Ангелі Меркель не соромно?

Коли в грудні 2021 року, після 16 років при владі, Ангела Меркель залишала посаду канцлера Німеччини, вона могла впевнено претендувати на місце серед найбільших політиків XXI століття. Але після трьох років оглушливого мовчання, протягом яких її спадщина перетворювалася на руїни, вона раптом почала рекламувати свої політичні мемуари, які незабаром вийдуть у світ. Її мовчання звучало переконливіше.

У першому ж інтерв'ю – німецькому тижневику "Der Spiegel" – вона почала захищати ключові рішення, які зробили Німеччину та Європу такими, якими ми їх знаємо сьогодні. Серед цих рішень: її політика умиротворення Росії, що відповідала принципу Холодної війни "зміни через торгівлю" (" Wandel durch Handel "); її згоду прийняти понад мільйон біженців (переважно із Сирії та країн Близького Сходу) у 2015 році; поступове закриття атомних електростанцій у Німеччині.

Четверте питання стосується не ухваленого рішення, а його відсутності. Меркель не зробила нічого помітного, щоб адаптувати німецьку економіку до технічних реалій нового століття, тому Німеччина досі відстає у цифровізації. У неї ганебно поганий доступ до інтернету і абсурдно велика бюрократія, її держоргани досі користуються факсами, а компанії, що колись домінували, більше не можуть змагатися з американськими та азіатськими конкурентами. Німецькі шосе та мости руйнуються, поїзди регулярно спізнюються, а реалізація великих інфраструктурних проектів (наприклад, будівництво залізничного вокзалу та аеропорту в Берліні) триває вдвічі-втричі довше, ніж у Польщі або навіть у Румунії.

Колись німці глузували з поляків за те, що вони нібито дурні й некомпетентні, але тепер ситуація зворотна. Відвідуючи Німеччину, ви можете виявити, що заплатити за сніданок кредитною карткою не можна. Вам доведеться бігти до банкомату, який може бути поламаний, або він не приймає картки Visa або Mastercard (так відбувається у двох випадках з трьох). Навіть не думайте про підключення до мережі Wi-Fi. Ви знайдете більш якісний доступ (і динамічніший сектор інформаційних технологій) у Білорусі – васальній державі Росії.

За 16 років правління Меркель не зробила нічого, щоб змусити галузі, якими пишається Німеччина (хімічна, фармацевтична, випуск двигунів внутрішнього згоряння) адаптуватися до XXI століття. Сьогодні це дається взнаки. Тим часом німецька армія перетворилася на постійний об'єкт глузувань у європейській пресі.

Якщо німці воліють користуватися факсами і уникати інтернету – це їхня справа. Але, на жаль, рішення їхнього уряду впливають на всю Європу. Моральні аргументи Меркель, яка надала допомогу та прихисток біженцям у 2015 році, безспірні. Але вона, звісно, мала б розуміти, що імміграція у таких масштабах викличе популістську реакцію не тільки у Німеччині, а й у Європі. Меркель демонстративно відстоювала ліберально-демократичні цінності, але результатом її політики стала атака на ці цінності.

Вперто наполягаючи на реалізації проектів будівництва газопроводів "Північний потік" та "Північний потік II", Меркель та інші лідери Німеччини посилили небезпечного диктатора, який виношує ревізіоністські плани щодо Східної Європи. Заблокувавши на Бухарестському саміті 2008 року спробу НАТО запропонувати Україні та Грузії "План дій з підготовки до членства", Німеччина фактично відкрила Росії шлях до вторгнення. Будь-хто, хто хоч трохи розумів зовнішню політику Росії, знав, що Кремль скористається невизначеністю.

В інтерв'ю "Spiegel" Меркель покладає на інших вину за цей нескінченний перелік провалів. За її словами, вона не на самоті виступала проти початку процесу вступу України та Грузії до НАТО; але хіба це її виправдовує? Європейці тоді орієнтувалися на Німеччину, і голос Меркель був важливішим за голос інших – і їй це чудово відомо.

Меркель продовжує повторювати казки, що "Північний потік" був виключно економічним проектом, хоча це, звісно, не так. Захищаючи політику умиротворення Росії, вона стверджує, що Польща та Україна зовсім не заперечували проти транзиту російського газу своєю територією, оскільки це приносило їм прибуток. Але суть суперечок навколо "Північного потоку" якраз у тому, що цей газопровід в обхід Польщі та України зменшував їхній вплив на Москву. Меркель вирішила, що дешевший газ важливіший за безпеку Польщі чи України. В результаті її підходи призвели до енергетичної кризи і стали однією з причин нової сухопутної війни на континенті. Результат: немає дешевих енергоносіїв та немає безпеки.

Ухвалене після катастрофи на АЕС "Фукусіма" в 2011 році рішення Меркель поетапно закрити атомні електростанції в Німеччині також посилило Росію, збільшивши залежність німецької економіки від російських вуглеводнів. Подібне рішення можна було б виправдати, якби ми жили у блаженному невіданні щодо справжнього характеру Володимира Путіна. Однак після 2008 року – а особливо після 2014-го – вже не було жодних сумнівів у тому, хто він і що він має намір робити.

І Меркель про це неодноразово попереджали. Ще в 2006 році Радек Сікорський, тодішній міністр оборони Польщі, порівнював проект "Північний потік" з пактом Молотова-Ріббентропа (таємна угода 1939 між Гітлером і Сталіним про ненапад). Через п'ять років він продовжував бити на сполох, попереджаючи, що Польщі та Європі треба більше боятися пасивності Німеччини, ніж її сили.

Меркель ігнорувала ці аргументи. Під час її тривалого правління Німеччина намагалася обміняти безпеку Східної Європи на дешеві енергоносії, відмовилася від джерела відновлюваної енергії, яка вже була, подарувала популістам націоналістичного штибу тему для передвиборних кампаній. Вона зменшила безпеку у Європі на тлі загроз – і зовнішніх, і внутрішніх. Сьогодні Німеччина поринула в урядову кризу, по ній б'ють глобальні проблеми, а Меркель продовжує переконувати себе, що все зробила правильно.

Copyright: Project Syndicate, 2024.
www.project-syndicate.org