Це ще не контрнаступ ЗСУ. Або що відбувається біля Херсону

Що відбувається біля Херсону, чому дії ЗСУ на півдні ще не є контрнаступом, а також про тактику "жаб'ячих стрибків" РБК-Україна розповів військовий експерт, екс-керівник прес-служби Генштабу Владислав Селезньов.

Офіційних повідомлень від Генерального штабу та інших Сил оборони України щодо подій у Херсонській області немає. Думаю, що загальнодержавна політика зараз така: треба дотримуватися інформаційної тиші для того, щоби не нанаражати на смертельну небезпеку наших військовослужбовців.

Що можна розповісти для загального розуміння і не є військовою таємницею? Зараз українські Сили оборони використовують тактику "жаб'ячих стрибків". Це коли протягом тривалого часу наші війська працюють високоточною артилерією 155 калібру, реактивними системами залпового вогню класу HIMARS чи їхніми аналогами. За допомогою цієї бойової роботи українська армія знищує ворожі склади з боєприпасами, з технікою, казарми, де розміщується особовий склад противника, командні пункти та пункти прийняття рішень на тимчасово окупованих територіях.

Коли все це знищується, українське військо здійснює різкий крок вперед – такий собі стрибок, і переміщується на нові позиції, де завдяки роботі артилерії ворог був знищений.

Крім того, знищуються мости, естакади, понтонно-мостові переправи, щоб максимально сповільнити логістику російських окупантів. Щоб агресор мав змогу виконувати бойові завдання, йому треба пальне, "солярка" і снаряди. До того ж, за оцінкою деяких експертів, на правому березі Дніпра, у нижній течії в районі Херсона знаходиться 20-25 батальйонних тактичних груп.

У росіян, звичайно, були певні плани атакувати Миколаїв чи рушити в бік Кривого Рогу, чи, можливо, вздовж Дніпра в сторону Нікополя і в напрямку Запоріжжя. Тобто могли бути різні варіанти застосування цієї армади. Але фактично вони зараз усі зосереджені на правому березі Дніпра. Мости через Дніпро досить суттєво пошкоджені. З одного боку українські Сили оборони наносять ракетні удари по чотирьох мостах, а росіяни, зі свого боку, силами інженерно-саперних підрозділів намагаються їх швидко відновити.

Крім того, окупанти активно використовували понтонно-мостові переправи. Причому вони фактично вдавалися до військового злочину: місцями вони одночасно заганяли на понтон і цивільні автівки, і власну бойову техніку. Тобто під прикриттям цивільного автотранспорту переміщувалися з лівого на правий берег. Наші війська не могли наносити ракетні ураження по цих переправах, оскільки можуть загинути мирні мешканці. Українські артилеристи знищують ті понтонні переправи, які використовуються противником суто за військовим призначенням.

Зараз ситуація така: наші війська не почали контрнаступ, вони продовжують заходи контрнаступального характеру в рамках тактики "жаб'ячих стрибків". Відповідно, відбувається певний рух.

На яких ділянках фронту? Якими силами та засобами? На яку відстань наші частини та підрозділи пройшли вперед в рамках контрнаступальних заходів? Це зараз ніхто не скаже, тому що будь-яка інформація, яка попередньо не оприлюднена українським Генеральним штабом – це інформація, яка може наражати на смертельну небезпеку наших військовослужбовців.

Ситуація там досить динамічна і досить дивна в сенсі перспектив та розвитку. Адже ворог розмістив на південний фланг російсько-українського фронту до 50 батальйонних тактичних груп. Задіяти їх всіх у повному обсязі вони не мають можливості через пошкоджені мости. Їхня пропускна здатність знизилася до мінімуму.

Але є ще такий собі третій армійський корпус – це корпус стратегічного резерву генерального штабу збройних сил РФ. Частина його підрозділів уже розвантажилася в Ростовській області і рухається ближче до кордонів з Україною. Достеменно невідомо, куди саме росіяни будуть спрямовувати ці підрозділи. Можливо, під Донецьк, щоби реалізувати завдання Путіна щодо виходу на адмінкордони Донецької області. Можливо, вони можуть рушити в напрямок на Запоріжжя. Можливо, на Херсон та Нову Каховку, щоби посилити бойові можливості російських окупантів, які діють на цій ділянці фронту.

У цього армійського корпусу лише бойових машин та автомобільного транспорту, в тому числі надсучасних танків Т-90, майже 4 тисячі одиниць. Їх потрібно перевезти залізничним транспортом, розвантажити, заправити паливом. Це все потребує логістики, ресурсів та часу.

Цей корпус налічує 11,5-12 тисяч військових. Це за штатної чисельності такого об'єднання 15 тисяч, тобто цей третій корпус недоукомплектований. Хоча його впродовж двох місяців формували, а людей збирали фактично з усієї Російської Федерації. Він був створений в районі населеного пункту Муліно Нижньогородської області.

Після невдач у північних областях у російському генштабі зрозуміли, що тих сил та засобів, які є в їхній армії, недостатньо для виконання їхніх завдань – окупації всієї території України. Тому вони ухвалили рішення про формування чотирьох корпусів стратегічного резерву, бо в Росії є чотири військових округи: західний, східний, південний і центральний. Вони не спромоглися створити відразу чотири корпуси, бо немає людських та організаційних ресурсів. Тому вони зробили лише один корпус – цей третій.

Там здебільшого колишні учасники проекту БАРС, чоловіки віком 45+ років, які мають бажання воювати, але не мають навичок. Плюс є маргінали-патріоти, які, уклавши контракт на три місяці, хочуть заробити по 200 тисяч рублів. Хоча вони навіть не здогадуються, що впродовж перших двох тижнів боїв вони загинуть і повернуться в пакеті. Або ж родині просто скажуть, що він зник безвісті, щоб не дати виплат. Крім того, там є цьогорічні випускники – лейтенанти військових вишів і деякі бійці з приватних військових компаній.

З огляду на те, що часу на підготовку було не багато і деякі підрозділи є некомплектними, вести мову про серйозну бойову підготовку та бойове злагодження цих підрозділів неможливо.

Загалом на території нашої країни без урахування цього третього армійського корпусу діє 115 батальйонних тактичних груп. З них приблизно 50 БТГр перебуває на південному фланзі – від району Херсона до Вугледару.