Чи справді у Росії незліченні запаси зброї

У сенсі оцінки кількості та стану російських озброєнь зберігається певний туман війни. Складно уявити, звідки взялась цифра, яка шириться в інформпросторі, про те, що у росіян є ще 17 тисяч танків у резерві. Оскільки Міжнародний інститут стратегічних досліджень вказував у довіднику The Military Balance, що станом на початок лютого 2022 року у росіян на зберіганні було всього 10 тисяч танків, без поправки на старі Т-55 і Т-62, а в строю – 3300 танків усіх типів.

Зараз той же Міжнародний інститут стратегічних досліджень обліковує, що в росіян могло залишитися на зберіганні максимум 5 тисяч танків усіх типів, включаючи Т-55 і Т-62. А в строю, за даними організації, в них залишилося орієнтовно 2 тисячі танків. Заступник командувача Східного угруповання військ зі стратегічних комунікацій полковник Сергій Череватий казав, що на Куп'янський та Лиманський напрямок противник стягнув близько 900 танків. Фактично це половина з того, що в них є в строю.

Чому дані про танки, що зберігаються на складах, можуть бути не зовсім показові? Тому що у росіян далеко не всі танки стояли в герметичному приміщенні, в ангарах, з належним обслуговуванням. Відповідно, за російськими нормативами, щоб зібрати один повністю робочий танк, треба скрутити запчастини з трьох танків. Тобто ця цифра, яка обліковувалась на початок цього року – 5 тисяч танків на складах зберігання – означає, що росіяни можуть зібрати 1,5-2 тисячі робочих танків на додачу до того, що в них є зараз.

Певні можливості відновлювати свій танковий потенціал у ворога є. Згідно з інформацією з відкритих джерел, противник на "Уралвагонзаводі" за місяць може виготовити 10-15 нових танків Т-90М "Прорив". Це головний танковий завод РФ, на якому працює аж 12 тисяч людей, в тому числі законтрактовані зеки.

Крім того, вважається, що в теорії ще до 50 танків на місяць росіяни можуть модернізовувати. Наприклад, беруться старі Т-72Б і Т-80БВ зі складів, їх не лише ремонтують, а й ставлять на них ще якесь більш-менш сучасне обладнання. Або просто ремонтують старі радянські танки і відправляють їх на фронт.

Окремо ще можна розглянути здатність росіян відновлювати свої Т-55 і Т-62, які би мали в теорії піти на переплавку. Роботи щодо цих танків може виконувати тільки 103-й бронетанковий ремонтний завод на Забайкаллі. Темпи їхніх робіт – до 10 машин на місяць.

Тож, якщо в сумі росіяни можуть отримувати до 70 танками всіх сортів на місяць – це підкреслює, що вони поповнюють свою танкову техніку в кілька разів повільніше, ніж її знищує ЗСУ.

З одного боку, російські танки, навіть дуже старі, надокучають нашим військовим на фронті, оскільки противник використовує їх у форматі стрільби з закритих позицій: ствол спрямовують вверх на максимальний кут і стріляють з дистанції в кілька кілометрів по українських позиціях, особливо, коли відбувається ротація наших військових, тобто коли одна рота відходить на відпочинок і підходить інша рота, тоді росіяни починають лупити танками – неприцільно, але це все одно створює проблеми нашим військовим.

Очевидно, що військовому в окопі, який може постраждати від обстрілу навіть зі старого Т-55, не сильно важливо, скільки росіяни можуть ставити таких танків у стрій. З іншого боку, об'єктивні цифри показують, що все-таки у ворога танки поступово вичерпуються.

Є непряме свідчення того, що агресор відчуває певну нестачу справної танкової техніки саме для якихось активних наступальних дій. Це підтверджується тим, що на тому ж Куп'янському напрямку вони не наважилися використовувати свої танкові підрозділи в класичному форматі – тобто коли танки наступають. Хоча там базується відновлена 1-а танкова армія західного військового округу РФ, яка була розгромлена на Харківщині минулого року. Вперше таку практику росіяни почали застосовувати ще 1943 році, коли в них з танками були проблеми, і радянські воєначальники вирішили, що краще кидати в бій малопідготовлену піхоту, а танки економити та берегти.

Щодо бронемашин теж цікава історія. Якщо брати БМП-1, БМП-2 і МТ-ЛБ, то можна "на папері" також вийти на чисельність у понад 10 тисяч одиниць на зберіганні. Але, схоже, що ремонтопридатність БМП-1 та БМП-2 навіть для росіян залишає бажати кращого. Тому "на папері" і на супутникових знімках цю безмежну кількість машин побачити можна, але самі росіяни воліють розконсервовувати і кидати на поле бою МТ-ЛБ. На ці машини запчастини більш доступні. У 1990-х, 2000-х, 2010-х ці "мотолиги" були в обороті на цивільному ринку РФ. І плюс там є підприємства, які можуть займатися ремонтом та відновленням таких машин.

Тобто сказати, що в них безмежні можливості в плані бронемашин, теж не можна. Власне, тому й росіяни під час спроб будь-яких наступальних операцій зараз чи під час контратак на півдні або біля Бахмута все-таки покладаються на ту піхоту, яку прийнято називати "гарматним м'ясом". Умовно кажучи, ще на пару років війни з такими втратами і у такому економному темпі бронетехніки їм ще вистачить, але далі вони ризикують зовсім вийти в нуль.

Щодо артилерії найбільш дискусійна картина. На початок цього року за даними того ж Міжнародного інституту стратегічних досліджень у росіян могло стояти на складах аж 17 тисяч артсистем різних типів. Питання в тому – скільки з них боєздатних і можуть стріляти. Доволі показово, що вже під кінець минулого року ворог був змушений розконсервовувати не новіші артсистеми типу гаубиць Д-30 чи Мста-Б 80-х років, а гаубиці Д-1 часів Другої світової війни. Цікаво, що ці гармати опинилися майже в усіх родах російських військ – і в цих 1-му і 2-му армійських корпусах, і в кадрових військових РФ, і у "вагнерівців".

Є ще такий показник – кількість пострілів, який застосовується до всіх типів артсистем. Після 2500 пострілів треба міняти ствол. А ці гармати, що стоять у росіян на складах, м'яко кажучи, не нульові – вони мають певний настріл.

Проблема для нас в тому, що в росіян на складах є точно пару сотень особливо небезпечних самохідних гармат 2С7 "Піон" або 2С7М "Малка" з калібром 203 мм. Вони проектувались в Союзі під тактичну ядерну зброю. Якраз на такі гармати зараз росіяни роблять ставку, бо в них може бути дальність стрільби 40 кілометрів, що якраз відповідає дальності наших "натівських" систем.

Ще одна особливо небезпечна категорія російських САУ, пара сотень яких теж може бути знято з консервації – це 2С4 "Тюльпан". Їхня дальність стрільби менше 20 кілометрів, але вони мають калібр 240 мм. Росіяни схожими мінометами руйнували "Азовсталь". Такими мінометами вони зараз намагаються працювати по наших військах на півдні.

Згідно з російськими заявами, якраз під ці два типи артсистем вони починають формувати нові додаткові частини. На один дивізіон треба 18 артсистем, батарея – це 6 артсистем. З огляду на те, що в них є настільки потужні артсистеми, російська артилерія є для нас проблемою.

Крім того, противник застосовує далекобійні системи "Торнадо-С" – це фактично старий радянський "Ураган", куди заряджається керована ракета. Виходить, що ці "Урагани" можна просто знімати з консервації. Оцінити реальний резерв у росіян щодо розконсервації РСЗВ насправді складно. Але після того як українські війська під час контрбатарейної боротьби успішно викосили значну частину ствольної артилерії ворога, росіяни почали замінювати її реактивними системами залпового вогню. Тобто тут ситуація двояка: десь вони об'єктивні слабкі і їхня міцність існує лише на папері, а в чомусь вони можуть створювати нам реальні проблеми.

Якщо говорити про боєприпаси, то також ситуація неоднозначна. Згідно з цифрами від російських аналітиків, якщо в 2022 році вони виробили 12 мільйонів боєприпасів усіх типів (не лише класичні снаряди до артилерії, а й снаряди до гармат на БМП тощо), то цього року вони вийдуть на 7 мільйонів, хоча справжній обсяг може виявитись вищим. Але водночас (що починають фіксувати західні аналітики) агресор намагається це компенсувати покращенням точності стрільби і нарощенням виробництва "Ланцетів".

Основна загроза від "Ланцетів" в тому, що вони стають для ворога замінником артилерії, яку до цього успішно нищили українські війська. Заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ, бригадний генерал Олексій Громов говорив, що від початку широкомасштабного вторгнення до середини літа цього року ворог зміг виробити 900 таких дронів. Умовно кажучи, темп – 1,5 "Ланцета" на день.

Вони максимально примітизували виробництво цих БПЛА. Туди ставлять радянський кумулятивний заряд КЗ-6 – це достатньо потужна бойова частина. Плюс вони ставлять туди електромотори на кшталт тих, які йдуть до мініатюрних саморобних літаків на пультах – на ринку в Чехії та Польщі вони коштують по 300 євро. Парадокс, що "Ланцет" має стартову масу 12 кг, а вони якось начепили на нього ці електромотори за 300 євро, які розраховані на літальні апарати в 5 кілограм. На одному з "Ланцетів", що вдалось збити під Бахмутом на початку серпня цього року, наші військові виявили саме такий електроморчик.

В "Ланцета" є слабке місце. Він не сам наводиться на ціль, а до нього потрібен ще безпілотник SuperCam. Тобто він не має своєї власної електроніки чи камери для наведення, а йому потрібен для цього додатковий розвідувальний безпілотник. Проте таке спрощення дозволяє росіянам потенційно масштабувати виробництво "Ланцетів".

Навіть в умовах санкцій росіяни можуть виробляти не тільки ракети, а й літаки. Згідно з більш-менш релевантними даними за 2022 рік, ВПС РФ отримали 20 бойових літаків. На тлі тої кількості, яку збило наше ППО, виглядає мало, адже лише до травня 2022 року було уражено 200 одиниць. З іншого боку, є дані, що вже в цьому році росіяни змогли отримати щонайменше 10 нових літаків типу Су-35 і Су-34, а за планом вони мають виготовити і відновити загалом 40 військових літаків усіх типів (йдеться зокрема і про виготовлення навчально-бойові ЯК-130, які вони вже теж почали постачати Ірану, і про відновлення Ту-160).

Ми можемо довго обговорювати, скільки росіяни можуть виготовляти і ремонтувати танків на місяць. Але ми не можемо співставити це з нашими можливостями, оскільки відповідні дані у нас приховані. Ми можемо послуговуватися лише непрямими джерелами та відкритими даними. Наприклад, іноді ми побачимо у публікаціях наших військових кадри розконсервованих і модернізованих на наших заводах уже під час війни Т-72, дуже рідкісні модифікації танків Т-64 – вони теж служать нашим військовим поряд з сучаснішими танками Leopard2.

Взимку цього року Україна та Чехія в рамках меморандуму домовилися, що саме в Чехії будуть відновлювати танки Т-64 з консервації. Нюанс у тому, що цей танк виготовлявся тільки в Україні. І коли так звані російські воєнкори скаржаться, що в нас Т-64 не закінчаться ніколи – вони мають на це повні підстави.

До того ж є певна частина офіційної військової допомоги, про яку оголошують наші партнери. Проте Міноборони раніше не раз казало, що вони ще закупляють озброєння за рахунок державного бюджету. Якщо, наприклад, до 2021 року включно на нове озброєння в нас закладалося максимум 2 мільярди доларів, то тепер наші витрати з закупівлі зброї виросли в кілька разів.

Через те, що в публічному просторі немає цифр та офіційних заяв, якими можна оперувати, може складатися ілюзія, що ми нічого не робимо. Однак своє військове виробництво, яке дозволяє хоч у чомусь надолужувати відставання щодо російського потенціалу, у нас є. Усе, що можна відновити, усе, що працює за принципом "їздить і стріляє", наш ВПК, очевидно, поставляє.