Арсенал терору. Скільки ракет залишилося у Путіна і як довго РФ зможе обстрілювати Україну

На скільки ще ракетних "хвиль" Росії вистачить власних запасів, чого добивається Володимир Путін і які подальші сценарії кремлівського терору – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Росія вже майже як два місяці взяла чіткий курс на терористичні обстріли української критичної інфраструктури. На фронт такі дії не мають практично ніякого впливу. Як мінімум за цей час ЗСУ провели низку успішних визвольних операцій на Південному напрямку, деокупувавши Херсон.

Проте Кремль, зважаючи на все це, не втрачає надії переламати хід війни на свою користь, продовжуючи практику масованих ракетних обстрілів енергооб'єктів, позбавляючи українців світла і тепла напередодні зими.

Запаси для терору

З початку жовтня Росія шість разів обстріляла Україну – проміжки між атаками становили від тижня до двох. Щоразу агресори витрачали приблизно від 30 до 100 ракет, більшість з яких ЗСУ збивали. Але деякі все ж таки досягали своїх цілей. За шість разів росіянам вдалося значно пошкодити нашу енергетичну систему - практично по всій країні почалися перебої з електроенергією, що потягло за собою ланцюжок супутніх проблем.

В очікуванні чергових обстрілів постало питання – скільки Росія має в запасі ракет і, відповідно, скільки ще ударних хвиль варто очікувати. Військові експерти та журналісти почали пропонувати власні підрахунки, суть яких зводилася до того, що ракет у РФ ще на 5-10 обстрілів максимум.

Найбільш точну щодо кількості ракет оцінку оприлюднив міністр оборони України Олексій Резніков. За його інформацією, найбільше у Кремля С-300. Їх близько 7 тисяч, кількома місяцями раніше їх було перепрофільовано на поразку наземних цілей, що свідчить про виснаження загального запасу. Ракетами С-300 росіяни можуть бити лише трохи далі за прифронтові території (дальність поразки до 300 кілометрів), крім того, вони не високоточні.

Інфотаблиця залишків російських ракет (джерело: Twitter Олексія Резнікова)

Ще, якщо говорити про ракетні установки наземного базування, Росія має "Іскандери" та "Онікси". Перших залишилося 13% від того, що було до початку вторгнення наприкінці лютого – близько 119 штук, за інформацією Резнікова. "Оніксів" втричі більше. Загарбники періодично обстрілюють "Іскандером" українські міста, але його масово не використовують.

Щодо морського базування, у РФ досить багато "Калібрів", якими вони стріляють з кораблів. На сьогоднішній день їх 37% від загального запасу, але тут важливим є те, що в РФ все ще є можливість їх виробляти. До війни вони збирали елементну базу і зараз на її базі продовжують виготовляти "Калібри", про що РБК-Україна розповів військовий експерт Роман Світан.

"Росіяни закуповували тоді, коли санкції ще не зовсім діяли. Зараз шукають ці фірми, наші союзники їх уже знайшли. Росіяни брали елементну базу у французьких, італійських, німецьких, американських фірм. Загалом усі країни НАТО "скинулися", – іронізує Світан. .

Подібна ситуація і з ракетами Х-101, які окупанти випускають із літаків. Сьогодні їх у Росії близько 50% – 132 ракети. Але потужностей у росіян недостатньо, щоб робити необхідну Кремлю кількість Х-101 для масованих та багаторазових ударів. Які, мабуть, вважає Путін, "покладуть" нашу енергосистему без можливості відновлення.

За оцінкою експертів, росіяни можуть виготовляти зараз близько 15-20 ракет на місяць. І щоб зібрати потрібну для масовості кількість, потрібно від чотирьох місяців до півроку. Це великі перерви, які зведуть нанівець початкові цілі.

Решту ракет, які також запускають з повітряних носіїв - це Х-555, Х-22,32, Х-35, а також "Кинджалів", у Росії всього близько 670. Найменше "Кинджалів" - 43 ракети. Вони вважаються гіперзвуковими, дуже дорогі та їх у РФ, враховуючи санкції, зараз точно неможливо виготовити. Ще у 2018 році їх представив сам Путін, похвалившися можливостями дорогої зброї.

Основна перевага "Кинджалів" у тому, що їх практично неможливо перехопити. На думку експертів, росіяни поки що не використовуватимуть їх, точно не в спробі позбавити українців світла. "Кинджали" їм потрібні для інших цілей, одна з яких – поразка центрів ухвалення рішень. Однак періодично окупанти піднімають у повітря носії "Кинджалів" МіГ-31К, що базуються на білоруських аеродромах. Чи є на борту самі ракети – невідомо.

Ракетний потенціал Росії на сьогоднішній день можна розділити на старі радянські "засіки", те, що вона ще може сама виробляти і так званий "золотий запас", який ворог використовує мало або не використовує взагалі. Крім цього, московські дипломати намагаються налагодити постачання ракет із тих країн, які поки що підтримують діалог з Кремлем.

Наприклад, якийсь час тому йшлося про те, що Іран поставить РФ балістичні ракети. Сьогодні невідомо, чи здійснено постачання, але, на думку керівника Центру військово-правових досліджень Олександра Мусієнка, Іран поки що поставив цей процес на паузу.

"Щось їх зупиняє. Може, Іран хоче залишити запаси для себе. У них там ситуація з Азербайджаном, з Іраком, із Саудівською Аравією, треба ж чимось воювати, якщо загрожуєш. І потім Іран така непроста країна, де по- різному ухвалюють рішення", – стверджує Мусієнко.

Ті ж країни, які попри санкції готові допомогти, не можуть робити це в промислових масштабах. Все, на що може розраховувати Росія, це контрабанда, а її розміри не покривають потреби російських терористів.

Ракетний комплекс С-300 (фото: mil.ru)

У сухому залишку, на сьогоднішній день Кремль, крім С-300, має близько тисячі ракет на озброєнні. За різними оцінками, це від 6 до 10 обстрілів різного ступеня потужності. При цьому, з мілітаристської точки зору, країна, що воює, не може "вийти в нуль" – має бути певний "недоторканний запас", а значить – кількість хвиль може скоротитися. Але у випадку з Росією передбачити її дії, покладаючись на логіку ведення війни, досить складно. Тому не варто виключати, що у прагненні влаштувати українцям важку зиму Москва може й не залишити собі ракетних запасів.

Останній шанс

За місяці ракетного терору стало очевидним, що основна мета Кремля – морально зламати населення України, змусити концентруватися на побутових проблемах, зазнавати незручностей. У перспективі, як, очевидно, вважають у Росії, Україна має пережити найскладнішу у своїй історії зиму та зламатися. А українці – залишити домівки та стати біженцями у чужих країнах. Або ж схилити владу до переговорів, тобто у сценарії Кремля – до капітуляції.

Більше того, за інформацією британської розвідки, ракетний обстріл – це не просто імпровізація російських окупантів через брак значних перемог на полі бою та спробу помститися за 9 місяців опору. Удари по енергооб'єктах – це ключовий компонент військової доктрини РФ.

"Ймовірно, це перший приклад спроби Росії реалізувати концепцію стратегічної операції зі знищення критично важливих цілей (SODCIT), ключового компонента військової доктрини, яку вона прийняла останніми роками", – йдеться у заяві розвідки.

Однак насправді, і це підтверджує Міноборони Великобританії, Москві поки не вдається досягти бажаних результатів. Ракетні запаси виснажуються, а нові виробляти не встигають. На це вказує і речник командування Повітряних сил України Юрій Ігнат.

"Темпи виробництва непорівнянні з їхнім використанням. Якщо говорити про сотню ракет на день, навіть за тиждень-два, ракета – це високотехнологічна річ, вона коштує мільйони доларів. Потрібні тижні, щоб повний цикл виробництва пройшов і щоб донести її до носія", – каже Гнат.

Тут Росія потрапляє у власну пастку – для ефективного придушення критичної інфраструктури їм необхідно робити чи не щоденний масований обстріл. Навіть якщо припустити, що всі наявні запаси доставлені до місць базування носіїв, що фізично важко, через кілька обстрілів російський ВПК залишиться ні з чим.

Що ж до подальших сценаріїв Кремля, після того, як у них закінчаться ракети, тут експерти однозначні у своїй думці – Москва не має життєздатних сценаріїв продовжувати терор. Тема з можливим використанням ядерної зброї вже не матиме належної дії, а більше Кремлю загрожувати фактично нема чим.

"Ніхто ядерну зброю застосовувати не буде. Не в цьому світі. Тому що, якщо буде застосовано ядерну зброю, і ніхто не відповість, то ця ядерна зброя буде у всіх країн світу", – стверджує Світан.

Українці водночас пристосовуються до нових обставин, бізнес намагається адаптуватися, повсюдно ставлячи генератори у кав'ярнях та продуктових магазинах. Інтеграція в нову реальність, де світло дається погодинно, нехай важко, але відбувається. Мотивація водночас переходить вже в суто індивідуальну площину, коли кожен українець так чи інакше відчуває на собі наслідки російського терору, про що говорить військовий експерт Владислав Селезньов.

"Кейс не працює. Українці згадали запаси всіх матюків, але я дивлюся зведення нашої прикордонної служби – ніякого збільшення потоку тих, хто виїхав до країн Європи, не спостерігається. Люди пристосовуються і клянуть Путіна", – говорить він у коментарі РБК-Україна.

Не дуже працює ця концепція і із внутрішньою аудиторією. Російська пропаганда все ще намагається подати удари по енергооб'єктах України та, як наслідок, ускладнення життя українцям як чергову перемогу у так званій "спецоперації". Але росіяни, судячи з внутрішніх опитувань, значно більше цікавляться власними проблемами.

"Росіяни орієнтуються зараз на дещо інші фактори – підвищення цін, спустошення холодильників, ризик потрапити на війну і там загинути. А успіхи телевізора та легенди про російську армію – так армія обіцяла за три дні Київ захопити", – додає Селезньов.

Українські союзники, у свою чергу, дедалі більше віддаляються від думки про можливі переговори. З 10 жовтня ситуація в цій площині лише погіршилася для Росії – ніхто не розуміє, як вести справи з терористами і чи це потрібно взагалі. Одним із показників у цьому питанні стало рішення Європарламенту оголосити РФ країною-спонсором тероризму.

США, від яких чекають цього ж кроку, поки обмежилися пакетом "енергетичного ленд-лізу", що з огляду на обставини, що склалися, – істотна допомога. Засуджуючи ракетний терор, на саміті НАТО в Бухаресті також обговорили питання вступу України до Альянсу і цього разу були вже конкретнішими, зазначивши, що перемога над РФ є одним із факторів вступу України до Північноатлантичного альянсу.

Крім цього, не вщухають розмови про надання Україні потужних систем ППО та ПРО, зокрема ЗРК Patriot. Розмову поки що не можна вважати успішною, але її не закривають, а це дає нехай і невелику, але надію на постачання Україні сучасних систем протиповітряної оборони в необхідних кількостях.

Нехай Росія і не досягне суттєвих успіхів у створенні гуманітарної катастрофи мирним жителям України, битви на передовій не вщухають. Нещодавні заяви міністра оборони РФ Сергія Шойгу підтверджують, що в Росії, хай і зі складнощами, але відбувається мобілізація, мета якої – набрати більше "м'яса" і кинути його на позиції. У Кремлі продовжують експлуатувати радянську традицію ведення війни і це, хай і неефективно, але все ж таки ускладнює роботу ЗСУ. Бої не припиняються, вони важкі та затратні.

Тому, незважаючи на спробу Кремля наголосити на обстрілах енергооб'єктів, Україна чекає від союзників всебічної допомоги – як ППО, так і артилерії для передової, оскільки навіть після припинення масових обстрілів, війна загалом не припиниться.