30 років у "клубі обраних": як Україна підкорювала Антарктику попри злидні 90-х

Україна входить в елітний антарктичний клуб із 29 країн, які мають на "крижаному континенті" свою інфраструктуру (інфографіка РБК-Україна)

Амбіції в умовах кризи

За словами Дикого, рішення про повернення в Антарктику ухвалювалося в часи, коли Україна була вкрай бідною економічно.

"Це не відповідало бюджетним можливостям держави, але це яскравий приклад, як попри бідність у нас були амбіції, бачення майбутнього країни й готовність інвестувати у нього. Навіть зараз, вже майже на п'ятому році великої війни, наш тил живе набагато ситніше, аніж було в 90-ті. Але тоді ми мислили стратегічніше, ніж зараз", - наголосив очільник НАНЦ.

Рішення України про повернення в Антарктику:

• Стратегічне мислення: Попри бідність, тодішнє керівництво держави та науковці мислили категоріями десятиліть, розуміючи необхідність зайняти своє місце в антарктичній спільноті, поки існувало "вікно можливостей".
• Лобізм науки: Саме українські вчені змогли переконати політиків, що інвестиція в Антарктику - це інвестиція в майбутнє та статус країни у світі.

Читайте також: На передовій світової науки: як працюють українські полярники й що досліджують в Антарктиці

"Скиньтесь на Антарктиду": як експедицію збирав увесь народ

Одним із найбільш щемливих моментів підготовки першої місії стала народна підтримка. Держава не могла покрити всі витрати, тому полярники стали першими в історії України "волонтерами від науки".

"Ставлення народу було показовим. Коли бюджет не закрив потреби, один з ініціаторів звернувся по радіо до українців: "Ми вперше збираємось як незалежна країна їхати в Антарктиду, скиньтесь, будь ласка". І хоч люди самі не мали грошей, вони донатили. В центр дзвонили виробники ковбаси і казали: коштів нема, але можемо відвантажити продукцію в дорогу. Навіть лікеро-горілчаний завод пропонував допомогу", - згадує очільник НАНЦ.

Допомога прийшла і з найвищого рівня. Коли виникла логістична проблема з відправкою другої групи, президент Леонід Кучма надав свій літак. Таким чином, частину шляху до Південної Америки українські вчені подолали на "борту номер один".

Перша українська полярна експедиція розпочалася 6 лютого 1996 року (фото: НАНЦ)

Український слід у радянській Антарктиці

Євген Дикий наголошує, що у 1996 році відбулося саме повернення, а не початок освоєння, адже українці були ключовими фігурами в антарктичних дослідженнях протягом десятиліть:

• Кадровий потенціал: Кожен третій радянський полярник був вихідцем з України. На момент здобуття незалежності в країні вже було близько 200 людей з реальним досвідом експедицій.
• Технологічне лідерство: Харківське КБ імені Малишева створювало унікальні всюдиходи "Харків'янка", на яких трималася вся логістика СРСР (зокрема станція "Восток").
• Авіація та флот: У небі Антарктиди працювали літаки КБ "Антонова" з київськими випробувальниками, а китобійний та рибальський флот на 90% складався з моряків Одещини, Миколаївщини та Херсонщини.

"У 1993 році заснували Центр антарктичних досліджень (нині - НАНЦ). Вся історія його створення - це заслуга в першу чергу трьох людей: професора фізики Геннадія Міліневського, та вже покійних академіка-геолога Петра Гожика, і Юрія Оскрета, який був пов'язаний з авіацією", - додає Дикий.

Тодішня готовність "скидатися на майбутнє" дозволила Україні отримати станцію "Академік Вернадський" (колишню британську "Фарадей"). Сьогодні ми є членом "Антарктичного клубу" і це дає нам не лише право голосу в Договорі про Антарктику, а й доступ до наукових відкриттів світового рівня та майбутніх ресурсів континенту. 

Мораторій на видобуток копалин закінчується 2048 року, а його продовження під великим питанням.

Україна є однією із країн, які вирішуть долю Антарктики (інфографіка РБК-Україна)