Глава МЗС Естонії Маргус Цахкна: Україна повинна мати шлях до повноправного членства в НАТО

До обіду першого дня саміту НАТО у Вільнюсі одна з головних інтриг, принаймні для України, залишається максимально живою: чи отримає Київ політичне запрошення до Альянсу і в якій формі воно буде. Від офіційних коментарів на цю тему учасники саміту ухиляються, але ні для кого не секрет, у чому головна проблема – у скептичній позиції США та Німеччини.

Їм протистоїть велика група країн, куди серед іншого входять Великобританія, Франція, Польща, країни Балтії, які доводять, що час окреслити перед Україною конкретний шлях до членства та взяти на себе відповідні зобов'язання перед Києвом. За оцінками одного із співрозмовників РБК-Україна, до фінального рішення з цього питання залишилося кілька годин.

– Це звична ситуація, коли підсумкове комюніке саміту НАТО обговорюється на саміті, а не підготовлено і не узгоджено задовго до нього, і чому так сталося тут у Вільнюсі?

– Ми живемо в історичний час, і я сподіваюся, що це історичний час у хорошому розумінні. Можу сказати від імені міністра закордонних справ Естонії. Ми дуже чітко дали зрозуміти, що Україна повинна мати шлях до повноправного членства в НАТО, і зараз ми ведемо переговори щодо реальних кроків.

Ми не просто повторюємо те, про що вже домовились у Бухаресті 15 років тому. І меседж має бути дуже зрозумілим, що всередині НАТО всі розуміють, що цей шлях починається, і він має бути конкретним. Також це чіткий сигнал для українців, які борються за своє життя і країну, а також нашу свободу. Тому що тут ми створюємо нову архітектуру європейської безпеки, і ми також чітко заявляємо, що єдиною чіткою та надійною гарантією безпеки для України та для нас у майбутньому може бути повноправне членство України у НАТО.

У НАТО є багато країн і існують деякі коливання, але ми маємо бути впевнені, що всі в НАТО розуміють, що зараз процес починається і для України це неминуче стати повноправним членом НАТО. Це також означає, що всі держави-члени виходять зі статті п'ять – одна за всіх, усі за одну – і готові у майбутньому відправити своїх синів на захист України або навпаки, можливо, українці прийдуть на допомогу естонцям, коли трапиться в майбутньому агресія Росії. Тож це історична дискусія про те, що відбувається, і ми маємо її зараз, коли саміт розпочався. Але я досить оптимістичний, ми можемо знайти вихід, тому що обговорення все ще продовжується.

– Чи бачите ви якісь ризики того, що всі держави-члени не дійдуть згоди, і не буде жодного остаточного спільного комюніке?

– Мій досвід як міністра оборони (з листопада 2016 по червень 2017 року, - ред.) говорить про те, що немає згоди, доки всі не згодні. Зараз ми перебуваємо в середині процесу, є сильний тиск і на глобальному рівні, не лише з боку України, а й з нашого боку, і всередині НАТО.

Я дуже радий, що вчора нарешті досягнуто згоди про те, що Швеція стане повноправним членом НАТО. Навіть шведський народ, який понад 200 останніх років дотримувався нейтралітету, вирішив, що не хоче більше жити в сірій зоні по сусідству з Росією. Є спільне розуміння того, що ми стаємо все ближчими і ближчими, і я дуже сподіваюся, що ми знайдемо спільний шлях і спільне розуміння для України.

– Очевидно, ви не можете назвати країни, які виступають проти тієї чи іншої форми запрошення України до Альянсу, але чому вони це роблять?

– Загалом я не можу сказати, що якась країна була проти. Питання в рівні точності формулювань і тому, який реальний шлях і наступні кроки. Тому що ми вже домовились у Бухаресті 15 років тому, що Україна стане членом НАТО. Але тепер є війна і питання, якими будуть наступні кроки, чи потрібен нам План дій по членству, як це було раніше?

– Питання про ПДЧ ще не знято з порядку денного?

– Загалом зрозуміло, що у Плані дій щодо членства немає потреби, бо Україна виконує його вже на полі бою. Чесно кажучи, Україна є єдиною країною, яка використовує зброю, боєприпаси, тактику і стратегію НАТО проти Росії.

– Яка офіційно визнана стратегічною загрозою НАТО.

– Отже, це справжній план дій, план дій щодо членства, який уже перебуває у процесі реалізації. Ми це бачимо, але є якісь інші процеси, які викликають стурбованість чи інтерес до того, що відбувається.

Тому що НАТО – це не лише військова організація. Це також означає, що якщо хтось приєднується до НАТО, він приєднується до сім'ї, ми всі повинні розділяти ті самі цінності і ті самі процедури. Це складно, тому що якщо хтось приєднується до нашої родини, ми обіцяємо надіслати наших дітей, щоб захистити цього нового члена.

Насправді процес відбувається дуже швидко. Чесно кажучи, я думаю, що, можливо, ще півроку тому говорити про повноправне членство України в НАТО практично неможливо. Зараз ми тут, на саміті НАТО, і обговорюємо декларацію, яка, сподіваюся, прокладе шлях до цього.

– Чи можна буде назвати саміт успішним у тому випадку, якщо в остаточних формулюваннях підсумкового комюніке не буде того, що хотіла б Україна, щодо запрошення до НАТО, шляху до НАТО, відсутності ПДЧ тощо?

– Є багато аспектів. Ми домовилися про справді потужні регіональні оборонні плани. Ми також домовилися про довгострокові зобов'язання перед Україною про військову та політичну підтримку, а також планку витрат на оборону у розмірі 2% від ВВП. Тож у нас багато, багато хороших речей.

Але я думаю, що те, що робить цей саміт історичним, це рішення про початок процесу повноправного членства України в НАТО. Це велике рішення не лише для України, а й для всієї Європи, бо ми зараз змінюємо світ.