Про неготовність країни-агресора до мирних переговорів, відносини між ЄС і США, різні підходи до оборони всередині Європи, російські провокації та політичну кризу у Франції – читайте в інтерв'ю голови французької делегації до ПАРЄ Бертрана Буікса.
Головне:
Політична криза у Франції, постійні звільнення, призначення і перепризначення голів уряду, безумовно, не може не викликати побоювань і в Україні, адже Париж є серед головних західних союзників Києва.
В розмові з Бертраном Буіксом, депутатом Національної асамблеї Франції, головою делегації своєї країни і віце-президентом ПАРЄ, РБК-Україна підняло і це питання. За словами парламентаря, у випадку, якщо до влади зрештою прийдуть ультраправі Марін Ле Пен – то ситуація для України буде непевною. І в щирість зміни риторики французьких ультраправих, тепер більш прихильної до України, Буікс, представник правоцентристської партії "Горизонти" не вірить.
Але поки президентом країни все ж залишається Емманюель Макрон, загальний курс Франції лишиться незмінним, адже господар Єлисейського палацу і далі залишається вірним союзником України. Хоча, підкреслює Буікс, варто стежити за тим, який військовий бюджет Франції буде затверджено – а це робить саме непідконтрольний Макрону парламент.
Але розмову з французьким депутатом у кулуарах Ради Європи у Страсбурзі РБК-Україна все ж почало з інших питань – а саме щодо останніх російських атак на Україну та відносин між Європою та США часів Дональда Трампа.
– Нещодавні атаки проти України означають, що Росія абсолютно не готова до будь-яких змістовних мирних переговорів у найближчому майбутньому. Ви згодні з цим?
– Я вважаю, що Путін і Росія не хочуть миру. Путін продовжуватиме намагатися використати свою перевагу, і зрештою мир настане лише тоді, коли він зрозуміє, що Європа сильна, що вона єдина з Україною, що ми не дамо Україні впасти, що ми не здамося і завжди будемо стояти разом, на боці України, підтримуючи її у війні проти Росії. Ми не повинні показувати жодної слабкості перед Росією, перед Путіним.
Росія має знати, що ми не залишимо український народ наодинці, і що ми допоможемо Україні — військово та фінансово.
– Ми бачили багато зусиль адміністрації США, Дональда Трампа та його команди, спрямованих на те, щоб просунути мирні переговори. На вашу думку, чому ці зусилля досі не дали жодного практичного результату?
– Це політика Сполучених Штатів викликає у нас запитання. Вона повна суперечностей. Ми не знаємо, якою є зараз позиція Трампа щодо ситуації в Україні. Така нестабільність – погана політика, коли маєш справу з такою людиною, як Путін. Бо ми маємо бути сильними, ми не повинні бути слабкими перед Путіним, а коли ти демонструєш, що не зовсім стійкий у своїх рішеннях…
– Ви маєте на увазі президента Трампа?
– Так, це означає слабкість для нього, і це дає йому змогу продовжувати війну проти України. Невизначеність у політиці США грає на руку противнику, Росії, бо вони живляться цією невизначеністю. Нестабільна фінансова підтримка фактично послаблює логістичні лінії української армії і заважає стабільному веденню війни. Це, своєю чергою, шкодить Україні й призводить до неузгодженої стратегії.
– Ми всі пам’ятаємо, як починалася каденція адміністрації США – з промови Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції, зі спекуляцій Трампа про те, що Європа слабка, що Європа не платить і так далі. Здається, що трансатлантичні відносини відтоді значно покращилися. Але все ж, чи залишаються Сполучені Штати партнером Європи, як це було рік чи три роки тому?
– Так, відносини між Європою і Сполученими Штатами все ще живі, але у нас різні погляди та цілі. Я думаю, що США досі занепокоєні Китаєм. Головна тема для США – це Китай, а не Росія.
Я думаю, що для Дональда Трампа головне питання в Європі – це майбутнє НАТО. І основна тема його спілкування з Європою – це сказати європейцям: тепер ви повинні взяти своє майбутнє у власні руки. Тобто тепер ви маєте самі платити за свою оборону. Бо у нас є інша тема – Китай. І наразі європейські країни повинні думати про власну оборону. Ми не слабкі, але ми не скоординовані.
– Усередині Європи?
– Так, але ми не слабкі. Зараз ми робимо величезні фінансові зусилля для власної армії.
– Це зобов’язання витрачати 5% бюджету на безпеку й оборону?
– Так, і ми можемо це зробити. Але, на мою думку, головне питання – це координація. У Національних зборах Франції я входжу до робочої групи, яка вивчає, як ми можемо координувати європейську оборону з НАТО, як ми можемо використовувати НАТО для європейської оборони – тобто нам не потрібно дублювати командування, бо воно вже є в НАТО. Ми шукаємо спосіб діяти розумно, доцільно, щоб побудувати щось нове разом із НАТО, що можна буде застосовувати в Європі.
– Чи може Європа, і особливо Франція, як і раніше покладатися на США як на оборонну парасольку, особливо на тлі останніх російських атак і провокацій?
– Франція є дуже незалежною у своїй обороні. Це було рішення генерала де Голля – бути дуже незалежними. У Європі є різні погляди. Є східне бачення і західне. Я розумію, що на сході Європи досі покладаються на американське військове оснащення.
– "Західне" бачення — тобто європейські країни на захід від Польщі?
– Так. Бо у нас різні військові традиції. Я не думаю, що це проблема. Але зараз ми маємо побудувати щось нове і спиратися на власну промисловість.
Ми все ще можемо купувати деяке американське озброєння, бо наші політики з цього питання різняться. Але ми маємо усвідомлювати, що коли ми не купуємо європейське – це погано для нашої промисловості. Тож кожна країна повинна докладати зусиль у цьому напрямку.
Ми повинні будувати тісні зв’язки між нашими національними оборонними галузями в Європі та більше співпрацювати. Це означає, що ми не маємо розривати зв’язки зі США, бо у нас різні потреби, але ми повинні надавати пріоритет власному виробництву.
Між Францією та Великою Британією існує договір щодо ядерної зброї та спільних інтересів у її використанні. Ви запитали мене про ядерну парасольку – це означає, що існує певна стратегічна неоднозначність між Британією та Францією щодо їхніх спільних інтересів у Європі. Тобто десь у Європі є спільний інтерес між Францією та Великою Британією у захисті своїх інтересів, і, можливо, інтересів інших країн ЄС. А можливо, навіть ширше, ніж Євросоюз. Це та сама знаменита стратегічна неоднозначність.
– Що ви думаєте про реакцію НАТО на російський дроновий удар по Польщі?
– На мою думку, реакція була хорошою. Можливо, могла бути кращою. Але ми завжди перебуваємо на тонкій межі, між нами і Росією.
Ми маємо розуміти, що якщо ми зіб’ємо якийсь дрон або, можливо, одного дня, як Туреччина, зіб’ємо літак – це може стати оголошенням війни.
Зараз серед європейських країн є велика готовність боротися з Росією. І, на мою думку, це велика зміна ситуації.
– У свідомості європейських політиків?
– Не лише політиків, але й громадської думки. Бо тепер ми бачимо дрони в Німеччині, Швеції, Данії. Франція регулярно спостерігає російські літаки поблизу або підводні човни біля своїх берегів. Тож сьогодні є справжнє занепокоєння цією ситуацією. Це вже щось, що перейшло нову межу.
Тому реакція Польщі вже здається досить далекою в часі. Хоча, якщо говорити про час, це було нещодавно, але вже відчувається, що ситуація змінилася – моделі реагування еволюціонували після того, що сталося в Польщі. Бо тепер у Німеччині заявили, що збиватимуть будь-який дрон у своєму повітряному просторі.
– Франція – важливий партнер для України. Чи становить поточна політична криза у вашій країні, зміна урядів, якусь небезпеку для нас, українців, чи це суто ваше внутрішнє питання, про яке нам не варто хвилюватися?
– Якщо буде зміна уряду, і, скажімо, до влади прийде Марін Ле Пен — я не знаю, якою буде ситуація для України. Бо ми знаємо, що Марін Ле Пен займала позицію, дуже прихильну до Путіна та Росії. І ми знаємо, що у Марін Ле Пен були фінансові зв’язки з Росією. Тож зміни у французькому уряді є ризикованими.
– Вона трохи змінила свою риторику, наскільки я знаю.
– Так, для публіки, бо це непопулярно.
– Але ви вважаєте, що вона нещира, так?
– Я думаю, що вона нещира, бо поділяє багато радикальних цінностей Володимира Путіна. Тож, на мою думку, вона бреше.
– Але поки Еммануель Макрон залишається президентом Франції, ми не в особливій небезпеці, чи не так?
– Ні, бо у Франції досі є прагнення збільшувати військовий бюджет. І в цьому питанні політика не змінилася. Президент Макрон досі підтримує Володимира Зеленського, досі підтримує військові зусилля України.
– Тобто до наступних президентських виборів нам не варто очікувати нічого поганого?
– Ми маємо лише уважно стежити за новим бюджетом, бо повинні бути пильними, щоб не скорочувати військові витрати у Франції. А бюджет має бути затверджений Національною асамблеєю. Так, бо ми повинні бути готовими до можливості війни, і ми над цим працюємо.