Хто такий Віктор Орбан? Прем'єр Угорщини, який критикує Україну та дружить з Путіним

Під час підготовки матеріалу використовувалися публічні заяви Віктора Орбана, матеріали BBC, Telex, Guardian.

Русофоб-антисовєтчик

Орбан прийшов до угорської політики наприкінці 1980-х, під час краху комуністичного блоку у Східній Європі, активно виступав за виведення з країни радянських військ, згадував про криваве придушення Москвою угорського повстання 1956 року.

Вперше ставши прем'єр-міністром країни в 1998 році, він не тільки не підтримував політичні контакти з Росією, а й перешкоджав економічній експансії росіян до Угорщини. BBC називало його "найбільш антиросійським політиком у Центральній Європі".

У 2002 році Орбан опинився в опозиції, його політична платформа все активніше зміщувалась у бік націонал-консерватизму та популізму. Проте після російської агресії проти Грузії у 2008 році, Орбан публічно виступив із закликом якнайшвидше прийняти Україну та Грузію до НАТО.

Наступного року він відвідав з'їзд правлячої в РФ партії "Єдина Росія", переорієнтувався із Заходу на Схід, дедалі активніше критикував європейську ліберальну демократію. 2010 року його партія "Фідес" виграла вибори, Орбан знову сів у прем'єрське крісло, яке зберігає за собою досі.

Мовне питання

В Україні широка публіка вперше звернула серйозну увагу на Орбана у 2014 році, невдовзі після початку першої хвилі російської агресії. Тоді угорський прем'єр виступив із ідеєю надати закарпатським угорцям автономію.

З того часу тема угорської меншини на Закарпатті стала головним інструментом Орбана на українському напрямі. Особливо вона загострилася з 2017 року, з ухваленням Верховною радою нового закону про освіту, спрямованого на зміцнення позицій української мови. З того часу угорська влада планомірно заважає українській інтеграції до Євросоюзу та НАТО, користуючись прийнятим у цих організаціях принципом консенсусного ухвалення ключових рішень.

Багаторазові спроби Києва шукати компроміс із Будапештом щодо національно-мовного питання зрештою руйнувалися угорською стороною. Втім, як показали події останніх днів, "захист закарпатських угорців" для Орбана був скоріше приводом, а не причиною антиукраїнської політики.

Адже навіть ухвалення Радою нового закону про нацменшини, схваленого Євросоюзом, і публічне звернення самих закарпатських угорців із закликом не заважати європейській інтеграції України його риторику не змінили. Забувши про "захист закарпатських угорців", Орбан зараз спекулює на темах корупції в Україні, російсько-української війни (яку, на його думку, Україна ніколи не виграє) тощо.

Шлях до авторитаризму

За час другої прем'єрської каденції Орбана Угорщина планомірно деградує у плані демократії, на думку багатьох оглядачів, скотившись уже до фактичного авторитаризму. У вересні минулого року Європарламент звернувся до Єврокомісії із закликом запровадити санкції проти Угорщини за згортання демократичних свобод, зокрема свободи слова, обмеження прав меншин, втрату незалежності судової системи тощо.

Через проблеми з верховенством права та правами людини Брюссель регулярно блокує багатомільярдні виплати Угорщині із загальноєвропейського бюджету, і це питання є темою постійних торгів між Орбаном та європейськими чиновниками, у тому числі й щодо України.

Власне, і згода Орбана не блокувати відкриття переговорів щодо вступу України до ЄС безпосередньо пов'язана із розморожуванням 10 мільярдів євро для Будапешта.

У внутрішній політиці Орбан системно просуває в Угорщині ультраконсервативний порядок денний, позиціонуючи мігрантів та ЛГБТ-спільноту ворогами його нації. Часом він дозволяє собі тези, які у Європі озвучують хіба що маргінальні ультраправі політики, але не лідери держав.

Так, влітку минулого року великий скандал викликав його виступ про "змішування європейських та неєвропейських рас", у якому він наголошував, що в Угорщині, на відміну від інших країн континенту, зберігається "расова чистота".

У пошуках друзів

У своєму хронічному протистоянні з Брюсселем Орбан відчайдушно шукає союзників серед правих та ультраправих партій Європи. Довгий час його ключовим партнером була "Право і справедливість", що правила в Польщі, якій Євросоюз висував аналогічні звинувачення в авторитарних замашках, утиску прав людини, свободи слова та незалежності правосуддя тощо.

Але повномасштабна агресія РФ проти України посварила Будапешт та Варшаву. Лідер "ПіС" Ярослав Качинський прямо заявив, що його країна не співпрацюватиме з Орбаном через антиукраїнську позицію останнього. З аналогічної причини зіпсувались і відносини Орбана з прем'єр-міністром Італії Джорджею Мелоні, яка також зайняла радикально проукраїнську позицію.

Єдиний успіх Орбана останнього часу – прихід до влади у Словаччині популістів на чолі з Робертом Фіцо. Але той є ще більшим опортуністом, ніж сам Орбан, і на масштабний відкритий конфлікт із Брюсселем йти явно не готовий.

У такій ситуації природним союзником Орбана виявився Володимир Путін. Їхні позиції збігаються з безлічі питань: від консервативно-популістської риторики, ненависті до "ліберальної демократії" та зневаги до прав людини - і до війни в Україні. Орбан невпинно озвучує максимально вигідні Кремлю наративи, ключовий з яких – підтримка України з боку Заходу безглузда і має бути припинена. Є й суто економічний чинник: Угорщина отримує від Росії енергоносії зі знижкою, а росіяни збудують у країні АЕС "Пакш-2".

В угорських колах ходить ще одне пояснення різкого розвороту Орбана на Москву наприкінці 2000-х: нібито він банально отримав від Кремля валізу з грошима. Але реальних доказів цієї версії поки що ніхто не надав.