Ви згадували про співпрацю з банківським сектором. Зараз це більше допомога чи перешкода для легального ринку?

– Якщо говорити прямо, з НБУ комунікація найскладніша. Ми кілька разів намагалися вибудувати системну взаємодію щодо нелегального ринку – поки без особливих успіхів. Разом із тим, діалог між Мінцифрою та НБУ вже розпочато, і це перший крок до налагодження співпраці.

Без Нацбанку неможливо ефективно боротися з тіньовим сектором. Мова про miscoding – коли платежі маскуються під інші категорії, P2P-платежі та "дропів" – використання чужих карток і рахунків.

Криптовалюта – окрема площина, але все, що стосується банківських платежів, – це компетенція НБУ.

Є ще одна велика проблема – ставлення банків до легального ринку азартних ігор. До недавнього часу фактично існувало "півтора банку", які працювали з цією сферою. Один із них зараз має серйозні претензії щодо miscoding й роботи з "дропами", що вже призвело до зупинки роботи частини легальних операторів.

При цьому закон забороняє використовувати платіжні системи фінкомпаній – лише банки. Маємо парадокс: легальний бізнес є, але відкрити й нормально обслуговувати рахунки для нього майже неможливо. Нам показували кейси, коли відкриття рахунку тягнеться місяцями й закінчується нічим.

Фактично держава говорить: "Працюйте легально", але одночасно створює ситуацію, коли легально працювати неможливо – ти не можеш ні прийняти платіж, ні виплатити виграш. Це штучне обмеження легального ринку й стимулювання тіньового.

Якщо запитати легальних операторів, яка їхня ключова проблема, майже всі скажуть: банківська сфера.

– Наступний рік виглядає визначальним для реформи. Які задачі ви ставите на нього і якою хочете бачити сферу через 2-3 роки?

– Наш пріоритет на найближчий час – мінімальні "гігієнічні норми" для нормального функціонування галузі. Це: запуск системи онлайн-моніторингу, діджиталізація ліцензування, зміни до чотирьох ключових законів (про азартні ігри, про рекламу, Податковий кодекс, закон про лотереї), реальна кампанія захисту людей із залежністю або схильністю до неї, обмеження для військових, розв'язання проблем із банківським обслуговуванням легальних операторів та, звісно ж, зменшення частки нелегального сектору.

Усе це ми робимо паралельно. У нас немає шансу рухатися "по одному пункту".

Знищити нелегальний ринок повністю неможливо – ні в Україні, ні в Британії, ні в Нідерландах. Наше завдання – зробити його існування складним і невигідним за рахунок законодавства, підзаконних актів та спільних дій із правоохоронцями й фінансовими регуляторами.

Зараз частка тіні, за різними оцінками, – до 60%. Якби наприкінці наступного року ми побачили хоча б 30%, я була б неймовірно задоволена. Це не "ціль із запасом", це дуже амбітна планка.

У Нідерландах, наприклад, частка тіньового ринку теж близько 50%, попри розвинену регуляцію. І це, зокрема, наслідок високих податків і жорстких обмежень.

Через багаторічну відсутність нормальної легалізації Україна вже втратила мільярди гривень. Тому наступний рік справді буде визначальним – і для реформи, і для ринку, і для держави з точки зору податкових надходжень та реального контролю над цією сферою.