Заміж у 14? Чи готові підлітки до дорослих стосунків: психолог розкрила незручну правду

Спроба знизити шлюбний вік в Україні до 14 років підірвала мережу. І поки скандальну норму вилучають із законів, реальність змушує замислитися, чому українські підлітки передчасно дорослішають.

Чому раннє заміжжя може призводити до незадоволеності і депресії, а ранні шлюби доволі часто розпадаються? Про "втрачене дитинство" і поради батькам - в інтерв'ю РБК-Україна з доктором психологічних наук, в.о.заступника директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Іриною Губеладзе.

Читайте також: Радіти - це зрада? Чому ми живемо "на паузі" і що буде після війни: розмова з психологом

Головне:

• Підлітки не здатні прогнозувати наслідки шлюбу. У 14-16 років переважають емоційні імпульси, а не аналіз
• Офіційний статус не зміцнює, а руйнує юні стосунки. Психологічний тиск і страх помилки провокують стрес і конфлікти замість стабільності
• Раннє заміжжя провокує депресії в дорослому віці через непрожиті завдання розвитку підлітка
• Розлучення стається через потребу "повернути собі себе": партнери часто розвиваються в різних напрямах
• Війна створює ілюзію зрілості. Бажання побратися зараз - це лише пошук "емоційного якоря" через колективну тривогу, а не реальна готовність до створення сім'ї

– Чи здатен підліток у 14-16 років усвідомити наслідки шлюбу? Які психологічні процеси ще не завершені в цьому віці і чому це може заважати створенню сім'ї?

– У кожному віковому етапі є свої "ключові" завдання розвитку, пов’язані з біологічним дозріванням, очікуваннями суспільства і внутрішніми потребами особистості. Так, у підлітковому віці це формування ідентичності, автономія від батьків, прийняття змін свого тіла і розвиток рефлексії та цінностей.

З погляду вікової психології підліток у 14-16 років може усвідомити наслідки шлюбу тільки частково і фрагментарно. У цьому віці ще тривають ключові процеси розвитку:

• Не завершене формування префронтальної кори головного мозку - зони мозку, відповідальної за прогнозування наслідків, контроль імпульсів, довгострокове планування.
• Емоційна регуляція ще нестійка через домінування лімбічної системи. Рішення часто приймаються під впливом сильних почуттів, яскравих емоцій, а не зваженого аналізу.
• Триває ідентифікаційний пошук - підліток ще не має стабільного уявлення, "хто я", "чого хочу від життя". Він перебуває в активній фазі вибудовування самосприйняття через призму інших людей. Звідси і залежність від думки однолітків, зіркових кумирів чи блогерів.
• Триває процес сепарації від дорослих. І такий ранній шлюб та бажання мати автономію від батьків чи опікунів може штовхати у співзалежні стосунки зі старшим партнером.
• Триває процес набуття соціальної компетентності. Тобто підлітки вчаться спілкуватися з різними людьми, конфліктують і вчаться залагоджувати конфлікти. Ці навички ще не випрацювані, але в шлюбі вони дуже потрібні.

Тому підліток може щиро хотіти шлюбу, відчувати закоханість, але не здатен повною мірою усвідомити його довгострокові психологічні, соціальні та економічні наслідки.

Поняття "втраченого дитинства" в цьому контексті - вже не метафора, а реальний психологічний феномен, коли розвиткові завдання підліткового віку залишаються непрожитими.

– Чи допомагає офіційний статус стабілізувати стосунки в такому віці?

– Наукові дані свідчать: сам факт шлюбу не стабілізує ніякі стосунки, у тому числі підліткові, а часто створює додатковий тиск.

Офіційний статус:

• підвищує рівень відповідальності, очікувань і страху помилки
• фіксує стосунки, які за своєю природою ще мали би бути простором для пізнання себе і партнера
• зменшує можливість "безпечного виходу" зі стосунків без травматичних наслідків

Як наслідок, замість стабільності ми часто бачимо хронічний стрес і зростання конфліктності.

Стабілізація стосунків може відбуватися через внутрішнє, особисте рішення партнерів, а не через юридичні процедури.

– Якими можуть бути довгострокові наслідки раннього шлюбу для психіки? Чи не призводить це до "втраченого дитинства" та депресивних станів у майбутньому?

– Якщо говорити про довгострокові психологічні наслідки раннього шлюбу, то тут важливо дивитися не лише на сам факт офіційних стосунків, а й на те, на якому етапі розвитку перебуває підліток. Бо навіть підліток 14 і 16 років - це дуже велика різниця.

Підлітковий вік - це час формування ідентичності, автономії, уявлення про себе і своє майбутнє. Коли на цьому етапі людина змушена брати на себе дорослі ролі - подружнє життя, відповідальність за іншу людину, інколи й батьківство, - багато ключових вікових завдань просто не встигають бути прожитими.

У наукових дослідженнях ми справді бачимо зв’язок між ранніми шлюбами та вищим ризиком депресивних і тривожних розладів у дорослому віці. Часто це пов’язано з хронічним перевантаженням, відсутністю відчуття вибору та досвіду, експериментами і пошуком себе.

У дорослому житті це нерідко трансформується у відчуття втрачених можливостей, нереалізованості, думки на кшталт "моє життя пішло не так, як могло б". Партнери можуть мати різний темп особистісного зростання і навіть різні напрями. І через 5-7 років (а часом і раніше) цей розрив буде особливо відчутний і призведе або до суттєвого погіршення стосунків, або навіть до розлучення.

Окремий момент - питання автономії. У ранніх шлюбах підлітки часто відчувають емоційну залежність від партнера, бо ще не мають достатньо сформованого внутрішнього опертя. Це ускладнює здатність ухвалювати власні рішення, відстоювати кордони, а згодом може призводити до повторення деструктивних сценаріїв у наступних стосунках - навіть якщо цей шлюб розпадається.

Тому коли ми говоримо про "втрачене дитинство", то маємо на увазі не інфантильність чи розваги, а втрачений простір для психологічного дозрівання. І саме ця непрожитість дуже часто дає про себе знати вже значно пізніше - у вигляді незадоволеності життям, депресивних станів, внутрішньої порожнечі або відчуття, що життя ніби було прожите "не за власним сценарієм".

– Чи може 14-річна дівчина поєднувати ролі школярки, дружини та матері?

– З позиції психології розвитку - це надмірне навантаження, яке значно перевищує вікові ресурси.

Можливі наслідки:

• хронічне виснаження
• втрата мотивації до навчання
• емоційне вигорання
• формування почуття провини за "недостатню відповідність ролям"

Підліткова психіка ще не готова одночасно утримувати кілька дорослих соціальних ролей.

– Як батькам реагувати на бажання підлітка одружитися? Як відрізнити справжнє кохання від маніпуляції чи спроби втекти від батьківського контролю?

– Ключове правило - це не заборона, а уважний діалог. Батькам варто звертати увагу на такі сигнали:

• Чи це рішення з’явилося раптово?
• Чи є сильний страх втратити партнера?
• Чи звучать аргументи на кшталт "інакше мене не любитимуть", "так буде легше", "це єдиний вихід"?

Справжнє почуття зазвичай не потребує термінової легалізації, тоді як втеча від контролю, самотності чи тиску - так.

Важливим є прийняття з боку батьків. Налагоджений діалог, а отже, і дитячо-батьківські стосунки усувають потребу шукати відчуття безпеки та захисту в інтимних стосунках. Тобто своєю відкритістю і м’яким діалогом батьки запобігають співзалежним стосункам.

– Чому ранні шлюби часто розпадаються? Які головні психологічні пастки чекають на пари, що одружилися до повноліття?

– Основна причина - психологічна незавершеність етапу дорослішання. До повноліття особистість ще перебуває в активному процесі формування, і саме це створює низку пасток для стосунків.

На початку таких шлюбів дуже часто працює ідеалізація партнера. Почуття сильні, досвіду порівняння майже немає, критичне мислення щодо стосунків ще слабке. Партнер сприймається як "єдиний", "той, хто врятує", "той, з ким усе буде інакше". Зіткнення з реальністю - побутом, відповідальністю, обмеженнями - поступово руйнує цю ідеалізовану картинку і стає серйозним випробуванням для пари.

Читайте також: Вкрала онуку та сипала землю: епічні історії українок про свекрух, які переплюнуть будь-яке кіно

Друга важлива пастка - природна зміна особистостей у процесі дорослішання. У 15-17 років людина ще не знає, ким вона буде у 25. Змінюються цінності, уявлення про життя, професійні орієнтири, кордони. І дуже часто партнери розвиваються в різних напрямах. Те, що об’єднувало в підлітковому віці, перестає працювати в дорослому.

До цього додається нерівність ролей і влади. У ранніх шлюбах часто виникає асиметрія: хтось психологічно доросліший, хтось фінансово залежний, хтось бере на себе роль "старшого". Така нерівність може тимчасово утримувати стосунки, але з часом породжує напруження, образи й відчуття несправедливості.

Ще одна серйозна проблема - невміння конструктивно вирішувати конфлікти. Підлітки зазвичай не мають достатнього досвіду переговорів, регуляції емоцій, пошуку компромісів. Конфлікти або замовчуються, або вибухають, або вирішуються через тиск і маніпуляції, що поступово підточує близькість.

І, нарешті, з роками часто з’являється відчуття: "я ще не жив/не жила". Усвідомлення того, що важливі етапи - самопізнання, свобода вибору, експерименти з життям - були пропущені, може спричинити сильну внутрішню кризу. Іноді ця криза стає поштовхом до розлучення не через відсутність почуттів, а через потребу "повернути собі себе".

Саме сукупність цих психологічних чинників і пояснює, чому ранні шлюби мають підвищений ризик розпаду - не через брак любові, а через те, що любов опиняється в умовах, до яких психіка ще не була готова.

– Як війна впливає на бажання швидше дорослішати?

– Війна, справді, пришвидшує відчуття дорослішання, але не замінює самого процесу дорослішання. У ситуації постійної небезпеки, втрат і невизначеності підлітки гостро шукають опори: безпеки, стабільності, відчуття "я не сам/ не сама". Шлюб у такому контексті може сприйматися як символ захищеності, як емоційний якір у хаосі, а не як результат сформованої життєвої зрілості.

Тому прагнення швидше "стати дорослим" і узаконити стосунки часто є реакцією на колективну тривогу, а не усвідомленим довгостроковим вибором. У цьому сенсі законодавча ініціатива, яка стала темою для гострих дискусій, радше віддзеркалює психологічний стан суспільства в умовах війни, ніж реальні потреби розвитку підлітків.

Зниження віку для офіційного шлюбу не захищає неповнолітніх, а навпаки - підвищує психологічні, соціальні та демографічні ризики.

Рішення щодо ранніх шлюбів мають розглядатися вкрай обережно, індивідуально і з опорою не на емоційні винятки, а на наукове розуміння вікового розвитку та принцип найкращих інтересів дитини.

Адже справжня зрілість - це ж не про формальні статуси. Підліткам потрібен час на ріст і дорослішання, а також право робити це в безпеці, з підтримкою та можливістю обирати своє життя не зі страху, а за умови внутрішньої готовності.