Ядерна бомба врятує Землю від астероїда: вчені знайшли реальний сценарій
Вчені підривали 160-метровий астероїд у симуляції (фото: Unsplash)
Вчені знайшли реальний спосіб використати ядерну зброю проти астероїда-вбивці міст. Моделювання 160-метрового космічного тіла показало сценарій, який ламає чинні уявлення про Армагеддон.
Про це інформує РБК-Україна з посиланням на наукове дослідження, опубліковане у фаховому віснику The Planetary Science Journal.
Чому кінематографічний сценарій не працює?
Ідею закласти вибухівку всередину космічної брили або підривати її безпосередньо на поверхні важко реалізувати.
Астероїд хаотично обертається у вакуумі, тому посадити апарат і пробурити свердловину в екстрених умовах практично неможливо.
Фізики з'ясували, що вибуховому пристрою взагалі не потрібно торкатися космічного тіла.
Основні деталі фізичного процесу:
- У вакуумі немає середовища для звичайної вибухової хвилі, але 70-80 відсотків енергії ядерного вибуху перетворюються на рентгенівське випромінювання.
- Спалах миттєво випаровує тонкий верхній шар породи астероїда.
- Випарувана речовина починає розширюватися та розлітатися з високою швидкістю. Це створює реактивний імпульс та змінює траєкторію.
- Потужний тепловий удар запускає всередину каменю сильну сейсмічну хвилю, яка розриває його зсередини.
Модельовані пошкодження, спричинені астероїдом, через 68 мілісекунд після ядерного вибуху на висоті 10 метрів (ліворуч) та 25 метрів (праворуч) над поверхнею (схема: Santistevan et al., Planet. Sci. J., 2026)
Результати суперкомп'ютерного моделювання
За основу для симуляції науковці взяли структуру та щільність астероїда Бенну, а також дані про метеорити Челябінськ та Аба Пану. Вони протестували вибух боєголовки потужністю 1 мегатонну на різних відстанях від поверхні.
Розрахунки показали несподівані результати:
При вибуху на відстані 10 метрів від поверхні близько 98,2 відсотка матеріалу отримали критичні пошкодження, а 97 відсотків уламків перевищили другу космічну швидкість астероїда.
При віддаленні детонації до 25 метрів площа охоплення рентгенівськими променями зросла. Це призвело до більшої площі руйнування за коротший проміжок часу.
Складна симуляція тривалістю лише 145 мілісекунд вимагала 59 днів безперервних обчислень на 1 680 комп'ютерних процесорах.
Дослідники зазначають, що це важливий крок для розробки реальних протоколів планетарного захисту на випадок виявлення небезпечних об'єктів.
