Азійський козир. Чи можуть Китай та Індія натиснути на РФ і чому вони зволікають

Про те, яку роль у російсько-українській війні грають Китай та Індія, чому вони не приєднуються до санкцій проти РФ та не засуджують її дії. І чи можна вплинути на позицію Пекіна та Нью-Делі – у матеріалі РБК-Україна.

Місяць за місяцем війни в Україні країна-агресор дедалі більше скочується у міжнародну ізоляцію. Втім, у самій Росії ведуть свої підрахунки: порівнюють населення країн Заходу (плюс Японія, Південна Корея, Австралія тощо), які запровадили антиросійські санкції – і тих країн, які до санкцій не приєдналися. І роблять із цього оптимістичний висновок: більшість планети за РФ, насамперед за рахунок Китаю та Індії.

Такий підхід не лише маніпулятивний, а й відверто помилковий. Китай та Індія хоч і підігрують агресору у багатьох аспектах, але точно не є його надійними союзниками. Більше того, підхід цих країн до російсько-української війни не укладається у звичні в Україні та на Заході концепції боротьби добра зі злом чи демократії з диктатурою. Бачення світу у Пекіні та Нью-Делі дуже відрізняється від поглядів Києва, Брюсселя, Вашингтона і навіть Москви.

При цьому обидві країни потенційно можуть відіграти значну роль у подальшому українсько-російському протистоянні. Особливо у світлі перманентних погроз Росії застосувати ядерну зброю.

Подвійна вигода

Згідно з популярною версією, яку в тому числі виклала New York Times, Кремль заздалегідь попередив китайців про лютневу агресію проти України. А китайський лідер Сі Цзіньпін начебто попросив Володимира Путіна відкласти її до закінчення пекінської зимової Олімпіади. Тоді ж, за кілька тижнів до вторгнення, було оприлюднено спільну російсько-китайську заяву, в якій йшлося про те, що "дружба між двома державами не має меж".

На початку повномасштабної війни Китай озвучив свою позицію, якої загалом дотримується досі. Її суть полягає в ритуальних закликах до мирного врегулювання та поваги до суверенітету незалежних країн – але при цьому вина за те, що відбувається, покладається на НАТО, яке нібито постійно розширювалося та загрожувало безпеці РФ, у тому числі з території України.

Очевидно, Китай, як і багато західних країн, прогнозував, що війна швидко закінчиться розгромом України. Але незабаром стало зрозуміло, що тиждень за тижнем бойові дії набувають затяжного характеру. Критичний момент для Китаю настав у березні. Тоді американська влада заявила, що Москва звернулася до Пекіна за військовою та економічною допомогою, і суворо попередила китайців: будь-яка військова допомога агресору коштуватиме КНР дуже дорого. У результаті, незважаючи на нещодавні декларації про "дружбу без кордонів", жодної суттєвої військової підтримки Росії Китай не надав (хоча кілька китайських компаній таки потрапили під американські санкції за допомогу російській оборонці).

Китайські моряки на параді (фото: Getty Images)

У економічній сфері Китай, звісно, підставив Росії плече, але переважно з вигодою для себе. Причому це стосується і експорту, і імпорту. Зокрема, безпрецедентно зросли закупівлі російських енергоносіїв, які країні-агресору після планомірної втрати європейського ринку треба комусь продавати.

Так, з березня до серпня Китай купив російських енергоресурсів на 44 млрд доларів – на 74% більше, ніж за такий же період 2021-го. При цьому газ та нафту китайці отримують зі знижками в десятки відсотків. Наприклад, за інформацією Bloomberg, у вересні була підписана угода, за якою Китай до кінця 2022-го купуватиме у РФ природний газ за половину ціни.

Після виходу з РФ сотень різних компаній китайці активно взялися за освоєння спорожнілого ринку. І йдеться не лише про готові споживчі товари. Тільки за перші п'ять місяців поточного року експорт мікрочіпів з Китаю в РФ зріс більш ніж удвічі, повідомила The Wall Street Journal.

А от у сферах, де надмірно тісна співпраця з РФ може призвести до різкої реакції Заходу (або просто не обіцяє особливих вигод), Китай демонструє обережність. Наприклад, закривши свій простір для літаків, які Росія фактично вкрала у закордонних лізингодавців. Спроби РФ за допомогою Китаю створити якісь альтернативні західним фінансові та банківські системи також не принесли особливих успіхів.

Але зводити китайську позицію щодо російсько-української війни лише до захоплення ринків та дешевого газу невірно. Директор Європейської ради із зовнішніх відносин Марк Леонард у своїй статті описує , наскільки по-іншому, ніж на Заході, це протистояння бачать у Китаї.

"В той час як європейці та американці розглядають цей конфлікт як поворотний момент у світовій історії, китайці бачать у ньому просто ще одну інтервенційну війну, яка навіть менш значуща, ніж війни, розв'язані в Кореї, В'єтнамі, Іраку та Афганістані за останні 75 років" , – пише автор. Крім того, китайці вважають, що ця війна знаменує занепад ери американського домінування у світі та так званого "порядку, заснованого на правилах" (про важливість якого постійно говорять у Вашингтоні) – на користь багатополярного світу. І навіть розглядають цю війну як проксі-протистояння, яке зрештою зводиться до глобальної боротьби США та Китаю.

Тактична мета Китаю – закінчити російсько-українське протистояння мирним шляхом та на будь-яких умовах (питання належності умовного Криму чи Донбасу, їхнього статусу та інші деталі Пекін зовсім не хвилюють). Стратегічне завдання – закріпити за Росією статус молодшого партнера і багато в чому сировинного додатку. Вже зараз у структурі імпорту Китаю з РФ енергоносії становлять понад 80%, і цей тренд явно розвиватиметься. Але повний розгром РФ, очевидно, теж не в китайських інтересах, оскільки це надто змінить баланс сил на користь Заходу та знищить двосторонню торгівлю з РФ.

Сила традицій

На відміну від Китаю, ролі Індії у російсько-українській війні приділяють набагато менше уваги. Очевидно, тому, що ця країна для абсолютної більшості українців залишається ще загадковішою та незрозумілішою, ніж Китай. Та й українсько-індійські двосторонні відносини ніколи не були особливо активними.

У той же час Індія, як вважається, вже наступного року обжене Китай за кількістю населення. І вже давно є найбільшою у світі демократією, що влада країни любить підкреслювати.

Але від початку повномасштабної війни і фактично досі Індія зайняла позицію, яку впливова місцева газета The Hindu лаконічно описала як "нейтралітет і утримування". Навіть після псевдореферендумів на окупованих територіях України та їх незаконної анексії Росією Індія вважала за краще утриматися під час голосування за резолюцію Радбезу ООН із засудженням таких дій РФ. На словах індійська влада завжди обмежувалася банальними закликами до "вирішення всіх проблем дипломатичним шляхом".

Небажання Індії навіть на рівні риторики, а не реальних дій засуджувати російську агресію проти України викликало невдоволення Сполучених Штатів, які є партнером Індії, зокрема, в рамках "Чотирьохстороннього діалогу з безпеки", куди також входять Австралія та Японія.

Солдат індійської армії (фото: Getty Images)

Позиція Індії зовні виглядає схожою на китайську: йде далека та малозрозуміла війна в Європі, в якій не треба ставати на чийсь бік, а спробувати вичавити максимум для себе. Як і Китай, Індія чудово користується експортними проблемами Росії, купуючи енергоносії з великими знижками. З лютого імпорт російської нафти до Індії збільшився у 10 разів, вугілля – у 4 рази.

Але суть політики Нью-Делі щодо російсько-української війни відрізняється від мотивації Пекіна. Так, Індія не претендує на глобальне лідерство у світі (хоч і бачить себе як регіональний центр впливу). Відіграє роль і традиційна індійська політика неприєднання та нейтралітету, і ностальгія за часами теплих відносин із СРСР, які проектуються на нинішню Росію. Росія є ключовим постачальником зброї до Індії, займаючи до 40% її збройового імпорту (десятиліття тому було вдвічі більше). До речі, Україна, навпаки, постачала зброю найлютішому ворогові Індії, Пакистану, збройний конфлікт з яким може початися будь-якої миті і це багато в чому визначає настрої всередині країни.

У той же час обсяг індійсько-російської торгівлі не йде ні в яке порівняння з торговельними відносинами РФ і Китаю. Торік товарообіг між Москвою та Нью-Делі склав 8 млрд доларів, для порівняння, обсяг торгівлі Індії з Євросоюзом – 63 млрд, зі США – 110 млрд. Тому загалом за багатьма параметрами Індія має бути набагато ближчою до Заходу (і, отже, до України), ніж до РФ.

І останніми тижнями з'явилися деякі ознаки того, що Індія змінює своє ставлення до російсько-українського протистояння, хай і дуже обережно. Західні медіа звернули велику увагу на ремарку, яку індійський прем'єр Нарендра Моді зробив під час розмови з Путіним на саміті Шанхайської організації співробітництва у вересні: "Нинішня епоха – це не епоха війни". Це трактувалося як ознака невдоволення діями Кремля в Україні. Нехай поки що це лише реакція на невдоволення Заходу млявою позицією Нью-Делі.

Очевидно, Індія в найближчому майбутньому і надалі намагатиметься винести питання війни в Україні максимально "за дужки", щоб це не заважало відносинам з РФ в енергетиці та ВПК. "Ми отримуємо деякі бонуси від співпраці з Росією, і ми маємо економічні переваги. Дайте нам цим займатися. Це не означає, що ми добре сприймаємо все, що робить Росія", – сказав у коментарі Reuters П.С. Рагаван, голова Консультативної ради національної безпеки Індії.

Як зазначає видання, останні заяви Нарендри Моді викликали позитивну реакцію Вашингтона і при цьому не роздратували Москву – саме такий баланс Індія, очевидно, намагатиметься витримувати й надалі. Хоча тиск на владу країни йде не лише ззовні, а й зсередини. Та ж The Hindu у редакційній статті звернулася із однозначним закликом: "Індія має виступити проти бомбардувань Росією цивільних осіб та анексії території".

Незважаючи на схоже ставлення до російсько-української війни, мотивація Китаю та Індії багато в чому відрізняється (фото: Getty Images)

При цьому політика Індії щодо війни неминуче пов'язуватиметься з політикою Китаю, ще одного глобального опонента Нью-Делі. Перетворення РФ на сировинний додаток Китаю Індії точно не вигідно, оскільки сильно зрушить баланс сил у регіоні.

Між чорним та білим

Стратегічні позиції Індії та Китаю щодо війни не зрушити навіть у перспективі: про введення санкцій проти РФ чи постачання зброї Україні не може йтися в принципі. Проте обидві країни можуть серйозно допомогти Україні та Заходу в одному прикладному питанні – стримати Кремль від застосування ядерної зброї. Непередбачуваний ядерний конфлікт у жодному разі невигідний ні Індії, ні Китаю. А Сі Цзіньпін (і щонайменше Нарендра Моді) якраз і можуть відмовити Путіна від такого кроку, принаймні теоретично.

"Офіційні особи США вважають, що один із найбільш багатообіцяючих способів змінити думку Путіна – спертися на главу Китаю Сі Цзіньпіна і прем'єр-міністра Індії Нарендру Моді, пару світових лідерів, які, як вважається, мають значний вплив на Путіна", – пише Politico з посиланням на джерела.

Але перспективи ядерної війни і ядерного стримування поки що значною мірою залишаються предметом спекуляцій через крайню закритість цієї теми. А свою політику щодо Пекіна та Нью-Делі Україна намагається вибудовувати вже зараз.

"Кому вигідніша нинішня позиція Китаю? Звичайно, Україні, а не Росії. Хотіли б ми отримувати від Китаю більше? Звичайно, хотіли б. Але, реально оцінюючи ситуацію, ми розуміємо, що нинішня позиція – це позиція, з якою ми можемо працювати" , – говорив раніше голова МЗС Дмитро Кулеба.

Інше питання – наскільки самі Індія та Китай готові у цьому плані працювати з Україною. Як розповів РБК-Україна голова парламентського комітету із зовнішньої політики Олександр Мережко, на саміті спікерів країн "Великої двадцятки", куди запросили й Україну, делегації Індії та Китаю відмовилися проводити зустрічі з українськими колегами.

Мережко вважає, що Китай треба позбавити статусу стратегічного партнера України, оскільки він своїми діями довів, що є стратегічним партнером якраз РФ. Також потрібно відмовитися від спроб "задобрити" Пекін, зазначив нардеп – очевидно, маючи на увазі недавнє голосування у Раді ООН з прав людини, де Україна стала єдиною країною, яка не підтримала проведення дебатів на тему геноциду уйгурів у китайському Сіньцзяні (хоча постфактум змінила свою позицію).

Росія та Китай можуть співпрацювати, але друзями їх назвати не можна (фото: Getty Images)

"Міф про те, що не треба дражнити Китай – це неправильно. Китай стримують не дії України. Для Китаю ми взагалі не існуємо як суб'єкт. І стримують Китай не наші заяви чи дії, а лише страх американських санкцій", – сказав РБК-Україна нардеп.

А ось Індія, на думку Мережка, не така "безнадійна" і Україна цілком може з нею працювати. "У нас є непрямі важелі впливу на Індію, як дуже добрі відносини між Індією та Великобританією. Також Індія зближується із США. І ми через них можемо впливати і я сподіваюся, що американці вже намагаються впливати на Індію щодо російсько-української війни", – сказав нардеп.

Варто згадати, що у квітні Україна офіційно пропонувала Китаю стати одним з гарантів своєї повоєнної безпеки. Це не викликало жодного ентузіазму у Пекіна. Вже у вересні, коли концепцію гарантій безпеки було оприлюднено, Китай серед потенційних гарантів не значився. Також з'являлися повідомлення, що аналогічна пропозиція надходила й до Індії – і теж залишилася без реакції.

У будь-якому разі Україна має абсолютне моральне право ставитися до інших країн за принципом "хто не з нами, той проти нас". Але з практичної точки зору корисно хоча б розуміти мотивацію третіх країн, яка може не вкладатися в логічну за нинішніх умов чорно-білу картину світу.