Україні в ході мирних переговорів доводиться боротися не тільки з російською пропагандою, а й з її "творчою обробкою" від американців. Про те, які міфи про Україну поширюють президент США і видатні члени його команди і чому так відбувається – читайте в редакційній колонці РБК-Україна.
Зміст:
Одним із головних ідеологів трампізму як руху був ультраправий активіст і публіцист Стів Беннон. Він випав із ближнього оточення Дональда Трампа, але розроблені Бенноном політичні підходи господар Білого дому зараз застосовує ще активніше, ніж під час свого першого терміну, коли Беннон працював у цьому самому Білому домі головним стратегом.
Стратегію "затоплення зони" сам Беннон в інтерв'ю 2019 року описував так: "Щодня ми кидаємо їм три речі. Вони клюнуть на одну, і ми зробимо все, що можемо, бах, бах, бах. Ці хлопці ніколи, ніколи не зможуть впоратися. Але нам потрібно почати зі швидкості кулі, що вилітає зі ствола".
Конкретний приклад такого "затоплення зони" - коли Трамп за час одного-єдиного брифінгу встигає пригрозити кільком країнам жахливими тарифами, оголосити про територіальні претензії ще до кількох, дати низку оригінальних (м'яко кажучи) оцінок міжнародним конфліктам, образити дюжину своїх ворогів і пройтися кількома пунктами суто внутрішньоамериканського порядку денного. У підсумку і журналісти, і політичні опоненти, і сторонні спостерігачі просто не знають, за що хапатися. І поки вони так-сяк розберуться з одним інформаційним приводом, Трамп встигне згенерувати десяток нових.
З подібною тактикою за два місяці його президентства постійно стикається й Україна. Причому почалося це ще під час виборчої кампанії. Опитування CBS News/YouGov за річною даністю показало, що в питаннях війни в Україні американські республіканці вдвічі охочіше вірили оцінкам Трампа, ніж будь-яким іншим джерелам, зокрема журналістським репортажам з місця подій.
Звідси, вочевидь, і ростуть історії про "сотні мільярдів доларів", які Володимир Зеленський нібито віз із собою після кожного візиту до США. Або про "зруйновані тисячолітні міста із золотими куполами" - по всій Україні, за винятком Києва. Або про те, що в українській армії воюють суцільно "люди похилого віку і діти".
Коли Трамп і його команда, через кілька тижнів після інавгурації, вже всерйоз узялися за українську тему, подібних історій стало ще більше.
Нинішня американська влада в особі кількох її представників, схоже, намагається легалізувати деякі абсолютно незаконні дії Росії по відношенню до України. Саме по собі повномасштабне вторгнення і той факт, що воно порушує цілу низку статей міжнародного законодавства, конвенцій та іншого, виноситься за дужки і більше не обговорюється. Замість цього глядачеві, який спостерігає за процесом, пропонують заглибитися в деталі. А в деталях набагато легше маніпулювати громадською думкою.
Приміром, замість самого факту вторгнення пропонують обговорити його причини, наче на ваги можна поставити щось співмірне. Ще в січні, до своєї інавгурації Дональд Трамп заявив, що тема України в НАТО не повинна була обговорюватися, і звично для себе звинуватив у цьому Джо Байдена.
"Це було ніби висічено в камені (що України не буде в НАТО - ред). А Байден сказав - ні, вони повинні мати можливість приєднатися до НАТО. Тоді Росія мала б когось прямо на її порозі, але я можу зрозуміти їхні почуття з цього приводу", - заявив Трамп.
Пізніше, в лютому спецпредставник президента США Стівен Віткофф заявив, що війна була спровокована - "і це не обов'язково означає, що вона була спровокована росіянами".
У своєму інтерв'ю CNN він зазначив, що "тоді було багато розмов про приєднання України до НАТО. Це не повинно було статися. По суті, це і стало основною загрозою для Росії і ми повинні прийняти це як факт".
Але на ділі ситуація виглядає інакше. По-перше, така масштабна агресія з боку Росії не могла статися виключно через одну причину. Ще 2014 року Москва, скориставшись революцією в Україні, окупувала частину територій, хоча на той момент жодної мови про вступ до НАТО не йшлося.
По-друге, у грудні 2021 року, за два місяці до початку великої війни, Володимир Зеленський заявив, що євроатлантичний курс України залишається незмінним саме тому, що частина територій країни окупована Росією. Виходить, це Україна, вбачаючи загрози з боку РФ, захотіла в НАТО, а не НАТО захотіло розширюватися, щоб напасти на Росію.
Наприкінці лютого Дональд Трамп заявив, що Україна почала війну з Росією в Україні. "Сьогодні я почув - ми не були запрошені (на переговори - ред). Ви були там три роки! Ви повинні були закінчити це три роки тому. Ви повинні були ніколи не починати цього!" - заявив Трамп.
Насправді ця заява звучала далеко не один раз у різних контекстах та інтерпретаціях. Американське керівництво або взагалі не згадує роль України як жертви неспровокованої і масштабної атаки, або підміняє ролі. Жертва стає винною в тому, що на неї напав ґвалтівник. Україна повинна була закінчити це, а краще навіть не починати.
Таким чином Трамп і його команда намагаються максимально знецінити роль Росії у війні. Про неї, як про агресора, ніхто не говорить, вся увага на Україну. Вона або спровокувала, або сама ж на себе напала, або погрожувала Росії. У будь-якій подібній заяві висновок завжди не на користь України.
Загалом, це лягає в рамки концепції, яку Трамп описав Зеленському на тій самій зустрічі в Овальному кабінеті: якщо ви хочете "укласти угоду" з Путіним, ви не маєте називати його "агресором", "убивцею" тощо.
Найбільший резонанс викликали слова Віткоффа про окуповані Росією території України і так звані референдуми, які там відбулися. Причому Віткофф одразу підкреслює, що ці території - і є головне питання в цьому "конфлікті".
В інтерв'ю пропагандисту Такеру Карлсону Віткофф зазначає, що в Донецькій, Луганській, Херсонській, Запорізькій областях, а також у Криму проводилися референдуми. І, оскільки це російськомовні регіони, "переважна більшість людей висловилася за те, щоб бути під владою Росії". "На мій погляд, це і є ключове питання в конфлікті", - додає Віткофф.
Коли Карлсон підкреслює, що з російського погляду це вже території Росії, Віткофф ще раз говорить про те, що це і є основне питання. "Суть у тому, що в Україні є конституційні обмеження, але Росія де-факто контролює ці території. Питання в тому, чи визнає світ ці території російськими і чи зможе Зеленський політично вижити, якщо визнає це? Це - центральне питання в цьому конфлікті", - зазначає Віткофф.
Тут спецпредставник США активно зміщує акценти. Питання вже не в тому, що Росія напала на Україну, це не обговорюється ніяк. Проблема в тому, що в Україні є російськомовні регіони, люди в яких хочуть бути в складі Росії. І за фактом вони вже там, "з російської точки зору", але Україна цього чомусь не визнає, їй заважає її Конституція. Усе подається так, ніби проблема лежить винятково в юридичній площині - виникла якась колізія, в якій треба розібратися.
Насправді ситуація набагато простіша. Будь-яке волевиявлення не може вважатися вільним і демократичним, якщо проводиться в умовах окупації. Псевдореферендуми, які Москва провела в захоплених українських регіонах ще у вересні 2022 року, порушують низку статей як українського, так і міжнародного законодавства. Подібні "референдуми" не можуть характеризуватися інакше ніж юридично нікчемні, а їхніх результатів не визнала жодна цивілізована держава.
Центральне питання "конфлікту" не в тому, що в Україні є російськомовні регіони і частина з них нібито проголосувала за приєднання до РФ. Центральне питання в тому, як змусити Росію зупинитися і, як максимум, вийти з окупованих регіонів. Але це питання дуже складне і в США не знають на нього відповіді.
Тому набагато простіше в цьому випадку підігравати Москві і намагатися "продати" американському громадянину легенду про те, що частина українців сама хотіла опинитися у складі РФ. А тому претензії Кремля до п'яти українських регіонів логічні й законні, а Київ, відмовляючись визнавати їх за РФ, просто хоче продовжувати війну.
Через кілька днів після публікації інтерв'ю Віткофф заявив, що не підтримує жодну зі сторін, а лише передає російську точку зору. "У самій Росії існує думка, що ці території є російськими, там відбулися референдуми, які виправдовують ці дії", - заявив дипломат.
В інтерв'ю Карлсону Віткофф, серед іншого, заявив, що у Росії немає намірів "поглинати Україну". І чомусь порівняв нас із Газою. "Чому ізраїльтяни дійсно хочуть окупувати Газу до кінця свого життя? Вони цього не роблять. Там хочуть стабільності. Вони не хочуть із цим мати справу. Вони (Росія - ред.) отримали, вони повернули ці п'ять регіонів. У них є Крим, навіщо їм більше...".
У 2014 році Росія захопила Донецьк, Луганськ і Крим. У 2022 році розширила фронт, захопивши частину Київської, Херсонської, Миколаївської, Харківської, Сумської, Запорізької областей. Лише завдяки зусиллям ЗСУ та допомозі союзників Україні вдалося звільнити частину територій, куди зайшла російська армія, яка в лютому 2022 року була вже на підступах до Києва. Як би росіяни не намагалися виправдати свою капітуляцію "жестами доброї волі", на ділі в них не вистачило ресурсів, щоб утримувати такий великий шматок землі, розтягнутий уздовж кордону. Їм довелося розставляти пріоритети. Тому вони вийшли з Київської та Сумської областей, залишили Миколаївщину, Харківщину та Херсон.
Судячи з того, що відбувається на фронті сьогодні, навряд чи в російського військового командування є бажання зупинятися. І далеко не факт, що, дійшовши до кордонів тих самих п'яти регіонів, росіяни не підуть далі, як уже пробували на початку повномасштабного вторгнення. Заяви Віткоффа про те, що Кремль не має наміру "поглинати Україну", цинічні й не мають під собою жодної аргументації. Радше навпаки - до реальності вони не відносяться ніяк.
Після старту військової операції РФ у Курській області Дональд Трамп заявив, що "тисячі" українських солдатів перебувають в оточенні російських військових. Цю тезу він повторив кілька разів, незмінно додаючи, що тільки він здатен їм допомогти.
Причому, в цій ситуації проти слів Трампа виступили самі американські розвідники. У ЦРУ передавали в Білий дім інформацію про те, що українські військові відступають і не перебувають в оточенні. Пізніше і Генштаб України повідомив, що інформація про оточення не відповідає дійсності, але Трампа це не зупинило. В інтерв'ю Fox News 19 березня він знову повідомив, що ЗСУ в оточенні, цього разу назвавши точну цифру - 2500 тисяч військових. А це, як сказав Трамп, "недобре".
Відтоді як Трамп і Путін нібито домовилися про часткове припинення вогню, американська адміністрація не втомлюється розповідати про те, як в Україні практично встановився мир. Останнім про це заявив радник президента Майк Волтц.
"Прогрес буде, у нас є припинення вогню по інфраструктурі. Це сталося одразу після розмови президента Трампа з Путіним цього тижня", - заявив Волтц.
Окремо він зазначив, що необхідно також встановлювати перемир'я на морі, щоб Росія і Україна "могли транспортувати зерно, паливо і знову почати торгівлю на Чорному морі".
Обидві заяви Волтца не відповідають дійсності навіть приблизно. Останніми днями Росія не просто не припинила, а навіть збільшила кількість атак на Україну. Щоночі БПЛА летять на Київ, Одесу, Кривий Ріг та інші українські міста. Іранські "шахеди" влучають у житлові будинки і вбивають мирних людей. Дронів сотні, тому говорити про те, що вони якимось чином не зачіпають енергетичну інфраструктуру, ніяк не можна.
Те ж саме можна сказати і про те, щоб "відновити" торгівлю на Чорному морі. Річ у тім, що активна торгівля на Чорному морі триває досі. Ще в липні 2023 року Росія голосно заявила, що виходить із зернової угоди, яка дозволяла експортувати українське продовольство. Це зовсім ніяк не вплинуло на українську морську торгівлю і для того, щоб її продовжувати, не знадобилося ніяких переговорних процесів і довгих дипломатичних треків.
***
Коли Володимир Зеленський на тій самій зустрічі в Овальному кабінеті спробував доводити Трампу, що Україна насправді не настільки зруйнована і ще цілком спроможна продовжувати опір російським агресорам, для Трампа це стало ще одним доказом "небажання" українців та їхньої влади закінчувати війну.
А коментуючи поточні мирні переговори, представники команди Трампа регулярно дають занадто оптимістичні оцінки. Наприклад, той самий Віткофф - про можливість досягнення повного припинення вогню вже за кілька тижнів. І в Києві, і навіть у Москві до такого оптимізму ставляться досить прохолодно.
У новітній політичний фольклор щільно увійшла фраза "2-3 тижні", після закінчення яких мала закінчитися війна. Особливо активно вона була в ходу рівно 3 роки тому, під час підготовки до "великих" переговорів у Стамбулі. Результат тих переговорів, точніше, його відсутність, усім відомі. Це ж поширюється і на будь-які інші умовні дедлайни і прогнози щодо різних перемир'їв - "до 100 днів Трампа", "до Великодня", "до 9 травня" і т. д.
Як уже писало РБК-Україна, за відсутності якихось реальних перемог, Трампу і його команді необхідно регулярно показувати хоча б їхню імітацію - або як мінімум, рух до цих перемог. Звідси і постійні коментарі Волтца-Уіткоффа-Рубіо про "значний прогрес у переговорах". Їхня аудиторія - однозначно внутрішньоамериканська. Але через глобальний характер сучасних медіа всі ці коментарі негайно доходять і до аудиторії в Україні.
Головне, щоб у якийсь момент Волтц із Віткоффом, а то й сам Трамп не оголосили, що "миру досягнуто" і на цьому їхні повноваження закінчилися. А по Україні в цей час буде летіти черговий табун "шахедів".