Два кроки вперед, один назад. Чи змінить Вірменія курс з Росії на Захід

При підготовці матеріалу використовувалися: публікації видань "Новини Вірменії" та "АрмІнфо", заяви прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, інших вірменських політиків, президента Росії Володимира Путіна та представників МЗС Росії, коментарі експерта з питань Південного Кавказу в Польському інституті міжнародних відносин (Варшава) Войцеха Войтасевича.

Зміст

• Пашинян проти Путіна: закиди та звинувачення
• Розворот на захід. Від зближення з ЄС до ратифікації Римського статуту
• Погляд на Україну. Чому змінюється політика Пашиняна
• Вірменська багатовекторність. Два кроки вперед і один назад

Зазвичай Росія вважалася головним союзником Вірменії, починаючи з ролі захисниці християн Османської імперії. Наразі між країнами діє військовий союз у рамках Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), російські військові дислокуються на базі у Гюмрі на північному заході країни та користуються аеродромом на південь від Єревана. Економічна інтеграція здійснюється через Євразійську економічну спілку (ЄврАзЕС).

Неофіційна підтримка під час першої Нагірно-Карабахської війни на початку 1990-х допомогла вірменам утримати регіон. Але відколи "оксамитова революція" 2018 року привела до влади Нікола Пашиняна, вважається, що Вірменія почала рух у бік Заходу. На тлі повномасштабного вторгнення в Україну з ослабленням військової могутності Росії тенденція прискорилася. У вересні прем'єр уперше визнав залежність від неї стратегічною помилкою.

"Архітектура безпеки Вірменії на 99,999% була пов'язана з Росією… Але сьогодні, коли Росія потребує зброї та боєприпасів, зрозуміло, що навіть якби вона захотіла, то не змогла б забезпечити потреби Вірменії у сфері безпеки. Цей приклад має показати нам, що у сфері безпеки залежність чи прив'язка лише до одного центру сама по собі є стратегічною помилкою", - казав Пашинян у вересневому інтерв'ю La Reppublica.

Фото: Нікол Пашинян визнав залежність від Росії у сфері безпеки стратегічною помилкою (Getty Images)

Вже після стрімкої операції Азербайджану 19-20 вересня та масового відходу вірмен з Нагірного Карабаху він заявив, що Росія не здатна гарантувати безпеку його країни. А нещодавно вірменський лідер вперше фактично звинуватив Володимира Путіна в здачі Карабаха, нарвавшись на погрози у відповідь з Москви.

Пашинян проти Путіна: закиди та звинувачення

У жовтні 2022 року на саміті у Празі (Чехія) Пашинян та президент Азербайджану Ільхам Алієв підписали декларацію, згідно з якою Єреван визнав бакинський суверенітет над Карабахом. Як заявив Путін на підсумковій прямій лінії, його "особливо не інформували про те, що готуються до ухвалення такого рішення".

"Це все ми розуміємо: не ми ж відмовилися від Карабаха, це Вірменія визнала, що Карабах є частиною Азербайджану, і зробили вони це ініціативно, насправді", - зазначив він, вважаючи, що Пашинян ігнорує саміти СНД та ОДКБ через внутрішні процеси, а не через відмову продовжувати співпрацю.

Навздогін пролунали слова представниці МЗС Росії Марії Захарової про те, що домовленості щодо Карабаху в рамках тристоронньої угоди від 2020 року (за участю Путіна) не були виконані переважно через Вірменію.

"Нехай прочитають і подивляться, хто яке зобов'язання не виконав. Тобто у тристоронній заяві від 9 листопада написано, що Азербайджан має напасти на Карабах, а російські миротворці в цей час мають бути в укриттях?" - відповів Пашинян.

На його думку, "миротворці" не захистили мирне населення під час боїв 19-20 вересня, хоча мали втрутитися. Крім того, в інтерв'ю Суспільному телебаченню Вірменії він пройшовся по ОДКБ. У травні 2021-го під час прикордонних зіткнень з Азербайджаном він направив запит на військову допомогу, але відповіді не було. Аналогічне прохання у вересні 2022 року теж було проігноровано.

Пашинян вважає, що бездіяльність ОДКБ та Росії порушила договори про забезпечення колективної безпеки та окремий договір з Москвою про військову допомогу. Саме цей факт змусив його уряд через місяць публічно визнати Карабах частиною Азербайджану.

Вірменський прем'єр не приїхав на зустріч лідерів країн ОДКБ у Мінську, груднева Рада парламентської асамблеї також пройшла без делегації з Єревану. До цього Пашинян просив партнерів не ображатись і казав, що його країна не виходить з організації, але має намір диверсифікувати відносини у сфері безпеки. Останні сигнали з Москви, очевидно, його роздратували.

Фото: слова Володимира Путіна про Карабаха розлютила влада Вірменії (Getty Images)

У російському парламенті кажуть, що той намагається перекласти відповідальність за здачу Карабаху на Москву. І роблять висновок, що вірменське керівництво намагається зробити крутий віраж на Захід.

"Тим самим Єреван ризикує наступити на українські граблі і принести в жертву багатовікові дружні російсько-вірменські зв'язки заради західних русофобів", - пригрозив голова комітету Держдуми з міжнародних справ Леонід Слуцький.

Експерт з питань Південного Кавказу в Польському інституті міжнародних відносин (Варшава) Войцех Войтасевич називає взаємний обмін докорами між Вірменією та Росією політичною грою. Що стосується Нагірного Карабаху, то Пашинян розумів, що весь світ дивиться на регіон як частину Азербайджану, тому інтервенція Росії та ОДКБ була неможлива. Але щодо прикордонних боїв у 2022 році те, що союзники нічого не зробили, стало проблемою з вірменської точки зору.

Критика російських "миротворців" також стосувалася їхньої бездіяльності під час азербайджанської блокади Лачинського коридору, який пов'язував територію Вірменії із залишками так званої "Нагірно-Карабахської республіки". Та блокада в результаті вилилася у гуманітарну кризу.

"Але що мав зробити Пашинян? Після війни 2020 року він знав, що вірменська армія дуже слабка, що не зможе перемогти у війні з Азербайджаном. Росія не хотіла продавати зброю, вірменська влада шукала її по всьому світу, але треба розуміти, що економічні можливості Єревану та Баку неспівставні", - зазначив він у коментарі РБК-Україна.

За його словами, Пашинян намагався зробити все, щоб досягти якоїсь автономії для вірних карабахських. Про політичну мова вже не йшла, тому всі зусилля були спрямовані на забезпечення мовної та культурної автономії. Вірменія хотіла залучити ООН, Євросоюз, США та Росію, але переговори затяглися і в результаті Азербайджан наважився на свою операцію.

"Путіну легко говорити, що Пашинян віддав Карабах, але у нього не було вибору. Він міг би далі говорити про те, що це частина Вірменії. Але у разі нової війни вона зазнала б 100%-ої поразки", - додав Войтасевич.

Розворот на захід. Від зближення з ЄС до ратифікації Римського статуту

Слова Пашиняна про диверсифікацію відносин у сфері безпеки не розходяться із справою. Наприклад, досягнуто угоди про військові поставки з Франції. У жовтні міністр оборони Себастьян Лекорню заявив, що Париж поставить певну кількість озброєнь, у тому числі засоби протиповітряної оборони. А у листопаді стало відомо, що заплановані до передачі Україні легкі бронемашини Bastion поставлять Вірменії.

З лютого 2023 року у країні працює цивільна місія Європейського союзу (EUMA). Це нейтральна місія, яка діє виключно на вірменській території та не має виконавчої функції. Вона розрахована на два роки з метою сприяння стабільності у прикордонних районах Вірменії та нормалізації відносин із Азербайджаном.

Крім того, між Брюсселем та Єреваном діє Угода про всеосяжне та розширене партнерство. Пашинян називає її одним із стовпів реформ у Вірменії, каже про прагнення максимально зблизитися з ЄС та про співробітництво у сфері реформування поліції, судової системи, освіти та державного управління.

Фото: Нікол Пашинян все частіше говорить про бажання максимально зблизитися з Євросоюзом (Getty Images)

У якості першого кроку зі зміцнення співпраці 11 грудня Євросоюз розширив місію зі 138 до 209 осіб. Тоді ж міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян зробив низку заяв про проєвропейський вектор. У тому числі заявив, що рішення про старт переговорів щодо вступу України та Молдови до ЄС вітає не лише уряд, а й вірменський народ. За його словами, процес демократизації та реформування країни "не зупиниться ні на мить".

Але як далеко готовий зайти Єреван? Експерт Войцех Войтасевич каже, що влада хотіла б повернутися до підписання Угоди про асоціацію. Документ уже був готовий у 2013 році, але врешті-решт тодішньому президенту Сержу Саргсяну зателефонували з Кремля, і він відмовився. Після цього Володимир Путін запустив Євразійську економічну спільноту (ЄврАзЕС).

Тепер вірменська влада хоче новий договір з Євросоюзом, і розширення місії спостерігачів стало першим кроком.

"По-друге, їм важливо отримати безвізовий режим, щоб вірмени могли подорожувати до країн ЄС без шенгенських віз. Ще вони хочуть зону вільної торгівлі. У принципі, це найважливіше. Крім того, йдуть переговори зі США та Францією щодо будівництва електростанції, щоб послабити залежність від російських ресурсів і газу. Але швидко провести такі рішення складно, для цього буде потрібен час", - розповів Войтасевич.

Окремо глава МЗС Вірменії наголосив на важливості ратифікації Римського статуту.

"Приєднавшись до Міжнародного суду ООН (МКС), Вірменія сприяла зміцненню міжнародної правової системи, водночас підтверджуючи суверенне право приймати рішення, виходячи з власних національних інтересів", - підкреслив Арарат Мірзоян.

Ратифікація Римського статуту зобов'язує виконувати розпорядження МКС. Найрезонанснішим у 2023 році став ордер на арешт Володимира Путіна за воєнні злочини в Україні. Однак ще до фінального рішення у Вірменії обіцяли, що не заарештують російського диктатора у разі приїзду.

Ратифікація Римського статуту має свої причини, і це точно не демонстрація готовності заарештувати Путіна.

"Вірменія захотіла стати частиною міжнародного трибуналу. Щоб у майбутньому, якщо Азербайджан зважиться на військову операцію в Занзегурському коридорі, була можливість поставити Ільхама Алієва перед трибуналом. Звичайно, якщо Путін прилетить до Вірменії, ніхто б його не затримав та не видав Гаазі", - пояснив Войтасевич виданню.

Зазначимо, Занзегурський коридор - це транспортний коридор, що просувається Азербайджаном, завдовжки близько 40 км через територію Сюнікської області Вірменії. Він розглядається як коридор для забезпечення транспортного сполучення між західними районами Азербайджану та його ексклавом Нахічеванською Автономною Республікою. Концепція просувається після закінчення другої Карабахської війни. Вірменія відмовляється, побоюючись втрати суверенітету над південними районами Сюнікської області.

Погляд на Україну. Чому змінюється політика Пашиняна

Незадоволений Кремль і зміною вірменського погляду на російське вторгнення в Україну. Якщо раніше в Єревані воліли утримуватися від конкретних кроків, то 6 вересня Анна Акопян (дружина Нікола Пашиняна) відвідала саміт перших леді та джентльменів у Києві та передала гуманітарну допомогу від уряду Вірменії.

Фото: Анна Акопян (ліворуч) на саміті перших леді та джентльменів у Києві (president.gov.ua)

За місяць на полях саміту Європейського політичного співтовариства в іспанській Гранаді президент Володимир Зеленський уперше зустрівся з Пашиняном. На переговорах, які багато хто назвав історичними, сторони обговорили співпрацю та міжрегіональні економічні проекти. А участь вірменської делегації у саміті з української "формули миру" на Мальті в Москві розцінили як антиросійський жест.

"У Єревані повинні усвідомлювати, що йдеться про демонстративне загравання з тими, хто агресивно протистоїть нашій країні. Викликає жаль, що нинішнє керівництво республіки цілеспрямовано, наполегливо руйнує наші союзницькі відносини", - заявила речниця МЗС Росії Марія Захарова.

У відповідь заступник міністра закордонних справ Вірменії Паруйр Оганесян відкинув звинувачення і зазначив, що на платформі міністрів безпеки обговорювався ширший порядок денний.

Польський експерт Войцех Войтасевич пояснює зближення Вірменії з Україною розчаруванням тим, як Росія поставилася до вірмен у Нагірному Карабаху. Більше того, є побоювання, що якщо РФ переможе в Україні, то наступною метою можуть стати країни Південного Кавказу.

"Ми пам'ятаємо, як вірменам не подобалося, що Україна продавала зброю Азербайджану. Але мені здається, що політика Пашиняна залежить від настроїв вірменського суспільства. Наразі воно розчароване, по суті займає антиросійські позиції. Пашинян, будучи популістом, також змінював позицію, коли ми говоримо про Україну. І це є причиною нової політики Єревана", - пояснив він РБК-Україна.

Вірменська багатовекторність. Два кроки вперед і один назад

На думку Войтасевича, влада Вірменії досі не визначилася з тим, як вибудувати зовнішню політику.

"У Єревані я часто чув, що рішення про перегляд відносин з Росією це не їхнє рішення, а саме Росії. Після того, як у ситуації з Карабахом вірмен залишили віч-на-віч з Азербайджаном. Тепер вони хочуть дивляться у бік США та європейських країн, не беруть участь у засіданнях СНД та ОДКБ, хоча прямо не заявляли про намір вийти з цих організацій", - зазначив він.

За його словами, неофіційно в Єревані кажуть, що ще рік тому говорили американським та європейським політикам про бажання вийти з ОДКБ. Але у відповідь почули, що час не настав, і є загроза воєнної операції Росії у Вірменії.

Зазначимо, схожі натяки у листопаді робив прем'єр Нікол Пашинян. Зокрема, на питання про подальше членство Вірменії в ОДКБ він заявив, що керуватиметься національними інтересами.

"Наші партнери в ОДКБ теж повинні нас зрозуміти. Якщо ми, будучи членами ОДКБ, не можемо отримати необхідну допомогу та підтримку, і при цьому членство є непереборною перешкодою для отримання допомоги від інших сторін, то ми маємо приймати рішення, керуючись своїми інтересами", - казав він.

Однак багато аналітиків у Вірменії наголошують, що де-факто країна вже вийшла з ОДКБ, розповідає Войцех Войтасевич.

"Для них важливіша реальність, ніж офіційний статус. Мені здається, що вірменський уряд ухвалить рішення вийти з ОДКБ, коли отримають сильні гарантії безпеки від Заходу. І такі гарантії Захід може дати лише тоді, коли Росія зазнає поразки в Україні. До цього і Захід, і Вірменія будуть дуже обережними. Швидше за все, відносини з Росією у 2024 році будуть такими ж, як у цьому. У рамках так званої політики "два кроки вперед, один - назад", - зазначає експерт".

Причому таке формулювання справедливе і для відносин Вірменії із Заходом. Багатовекторність пояснюється, зокрема, грузинським прикладом. Коли за Михайла Саакашвілі було взято курс на євроінтеграцію, а в 2008 році сталася російська агресія в Абхазії та Південній Осетії. Нині Росія відіграє велику роль у зовнішній політиці Вірменії. Так, вони не мають спільних кордонів, але є загроза того, що якщо Єреван відмовиться від співпраці, то Москва може сприяти поваленню влади.

"Після азербайджанської операції у Нагірному Карабаху у вересні 2023 року в Єревані проходили антиурядові протести. І були побоювання, що якщо демонстрації переростуть у щось більше, Росія використовує їх для зміни уряду", - додав Войтасевич.

***

Минулого тижня з'явилася новина про те, що Вірменія вперше приєдналася до європейських санкцій проти Росії за "актом Магнітського" (за порушення прав людини). Однак невдовзі публікацію на сайті Ради ЄС виправили, прибравши Вірменію із списку.

У той же час було припинено ліцензію на мовлення радіо "Sputnik Вірменія". Причина - авторська передача російського пропагандиста Тиграна Кеосаяна, в якій він звинуватив Нікола Пашиняна в зраді та ставив питання "чи залишиться той живим після всіх цих подій навколо Вірменії".

Попри це політика багатовекторності продовжується. Сьогодні Пашинян вирушив із першим за останні сім місяців робочим візитом до Москви. Там він візьме участь у засіданні Євразійської економічної ради та неформальному саміті СНД. За підсумками яких, ймовірно, стане зрозуміло, наскільки насправді віддаляється Вірменія від Росії та як далеко готова в цьому зайти.