Більше дітей матимуть право на наставника: що змінює новий закон і для кого

16 липня набув чинності Закон України "Про наставництво". Наставники були і раніше, але відтепер така форма підтримки дітей та молоді до 23 років врегульована на рівні закону: з чіткими правилами, програмою підготовки кандидатів у наставники та відповідальністю за безпеку дитини.

Здебільшого закони – це сухі норми, статті й процедури. Але цей закон читається інакше. За кожним його пунктом – конкретна дитина, у якої досі не було відповідального дорослого, до якого можна звернутися за порадою.

Наставник не замінює батьків, не працює соціальним працівником чи вчителем. Його роль – регулярно бути поруч, по-справжньому, на основі довіри. Для багатьох дітей це може стати першим досвідом безпечних і рівних стосунків із дорослим.

Більше дітей із правом на підтримку

Раніше наставництво було передбачено тільки щодо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які живуть у закладах. Тепер коло значно розширюється. Право на наставника мають і діти, яких торкнулася війна: ті, хто втратив рідних на фронті, кому вдалося виїхати з окупованих територій.

А ще – діти, які роками живуть у закладі, хоч мають батьків; малолітні, неповнолітні вагітні жінки та одинокі мами до 23 років, які потребують підтримки; діти із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

За цими категоріями – історії хлопців та дівчат, яким потрібна підтримка. Наприклад, підлітка кілька років прожила під окупацією, а потім змогла виїхати на підконтрольну Уряду України територію. Позаду роки чужої шкільної програми, обірвані зв'язки, а часом і досвід, про який важко говорити навіть із рідними. Тут вона має адаптуватися до іншого ритму та нового оточення, в якому ще не знає, кому можна довіряти. Кількох невдач буває достатньо, щоб дитина замкнулася і зневірилася.

Саме тут з'являється наставник — доросла людина, яка приходить не "наздоганяти програму" й не розпитувати про пережите, а просто бути поруч. Вони регулярно бачаться: разом визначають пріоритети, планують наступні кроки – від побутових справ до перших самостійних рішень. Наставник стає тією точкою опори, завдяки якій дитині легше знову вкорінитися: у школі, серед однолітків, у планах на майбутнє.

Люди, які хочуть стати опорою для дітей та молоді до 23 років, проходять навчання: як говорити про травматичний досвід і не нашкодити, як вибудовувати довіру, де межі ролі наставника, як діяти разом із іншими фахівцями й розробити індивідуальний маршрут підтримки для дитини.

Одна людина, або ціла команда

Закон передбачає два формати наставництва.

Індивідуальне – це коли поруч із дитиною конкретна людина. Той дорослий, у якого можна запитати про все, попросити допомоги чи поради.

Корпоративне – це коли наставником стає бізнес. І тут варто сказати чесно: підтримка дітей із закладів часто зводиться до святкового візиту з кульками та солодощами раз на рік. Це не змінює життя дітей. Корпоративне наставництво – про інше. Це не про подарунок, а про присутність в житті дитини, особливо в період, коли є багато запитань та сумнівів.

В обох випадках головне, що поруч із дитиною або молодою людиною з'являється дорослий або дорослі, до яких можна звернутися. Коли, скажімо, програмні інженери IT-компанії регулярно спілкуються з 16-річним підлітком, щоб показати як влаштована ця професія, допомогти визначитись із вибором навчального закладу.

Для бізнесу це не благодійність заради звіту, а внесок, який повертається і компанії, і суспільству. За результатами дослідження, проведеного на замовлення ЮНІСЕФ, з кожної гривні, інвестованої в молодіжні програми, до 2030 року суспільству повертається 2,50 гривні. Бо молода людина, яку підтримали вчасно, радше здобуде фах, працюватиме й платитиме податки, ніж потребуватиме допомоги держави. Тож підтримати молодь сьогодні – означає зміцнити і громаду, і економіку завтра.

Безпека дитини – пріоритет

Вперше на рівні закону організація наставництва стала окремою соціальною послугою. Це означає, що надавач цієї послуги в громаді шукає кандидатів у наставники, організовує навчання, проводить взаємодобір і згодом супроводжує вже створені пари.

Для наставника ця робота добровільна й безоплатна, але він не залишаються сам у цьому процесі. На кожному етапі поруч є фахівці, із супервізією, підтримкою й рекомендаціями, коли з'являються труднощі.

Держава не просто дає право мати наставника, а забезпечує якість такої підтримки та безпеку дитини. Стати наставником може повнолітня людина від 21 року – громадянин України, який постійно живе в країні. Закон встановлює низку підстав, за яких людину не допустять до наставництва. Серед головних – судимість за насильницькі, статеві злочини чи злочини проти дітей, домашнє насильство, позбавлення батьківських прав, залежності або психічні розлади.

Кожен кандидат в наставники має підтвердити відповідність встановленим законом вимогам, пройти обов'язкове навчання й отримати висновок про можливість наставництва. І найголовніше – нічого не відбувається без згоди самої дитини. Вона тут учасниця, а не об'єкт.

Навіщо це всім нам?

Наставництво — частина реформи системи догляду та підтримки дітей. Для дитини це можливість мати надійного дорослого і приклад поруч. Для громади – виховувати свідому молодь, яка не ізолюється, а активно інтегрується у суспільне життя. Для держави – це інвестиція в людей, які завтра будуть дорослими й відповідальними громадянами.

А починається все з простого – з бажання стати для дитини опорою. Нею може стати кожен і кожна з нас. А якщо ви керуєте бізнесом, можливо, саме ваша команда стане для когось тими надійними дорослими. Зверніться до центру соціальних служб у вашій громаді або зайдіть на dity.gov.ua. аби дізнатись подробиці та зробити перший крок.