Українське Різдво сто років тому - це мікс архаїчних дохристиянських кодів, глибокої родинності та неймовірної обрядовості. На старих світлинах початку 20 століття видно - свято не було "лише про кутю". Це була головна зимова подія року - з ретельно збереженими обрядами, нічними колядами, ватагами хлопців, що обходили хати, і яскравими дійствами, які сьогодні здаються майже театральними.
Як виглядало Різдво в українських селах в минулому сторіччі, розповідає РБК-Україна.
Сто років тому українські села святкували Різдво максимально обрядово. Хату прибирали за кілька днів: мили долівку, вибілювали стіни, прикрашали сухими долівковими пахучими травами.
У покуті ставили дідуха - головний символ продовження роду й достатку. У деяких регіонах поряд клали маленького "пшеничного павука" з соломи - це мав бути оберіг "на добрий рік".
У Святвечір на стіл ставили 12 пісних страв. Це не "християнська символіка апостолів" у первинному значенні - у селах початку 20 століття традиція вважалася передусім "календарною", закоріненою в дохристиянській моделі циклу року: 12 місяців, 12 пожнивних періодів.
Перед вечерею господар виносив кутю "кликати Мороза", щоб той "не шкодив худобі й дому".
Святвечір. Хмельниччина, 1949 рік (фото: Музей Івана Гончара)
Головним дійством Різдва сто років тому була коляда. У селах це був не просто обхід хат, а соціальна подія - колядники ставали носіями доброї звістки, а господар, який зустрічав їх щедро, вважався "людиною честі".
Склад ватаги:
Десь в Україні, 1930 рік (фото: Facebook-сторінка краєзнавиці Тетяни Яцечко-Блаженко)
На початку 20 століття вертеп був однією з найулюбленіших різдвяних розваг. Це був повноцінний театр у двох частинах:
Вертепники ходили селом із дерев’яною двоповерховою скринькою, оформленою як "маленький театр".
Буковина, перша половина 20 ст. Румунські колядувальники (фото: Facebook-сторінка краєзнавиці Тетяни Яцечко-Блаженко)
Після Різдва йшов Щедрий вечір, де головним персонажем була "Коза". Маска була величезною, з дерев’яною щелепою, що клацала - у Карпатах її робили зі старих решіт або лубків.
Той, хто грав "Козу", мав танцювати, падати, вмирати й "воскресати" - все це символізувало оновлення року.
Місто Березне, 1930-ті рр. Вертеп храму Різдва Пресвятої Богородиці. (фото: Березнівський краєзнавчий музей)
Різдво сто років тому - це не лише їжа й театраліка. Це був час родинного "передбачення року". Увечері після коляди молоді дівчата ворожили на свічках, тіні або сліди під вікнами. Господарі роздавали дітям яблука, горіхи, солодкі калачі - це вважалося "інвестицією в добрий урожай".
У більшості регіонів господиня обов’язково "засівала" кутю зерном - хто скуштує першим, тому буде щастити.
Колядники, Волинь, початок 20 ст. (фото: Волинські Новини)
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Волинські Новини, Березнівський краєзнавчий музей, Facebook-сторінка краєзнавиці Тетяни Яцечко-Блаженко, Інститут мистецтвознавства НАНУ.