Чому Росія відстає у НРК та що буде з бронетехнікою: інтервʼю офіцера 3-ї ОШБр

Контракти на НРК і трансформація бронетехніки

– Навесні йшлося про проблеми з постачанням НРК. Чи вдалося державі вирішити цю проблему?

– Контракти уклали з певним запізненням. У квітні через колізію з ПДВ НРК прирівняли до електромобілів: з 1 січня 2026 року для електромобілів повернули ПДВ, і відповідно військовослужбовці були змушені купувати НРК з ПДВ – на 20% дорожче порівняно з БПЛА, які купують без ПДВ.

Оскільки бюджет залишився тим самим, а вартість зросла, довго вирішували, застосовувати ПДВ чи ні. У результаті контракти уклали лише у квітні.

Виробникам ще потрібно закупити комплектуючі та виготовити техніку, тому перші відвантаження очікуються не раніше кінця літа. Тим часом військовослужбовці й далі закуповують НРК самостійно за підтримки волонтерських фондів, менш централізовано.

Загалом напрям розвивається: збільшується кількість підрозділів і місій. За червень виконано близько 16 тисяч місій, тоді як у січні їх було близько 7 тисяч.

– Тобто зростання більш ніж удвічі?

– За півроку – так. А порівняно з минулим роком показник, імовірно, буде ще вищим.

– Є думки, що великі НРК легко виявляються противником, що бронетехніку зарано списувати з рахунків і що вона й далі може виконувати завдання логістики та евакуації. Яка ваша позиція з цього приводу?

– Бронетехніка залишається потрібною, але не в тому вигляді, у якому вона існує зараз. Значною мірою це питання звички та усталеного розуміння ведення бойових дій – не всі ще адаптувалися до нових підходів.

Велика бронетехніка залишається помітною і тепер використовується на передовій значно рідше, переважно для безпечного підвезення особового складу чи вантажів, хоча ризик зберігається. Це стимулює перехід до НРК.

Великі НРК теж помітні, проте вони безпілотні – це знижує ризик для особового складу. Порівнюючи перевезення вантажу великим НРК і бронетехнікою з екіпажем, перевага очевидна на користь НРК: імовірність ураження ворожою ППО чи іншим озброєнням висока, але відсутній ризик втрати людей.

Тому відбувається не просто зміна, а фактично технологічна трансформація: бронетехніка поступово ставатиме безпілотнішою. Втрачає сенс і вага техніки, і простір для екіпажу – відповідно, вона ставатиме меншою і безпілотною.

Протягом перехідного періоду наявна техніка може адаптовуватися під безпілотне управління. Наприклад, Індія переобладнує наявні танки Т-72 під безпілотне керування. В Україні відповідну технологію також розробили, проте танків Т-72 у наявності немає.

Додам, що комплекси активного захисту здатні продовжити термін ефективного використання наявної, зокрема броньованої, техніки. Утім, з часом перехід на безпілотну складову є неминучим.

Класифікація НРК включає малий, середній, важкий і надважкий класи – саме надважкий клас фактично відповідає функціоналу бронетехніки та має бути адаптований під безпілотне управління.

Виклики впровадження, світовий досвід та експортний потенціал

– Чи потрібні додаткові зусилля для перенавчання та виробництва в межах цієї переорієнтації на безпілотну бронетехніку?

– Це еволюційний розвиток напряму НРК у межах різних класів техніки. Спочатку з'явилися малі ударні дрони, потім – середній клас, здатний нести понад 200 кілограмів корисного навантаження; це найпоширеніший клас нині, оскільки він поєднує достатню вантажопідйомність із відносно низькою помітністю. Поступово з'являються важкі та надважкі зразки.

Надважкі НРК наразі важать кілька тонн, тоді як танки й бронетехніка суттєво важчі, тому перехід відбувається поступово. У гусеничному та колісному класах надважких НРК українського виробництва наразі представлено лише по одному зразку.

Це питання часу та балансу попиту й пропозиції. Наразі практичного попиту небагато – переважно є гіпотези щодо застосування. Актуальна проблема – доставка НРК до точки початку місії: особовий склад транспортує техніку на пікапах, а ворожі FPV-дрони діють на значній відстані, що призводить до втрат.

Одне з можливих рішень – заміна пікапа на надважкий безпілотний засіб, який транспортує НРК середнього класу до точки старту місії, після чого той самостійно виконує завдання.

– Існують безпілотні технології, яка можна встановлювати на пікапи чи бронетехніку. Отже, поки зберігаються запаси бронетехніки, її можна переобладнати для виконання функцій підвезення?

– Це можливо як перехідний варіант. Проте оптимальнішим рішенням залишається техніка, спроєктована безпосередньо під безпілотне управління, а не переобладнані сервоприводами пікапи.

Як приклад: американські виробники близько року тому переобладнали багі Polaris – одні з найдорожчих у своєму класі, вартістю приблизно від 50 тисяч доларів – під безпілотне керування, і рішення виявилося робочим. Технічна можливість переобладнання пікапів та автомобілів під безпілотне управління існує вже давно, проте масового впровадження цього рішення на фронті поки не спостерігається.

– Це пов'язано з державною політикою чи іншими факторами?

– Ймовірно, тут поєднання чинників: відсутність системного підходу до переобладнання, обмежена кількість пікапів, придатних для цієї мети, – наявна техніка здебільшого зайнята іншими завданнями. Крім того, значна частина неброньованої легкої автомобільної техніки надходить не від держави, а завдяки волонтерській підтримці.

– Чи усвідомлюють на Заході важливість розвитку НРК? Чи склади там і досі забиті застарілою технікою?

– Тут відіграють роль фінансові чинники та інерція оборонної промисловості. По-перше, наявна техніка вже перебуває на складах, і з нею потрібно щось робити. По-друге, перехід на нове й не до кінця усталене рішення завжди складніший.

Водночас є фахівці-інноватори, які просувають нові підходи, спираючись, зокрема, на досвід України. Наприклад, Інститут вивчення війни (ISW) проводить якісний аналіз і надає рекомендації. Наразі спостерігається тенденція до адаптації НРК в арміях США, Європи та Азії.

У Кореї нещодавно завершився внутрішній конкурс серед виробників на постачання офіційного зразка НРК для армії. У США відбувається інтеграція НРК у бойові підрозділи, у Франції також закуповують або планують закупівлю НРК і БПЛА для забезпечення підрозділів, одразу враховуючи їх як витратний матеріал.

Існують якісні аналітичні дослідження – зокрема, шведський інвестиційний фонд підготував ґрунтовну аналітику на основі українських даних. При цьому якість цієї аналітики нерідко перевищує вітчизняну, що свідчить про потребу розвивати власні аналітичні центри та ухвалювати рішення на основі даних, а не інтуїтивно.

– Яку роль у цьому процесі може відігравати український експорт? Виробники НРК, на жаль, ухилялися від відповіді на це питання – можливо, у вас є власна позиція?

– Наразі український ринок вирізняється значним обсягом внутрішніх замовлень для виробників НРК – 22-25 тисяч одиниць за півріччя, і приблизно стільки ж заплановано на другу половину року, тобто близько 50 тисяч одиниць за рік.

Це суттєвий обсяг, який стимулює нарощування виробничих потужностей, зокрема через спільні виробництва (joint ventures) з іноземними партнерами. Це сприяє економічному зростанню: Україна має перейти від сировинної моделі економіки до продуктової, максимально виводячи оборонну продукцію на експортні ринки та розвиваючи міжнародну кооперацію.

– Наскільки Росія досі відстає від України у розвитку НРК?

– Відставання зберігається, однак його не варто недооцінювати: там уже представлено понад 30 моделей техніки, розвинене виробництво, є лідери напряму та практика контрактування, яка згодом може швидко масштабуватися на рівні цілої армії. Використання НРК там зростає, проте порівняно з Україною обсяги залишаються суттєво меншими.

– А цим напрямом у ворога більше займається держава, як і в нас, чи переважно приватні виробники?

– Переважно приватні виробники, тоді як держава здійснює контрактування та централізацію процесів.

Бойове застосування та підготовка кадрів

– Нещодавно повідомлялося про висадку НРК на Кінбурнській косі. Наскільки перспективним є масштабування подібних операцій?

– Це можливо за умови впровадження комплексів активного захисту. Точкові, непомітні операції реалізовувати можна, тоді як масштабна операція без належного захисту наразиться на активну протидію ворожих FPV-дронів, оскільки озброєні НРК самі по собі захисту не мають. Тим не менш, це показовий приклад міждоменної взаємодії.

Ще один приклад – транспортування малих ударних НРК коптерами чи іншими засобами доставки.

– Поясніть, у чому полягає принцип роботи комплексу активного захисту?

– Система за допомогою сенсорів виявляє наближення ворожого дрона та знищує його.

– Це пристрій, який встановлюється безпосередньо на корпус НРК?

– Так, це турель, яка встановлюється на корпус НРК – за аналогією з турелями, які розміщують на будівлях. Система сканує простір і, виявивши ціль, наприклад ударний безпілотник типу "шахед", розвертається в її напрямку та відкриває вогонь.

Такі комплекси можна встановлювати на пікапи, бронетехніку та НРК; вони оснащуються акустичними, візуальними та радіолокаційними сенсорами. Після виявлення загрози турель наводиться на ціль і уражає її за допомогою кулеметного озброєння різного калібру або спеціалізованих боєприпасів.

– Наостанок – розкажіть про школу НРК: скільки випускників, як розширюються курси і скільки випускників надалі працюють безпосередньо з НРК?

– Попит на НРК зростає. Нещодавно я був на демонстрації, де взяли участь близько 50 логістичних НРК; для них підготували трасу для випробувального забігу. Не всі учасники встигли завершити випробування за день, здебільшого через технічні збої.

Основний контингент – військовослужбовці, тому переважна більшість випускників продовжує службу. Водночас зростає кількість цивільних слухачів: спільно з партнерською організацією ми готуємо навчальну програму для молоді, найближчим часом стартує новий курс.

Із моменту заснування школи 15 березня 2025 року за перший рік навчання пройшли 1200 осіб, в цьому році – ще 800, тобто загалом понад 2000 випускників. Черга на військовий курс становила 4 місяці, що свідчить про стійкий попит.

Кількість підготовлених військовослужбовців цього року перевищує показник минулого року: повний двотижневий курс торік завершили близько 237 осіб, цього року показник зріс майже вдвічі.

Наступний напрям розвитку – підготовка інженерів. Триває робота із залучення фінансування для розширення приміщень, закупівлі матеріальної бази та розробки навчальної програми. Кількість підрозділів, які потребують технічного забезпечення, зростає швидше, ніж кількість підготовлених фахівців, тому підготовка інженерних кадрів є пріоритетним завданням.

– Цей напрям також буде орієнтований переважно на військових, чи можна залучати цивільних?

– Пріоритет надаватиметься військовослужбовцям, оскільки потрібні фахівці для технічного обслуговування: адаптації дронів, інтеграції з турелями чи боєприпасами, налаштування зв'язку, ремонту після пошкоджень або планового обслуговування. Водночас цивільні фахівці також будуть залучені, оскільки компанії-виробники наразі відчувають суттєвий дефіцит кадрів.

Це питання потребує комплексного вирішення – координації між приватними школами, навчальними центрами, вищими навчальними закладами та загальноосвітньою системою для формування інженерної підготовки на різних рівнях освіти.

Наразі спостерігається зростання інтересу до технічних та інженерних спеціальностей – на відміну від попередніх років, коли пріоритет надавався фінансовому та управлінському секторам.

Поєднання наявних цифрових навичок із практичними інженерними компетенціями (hard skills) є основою для розвитку оборонного сектору та зміцнення економічного потенціалу країни.