Які території Росія відібрала України у XX столітті, чи був Бєлгород українським, чому на півдні РФ досі можна почути українську мову – нижче у матеріалі РБК-Україна.
На другий рік повномасштабної війни керівництво Росії не залишає спроб виправдати загарбницьку війну проти України будь-якими доступними способами. Особливе місце пропаганда відводить маніпуляціям та фальсифікаціям історії, які нібито мають довести неспроможність української держави як "штучного формування" на карті Європи.
Починаючи небезпечну гру з перекроюванням кордонів, Росія повинна не забувати про те, що вона, як держава, сформувалася під час загарбницьких воєн. Багато сусідів давно мають територіальні претензії до РФ, нехай і не озвучувані на державному рівні. .
У травні 2023 року російська пропаганда розповсюдила відео, на якому голова конституційного суду РФ Валерій Зорькін показав російському диктатору Володимиру Путіну французьку карту середини XVII століття і заявив, що на ній нібито немає України. Після ознайомлення з картою Путін наголосив, що України нібито "ніколи не існувало".
Фейк досить швидко викрили. Національна бібліотека Франції опублікувала карту авторства картографа Гійома Сансона XVII століття, де видно території, що входять до складу сучасної України. Вони позначені як Ukraine pays des cosaques (Україна земля козаків, – ред.), які на той час були частиною Речі Посполитої.
Ще один із найпопулярніших і часто озвучуваних російською пропагандою штампів: "Україну придумав Володимир Ленін, коли створював Радянський союз". У його розвінчанні також допоможуть карти, до яких люблять звертатися до РФ.
У 1917 році після революції, що розгорілася в Російській імперії, країна почала поступово розвалюватися на окремі національні держави. Однією з таких стала Українська народна республіка. Її у світі визнавали низка держав, однією з яких була Радянська Росія.
Якщо ми подивимося на карту Української республіки, то побачимо, що її кордони охоплювали деякі території сьогоднішньої РФ. Йдеться про частину Брянської, Білгородської, Воронезької, Курської, Ростовської областей. Особливий інтерес викликають землі, які сьогодні простягаються вздовж східного кордону між Україною та Росією. Історики називають цю територію Східною Слобожанщиною та пояснюють претензії УНР на неї тим, що найчисленнішим етносом там були саме українці. Більше того, новостворена республіка не насильно приєднала ці території до себе, а запропонувала їх населенню самому визначитись, чи хоче воно стати частиною нової держави.
У ІІІ Універсалі, яким і було проголошено УНР, містилася норма: "Остаточне визначення меж Української народної республіки, що стосується приєднання частин Курщини, Холмщини, Воронежчини та суміжних губерній та областей, де більшість населення українське, має бути встановлене за згодою організовано".
Українці заселили Східну Слобожанщину із другої половини XVII століття. Міграція була пов'язана з козацьким повстанням під керівництвом Богдана Хмельницького та подальшим періодом Руїни після його смерті. За час переселення на цих територіях сформувалося кілька козацьких полків. Основна частина населення Східної Слобожанщини визначала себе саме як українців, про що свідчать переписи населення.
У ході боротьби за свою незалежність УНР, а потім і Гетьманат Павла Скоропадського, який її змінив, не припиняли спроб отримати контроль над територією Східної Слобожанщини. Наприклад, у квітні 1918 року УНР встановила українську владу у Білгороді. Однак у грудні того ж року радянська Росія окупувала місто і згодом почала просуватися вглиб території Української республіки.
Історик Олександр Палій вважає, що ні Українській Народній Республіці, ні Скоропадському так і не вдалося поширити та закріпити свій вплив на територію Східної Слобожанщини через політичну нестабільність та проблеми з армією.
"Боротьба за кордони територій держав велася активно, проте було безліч проблем усередині країни, в тилу. Потрібно розуміти, що на той момент в Україні просто не було політичної еліти. Не було і своєї армії, існувала велика нестача зброї", – зазначив історик в коментарі РБК-Україна.
Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 році царському уряду необхідно було вирішити проблему з козаками, які часто бунтували і чинили опір Російській імперії. У Петербурзі було прийнято рішення про переселення козаків на відвойовані у турків у ході чергової війни землі між річкою Кубань і Азовським морем. За короткий час на Кубань переїхало близько 25 тисяч українських козаків разом із сім'ями. Українці розселилися на території 30 тисяч квадратних кілометрів і стали частиною створеного Чорноморського війська. Головним його завданням стала охорона прикордонної лінії, адже саме там на той момент проходив край імперії.
Царська влада так одночасно вирішувала проблему заселення порожніх територій, захисту своїх кордонів, а також упокорення козаків.
Незважаючи на старання царської влади асимілювати козаків, вони не втратили зв'язку з Україною. Після Лютневої революції 1917 року на Кубані почався рух за створення своєї національної держави. Оскільки значну частину регіону становили українці, серед козаків була популярна ідея приєднання до Української Держави гетьмана Скоропадського на федеративних засадах. Однак це об'єднання так і не вдалось реалізувати. Надалі під час громадянської війни Росії більшовики підпорядкували собі Кубань і приєднали її до решти території.
Перепис населення, який проводився 1926 року, показав, що на території Кубані проживало близько 45,4% українців від загальної кількості населення. Перші десятиліття існування СРСР радянська влада проводила так звану політику "коренізації", сприяючи розвитку культури та мови корінних народів, які проживали на території країни. Так на Кубані почали з'являтися українські школи та преса, активізувалося культурне життя українців.
Проте вже 1932 року радянська влада почала "закручувати гайки". На зміну українізації прийшли заборони, голод та репресії. Незважаючи на політику русифікації, що активно проводиться, населення Кубані довгий час продовжувало говорити рідною мовою і зберігало традиції. Наприклад, один із найвідоміших у Росії хорових колективів, Кубанський козачий хор, значну частину пісень свого репертуару досі виконує українською мовою.
Українську мову або її місцевий діалект, "балачку", можна досі почути у прикордонних з Україною Білгородській, Курській, Воронезькій області та на Кубані.
Яскравим прикладом того, як держави використовують у своїх інтересах проживання тієї чи іншої етнічної групи на сусідніх територіях – загарбницька війна Третього Рейху. Після успішної та безкарної окупації Австрії Німеччина продовжила свою територіальну експансію. Влаштувавши провокації в Судетській області тодішньої Чехословаччини, де компактно проживало німецьке населення, Німеччина під виглядом "захисту своїх" спершу окупувала цей регіон, а потім і всю країну.
Одним із приводів для анексії Кримського півострова у 2014 році влада РФ також назвала захист своїх громадян та російськомовного населення України, яких нібито утискували за національною та мовною ознакою. Після цього були спроби створення псевдореспублік, озброєна агресія на Донбасі та повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року.
Вміло користуючись цією технологією та розуміючи небезпеку для самої себе, російська держава всю свою історію намагалася заважати процесам національної консолідації на своїй території, вдаючись до репресій, депортацій та насильницької асиміляції.
Проголошення Третього Універсалу Центральної Ради про створення УНР, Софійська площа у Києві (фото: wikipedia.org)
Після того, як більшовики взяли під повний контроль територію нинішньої України, питання про перегляд кордонів наважилося порушити керівництво УРСР.
Підставою для українських вимог переглянути кордони були дані перепису населення, проведеного у грудні 1926 року. Перепис показав, що у низці районів Російської федерації, які були частиною Східної Слобожанщини, домінувало чи становило значну частку українське населення. Загалом на цих територіях компактно проживало понад 4,5 мільйона українців.
Усі доводи керівництва радянської України було відкинуто Москвою. При цьому кордон все ж таки перекроїли. Наприклад, місто Таганрог та прилеглі до нього території, які раніше були включені до складу радянської України, було вирішено передати радянській Росії. Хоча перепис населення 1926 року свідчив про те, що на цих теренах українці становили 71,5% мешканців округу. Також РРФСР було вирішено передати східний Донбас.
"Росія хотіла розділити Донбас. Не допустити, щоби він був повністю під контролем навіть радянської України. Це дуже важливий на той момент індустріальний регіон. Власне, це вони й зробили", – каже Олександр Палій.
Примітно, що за 100 років національний склад низки регіонів Росії, в яких на початку XX століття українці у відсотковому відношенні займали лідируючі позиції, кардинально змінився. Наведемо нижче порівняння статистичних даних перепису населення, що проводився в СРСР у 1926 році та останнього перепису, який проводився в РФ у 2021 році.
На території нинішньої Білгородської області 1926 року мешкало 683 тисячі українців, що на той момент становило близько 42,14% від загальної кількості населення краю. За даними перепису 2021 року, загальна чисельність людей, які визнають себе українцями, на цій же території становила 15 тисяч 481 особа, що становило 1,2% від загальної кількості мешканців області (що вказали свою національність, - ред.).
На території нинішньої Курської області, за даними 1926 року, проживало 555 тисяч українців, що на той момент становило близько 19% від загальної кількості населення краю. На момент перепису населення у 2021 році кількість українців в області становила 5 тисяч 780 осіб, або 0,62% від загальної кількості мешканців області (що вказали свою національність, – ред.).
На території нинішньої Воронезької області згідно з переписом 1926 року проживали 1 мільйон 79 тисяч українців, що становило 32,6% від загальної кількості мешканців краю. У 2021-ому українців нараховувалося 13 тисяч 260 людей, що склало 0,61% від загальнгої кількості мешканців (що вказали свою національність, - ред.).
Найбільші показники по спаду українського населення в Краснодарському краї, до якого належить Кубань. Так, на момент проведення перепису населення у 1926 році у краї проживало 1 мільйон 419 тисяч українців, що тоді становило майже половину від загальної кількості людей, а саме 47,2%. Примітно, що на той момент відсоток російського населення Краснодарського краю був меншим і становив 45,2%. Однак на момент перепису 2021-го в Краснодарському краї проживали 29 тисяч 317 українців, або 0,5% від загальної кількості мешканців (що вказали свою національність, - ред.).
За словами Олександра Палія, такий спад кількості етнічних українців на території сьогоднішньої Росії пов'язаний з періодом репресій та голоду в першій половині XX століття в СРСР.
"У період репресій проводилася масова депортація українців. Їх просто насильно переселяли з цих територій. Ну і ще один дуже важливий чинник – це голод. Голод особливо торкнувся Кубані. У деяких станицях гинули тисячі людей, просто тому, що у них відібрали хліб", – зазначив історик.
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, з 24 лютого 2022 року на території РФ опинилося близько 2 мільйонів 800 тисяч українців. Хтось виїхав до Росії за власним бажанням, хтось тому, що не мав змоги виїхати на підконтрольну Україні територію, але є й ті, кого Росія примусово вивозить, а саме дітей.
Насильницька депортація РФ дітей з України на різних міжнародних рівнях визнана військовим злочином та актом геноциду. Через це Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт російського диктатора Володимира Путіна та уповноваженої президента Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
Проте проблеми депортації та міграції торкнулися не лише дітей. У квітні 2023 року Володимир Путін підписав указ, згідно з яким мешканці окупованих територій України, які не прийняли громадянство РФ, визнаються іноземцями, а тому можуть бути видворені з Росії. "Іноземцями" вважатимуть громадян, які проживали на окупованих територіях на день проголошення їхньої анексії та заявили про бажання зберегти колишнє громадянство.
З проблемою громадянства стикаються і ті, хто вже виїхав до РФ як біженець. За даними правозахисних організацій, українців у Росії "підштовхують" отримувати новий паспорт, оскільки його наявність дає змогу отримати фінансову допомогу, знайти роботу та влаштуватись на новому місці. Таким чином, російське керівництво, як і сто років тому, намагається асимілювати українців.
В Інституті демографії та соціальних досліджень вважають, що Україні необхідно постаратися повернути не лише незаконно депортованих дітей, а й тих українців, хто був змушений тікати від війни до Росії. Співробітник інституту Людмила Слюсар переконана, що це, зокрема, позитивно позначиться на проблемі зі спадом населення в Україні.
"В Україні і до війни була демографічна проблема. Війна все тільки посилила. Щодня гинуть люди, багато хто змушений залишати свій будинок і мігрувати. Тому держава повинна боротися за тих українців, хто виїхав з країни не лише в Росію. Перш за все, треба створити безпечні умови для життя людей та покращити економічну ситуацію в країні. Так у тих, хто був змушений емігрувати, буде мотивація повернутися”, – зазначила соціолог у коментарі РБК-Україна.
***
Історія показує, що Україні не вдається вибудувати добросусідські відносини із Росією. Будучи царською чи радянською імперією, чи нібито демократичною державою, РФ не залишає спроб знову і знову підпорядкувати собі сусідні країни, які намагаються жити своїм самостійним життям.
Починаючи загарбницькі війни, Росія завжди говорить про необхідність захистити своє населення, знищуючи інші народи. Постійно вимагаючи захисту російської мови та культури на всій земній кулі, Росія забороняє та викорінює культуру інших народів, які населяють її саму, або тих, хто живе з нею по сусідству.