Іран накрили масові протести: чи впаде режим і що це значить для Росії та України

Режим в Ірані захитався під тиском вуличних протестів. Чи зможе народ повалити владу ісламістів або ж влада придушить протести, і які наслідки це матиме для Росії як одного з найближчих партнерів Ірану – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота. 

 

Головне:

• Чому почались протести в Ірані?
• Які шанси, що режим повалять?
• Як США та Ізраїль можуть вплинути на хід подій?
• Що проблеми Ірану означають для Росії і України?

Іран лихоманить протестами. По всій країні, починаючи з кінця грудня, проходять масові акції.

Безпосередньою причиною став черговий обвал національної валюти – ріалу. Лише за грудень на чорному ринку його курс до долара просів одразу на 20%. Це призвело до різкого зростання цін на продовольчі товари.

Протести спалахнули спочатку в столиці – Тегерані, але швидко поширилися на всю країну.

Спорадично протестувальники атакують і захоплюють урядові будівлі – зокрема, такі випадки були у містах Фас та Лордеган. Втім, поки що сили безпеки швидко повертають контроль над ними.

Новий виток ескалації стався ввечері 8 січня – напередодні вихідного дня в Ірані. Моніторинг Інституту дослідження війни зафіксував щонайменше 156 акцій – це майже вдвічі більше, ніж напередодні.

Протести досить багатолюдні. У Тегерані тисячі людей вийшли на центральні вулиці та площі. Масові акції також проходять у великих містах – Мешхеді, Керманшаху, Іламі, Лорестані та курдських регіонах. Вже сьогодні, очікуються нові масштабні мітинги - в Ірані саме п'ятниця є вихідною, тож у цей день збирається найбільше людей.Інфографіка: РБК-Україна

Влада намагається реагувати силою. Крім того, повністю відключили інтернет і мобільний зв'язок по всій країні. Раніше до такого радикального кроку вдавалися у виняткових випадках. Тож це є додатковим свідченням серйозності ситуації.

Нова віха

Протести – це невід'ємна частина політичної культури в Ірані. Попри авторитарність режиму, вони проходять у країні регулярно. І на місцевому рівні, щодо локальних проблем, часто приносять результат.

У масштабах всієї країни спалахи протестів трапляються щокілька років. Остання така хвиля прокотилася Іраном у 2022–2023 роках після того, як у поліції загинула Махса Аміні – дівчина, яку затримала і закатувала так звана "поліція моралі".

Ті протести, відомі під гаслом "Жінка, життя, свобода", швидко поширилися по всій країні. Протестуючі – переважно молодь – вимагали скасування обов'язкового носіння хіджабу та загальної демократизації режиму. Влада їх жорстко придушила силою і водночас послабила вимоги щодо хіджабу.

Цього ж разу причини протестів інші і криються в самій суті політичного режиму.

Замкнуте коло для влади і народу

Коли майже пів століття тому в Ірані відбулася ісламська революція, там були популярні не лише релігійні гасла, а й комуністичні. З цим нова влада вирішила боротися, перехопивши ініціативу. В країні запровадили де-факто ісламський соціалізм з регулюванням цін і субсидіями на більшість споживчих товарів.

Різниця між ринковими і фактичними цінами покривається за рахунок державного бюджету, у якому, своєю чергою, головна стаття доходу – нафта. Раніше цей тягар для бюджету був помірним, бо Іран перебував в ізоляції лише частково.

Все змінилося після 2018 року, коли Дональд Трамп вивів США з ядерної угоди щодо Ірану та посилив санкції. З того часу ситуація в країні лише погіршується. Приміром, національна валюта знецінилася приблизно в 30 разів. А стрибки інфляції, подібні нинішньому, трапляються по кілька разів на рік.

Протест у місті Карманшах (фото: Getty Images)

Владі все складніше знайти кошти для субсидій, і неможливо забезпечити гідні зарплати для населення, якщо ціни відпускати. І головне – за умови існування нинішнього режиму навіть не проглядається покращення.

Аби Іран вийшов з міжнародної ізоляції, йому потрібно відмовитись від агресивних дій на Близькому Сході, розробки ядерної зброї та підтримки Росії. А цього не хоче верховний лідер країни – 86-річний аятола Алі Хаменеї.

Власне, цей відчай і відсутність перспектив вивів на вулиці і давніх противників режиму, і тих, хто ще недавно його підтримував.

"Приєдналися різні шари суспільства. Перш за все, іранський базар – торговці. Але навіть у нас є відео, де жінки в чадрах ходять і говорять: "смерть Хаменеї". Тобто релігійна частина Ірану теж приєдналася. Такого ніколи не було", – сказав в коментарі РБК-Україна іранський політолог Амір Чахакі.

Перспектива

Попри наростаючий масштаб протестів, ще рано говорити про повалення режиму. Це лише перші хвилі певних змін, сказав РБК-Україна експерт по Ірану ізраїльського Інституту національної безпеки, екс-офіцер розвідки Ізраїлю Бені Сабті.

"Важливо те, що якщо протести триватимуть довго, наприклад, два чи три місяці, і призведуть до розколу всередині режиму, то це той момент, коли ми можемо побачити більше змін", – зазначив Сабті.

Режим спирається на потужний і досі лояльний апарат безпеки. Перш за все, це Корпус вартових ісламської революції та напіввійськове ополчення "Басідж". Вони підпорядковуються верховному лідеру, що дозволяє режиму ефективно координувати репресії. Крім того, влада контролює й інтернет та ЗМІ.

Далі ключовим буде те, як себе поведе верховний лідер Хаменеї. Він уже кілька разів виступав із коментарями щодо протестів із загальним меседжем – "вимоги справедливі, але бунтівникам пощади не буде".

Проте ключовим залишається те, наскільки сам верховний лідер залучений до процесів управління. Щонайменше, через його літній вік, із цим давно є проблеми.

"Хаменеї після 12-денної війни з Ізраїлем (13–24 червня минулого року – ред.) не зовсім доступний. І це заважатиме більш конкретному управлінню процесом – що робити далі? І коли немає зворотного зв'язку, як раніше, це означає більше хаосу всередині держави", – сказав Амір Чахакі.

Водночас, за даними Times, Хаменеї разом з оточенням розробив план втечі до Москви на випадок, коли сили безпеки не зможуть придушити протести. Якщо він зважиться на такий крок, весь державний апарат буде змушений діяти на власний розсуд.

Проблема лідерства

Як би протести не розвивалися далі, для їх успіху потрібні декілька чинників. Досвід попередніх змін влади по всьому світу показує: для цього потрібен, з одного боку, масовий тиск вулиці, з іншого – аби частина еліти перейшла на бік протестуючих.

Протести поки що наростають, але в них немає помітних лідерів, які могли б вести діалог з владою.

В іранській еліті також є сегмент, який розуміє необхідність виходу з міжнародної ізоляції, – так звані реформісти. Ключовим серед них є колишній президент Ірану Хасан Роухані.

"Він (Роухані – ред.) в останні тижні почав дуже критикувати офіційну політику. Є думки, що він себе репрезентує як заміну Хаменеї", – наголосив Амір Чахакі.

За словами Сабті, також важливо, якщо деякі офіцери перейдуть з армії чи Корпусу вартових ісламської революції. "Але зараз ми не можемо цього передбачити", – каже експерт.

Наразі реформісти не готові прямо переходити на бік "вулиці". В тому числі це пов'язано з міркуваннями власної безпеки.

Зовнішня допомога

Баланс сил в Ірані може змінити зовнішнє втручання. Подібні сигнали вже почали звучати з Вашингтона і Єрусалима. Амір Чахакі зазначає, що зараз з'явився "золотий момент" для Ізраїлю.

"Я не виключаю, якщо протестувальники продовжуватимуть розвивати свій рух, при тому що держава продовжуватиме вбивати іранських громадян, Америка втручатиметься разом із Ізраїлем з метою ліквідації керівництва Ірану – Хаменеї", – сказав він.

На практиці сенс таких дій – усунути ланку системи, яка найбільше опирається змінам, та паралізувати лояльних режиму силовиків. А в подальшому можливе формування перехідного уряду на чолі з Роухані чи іншим представником опозиції.

Інфографіка: РБК-Україна

У цьому плані цікаво, що протести підтримав Реза Пехлеві – нащадок іранського шаха, якого повалили в 1979 році. Власне, після тих подій у країні і виникла нинішня ісламська республіка.

На акціях з'явилися плакати на його підтримку. Та наразі рівень впливу Пехлеві важко оцінити. Тим не менш, за певних умов для політичних еліт Ірану він може стати компромісною фігурою, що має зв'язки на Заході, принаймні на перехідний етап.

Наслідки для Росії і України

Проблеми іранської влади автоматично означають неприємності для Росії. Звісно, все залежить від ступеня цих проблем та збереження режиму як такого.

"Якщо цей режим зазнає краху, вплив на Росію буде дуже великим, особливо на війну з Україною, тому що іранський режим не зможе постачати росіянам безпілотники чи інші припаси", – зазначив Бені Сабті.

Сьогодні Іран постачає Росії все необхідне через Каспійське море. Також у Тегерані допомагають обходити санкції, купуючи та продаючи нафту та паливо. Якщо цей механізм зникне, Росії буде завдано додаткової шкоди.

"Наступний режим, як ми оцінюємо, не захоче таких стосунків з Росією", – зазначив Сабті.

Амір Чахакі звертає увагу на те, що в іранському суспільстві сильні антиросійські настрої. Частково це пов'язано з історичним минулим. Росія століттями проводила відносно Ірану таку ж ворожу політику, як зараз проти України, і кілька разів брала участь у розділі країни разом з іншими імперіями. В Ірані це досі пам'ятають.

На історію накладається принцип "друг мого ворога – мій ворог", коли Москва прямо підтримує режим у Тегерані.

"Більшість іранського народу у всіх власних проблемах звинувачують також Росію. Часто це перебільшують, але іранці розуміють близькість їх державної влади до Кремля. Тобто іранці не підтримують Хаменеї, і через це вони проти Путіна", – пояснив Амір Чахакі.

Проте сама Росія має не так багато можливостей впливати на події в Ірані. Всі її силові ресурси зосереджені на Україні. Як показали приклади Сирії та Венесуели, щонайбільше в Кремлі готові прихистити колишніх диктаторів після їхнього повалення.

Та навіть якщо нинішню хвилю протестів владі вдасться придушити, саму проблему це не вирішить. Економічне виснаження, міжнародна ізоляція та старіння верховного лідера роблять іранський режим дедалі менш стабільним. Кожен новий спалах невдоволення стає коротшим шляхом до наступного – масштабнішого і небезпечнішого для самої системи.

Для України це означає більше, ніж просто внутрішню кризу в далекій країні. Майбутнє Ірану безпосередньо пов’язане з можливостями Росії продовжувати війну. І питання полягає не в тому, чи зміниться Іран, а в тому – коли саме це станеться і чи застане ця зміна Москву в момент, коли вона найбільше залежить від союзників-ізгоїв.