Середньостатистичного автовласника особливо не хвилює, які саме колеса рухають його машину вперед – передні чи задні. Але знавці і гурмани автомобільної справи надають цьому велике значення. Що такого у тому задньому приводі, якщо його визнали застарілим ще півстоліття тому? І чи варто бажати його для свого авто?
Про те, чому задній привод з класики перетворюється на екзотику, читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані матеріали видань AutoBild, L`Automobile та Motor.
З чотирьох коліс, якими машина спирається на поверхню планети, традиційно як мінімум два приводять її в рух. Більшу частину автомобільної історії це були колеса задньої осі – так було зручніше з точки зору тодішніх технологій, тому це рішення домінувало протягом багатьох десятиліть. Задньопривідна схема з переднім розташуванням мотора навіть отримала назву класичної.
Але часи минають, і певно, нинішнім автомобілістам в пору називати класикою вже передній привід – настільки масовим він став. Дивно, що при тому найбажаніші і найдорожчі автомобілі світу чомусь випускаються з приводом на задні колеса. Автожурналісти rbc.ua знають, чому.
Те саме класичне компонування з переднім розміщенням двигуна і задніми ведучими колесами сформувалося в ті часи, коли техніка не була надійною, і кожен вузол часто потребував уваги. Цій вимозі відповідало послідовне розташування агрегатів, що вишикувалися вздовж усього авто: спереду двигун, за ним зчеплення, тоді коробка передач, від неї карданний вал і нарешті в кормі ведучий міст із головною передачею, диференціалом і з півосями, які передають потужність на ліве і праве задні колеса. З часом таке розосередження назвуть недоліком.
В історії світового автопрому був доволі тривалий період, коли були поширені моделі з заднім приводом, проте не класичного компонування, а з розташованим ззаду двигуном. Але добре відомі задньомоторні машини типу "Запорожця", Volkswagen Beetle, Fiat 500 та -600, Renauit 4, Tatra 600 – 613, Skoda 100 – 120 пішли в минуле разом з їхніми інженерними рішеннями, і про них ми сьогодні не говоримо.
Чесно кажучи, для пересічного користувача автомобілем вищезгадані недоліки не є принциповими. Але класичне компонування має іншу, більш суттєву добірку мінусів – тих, які важливі для виробників. Це більша матеріаломісткість, гірша пристосованість до масового виробництва і врешті-решт більша собівартість.
Проте, слід розуміти, що це не дає об’єктивних підстав вважати задній привід архаїзмом – корисних для споживача переваг у нього теж достатньо.
Попри домінування передньоприводної схеми, чимала кількість легкових моделей все ще може пишатись приводом на задню вісь. Це здебільшого машини специфічних сегментів: потужні спорткари, преміальні седани та рамні пікапи. Причини вже названі: можливість отримати гострі почуття за кермом, більш плавний рух, а у випадку з комерційною технікою - краща ремонтопридатність і можливість спроектувати на базі задньопривідних машин версію 4х4.
Сьогодні машину з заднім приводом свідомо шукають тільки переконані гарячі драйвери і поціновувачі ортодоксальної техніки. Вибір не буде вузьким, але він буде обмежений або фінансами, або перспективами серйозного ремонту – якщо не сказати, реставрації. Власне, для справжнього автомана подібні речі не становлять перешкоди.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало, який двигун для авто вибрати новачкові.