Ще задовго до Григорія Сковороди український чернець Климентій Зіновіїв створив збірку гострих афоризмів і сатиричних віршів, у яких засуджував людську зажерливість, несправедливість і лицемірство. Його творчість - це унікальний документ епохи, який показує, що суспільні проблеми 17 століття були не менш актуальними, ніж нині.
Які вади суспільства епохи Бароко висміював український чернець у своїх віршах, розповідає РБК-Україна.
Климентій Зіновіїв - український письменник, чернець і проповідник, один з перших етнографів, священник, церковний діяч та мандрівник.
Ймовірно, народився на Подніпров’ї у середині 17 століття. Певний час жив у Києві, де мав стосунок до духовних шкіл і братських монастирів.
Займався переписуванням книжок, навчанням і проповідницькою діяльністю, а у вільний час записував власні спостереження про людей. Він багато подорожував і записував українські народні прислів'я та приказки. Варто додати, що писав він виключно староукраїнською мовою.
Його головна праця - "Збірка віршів і моральних повчань" вважається однією з перших спроб створити українську сатиру нового часу. У ній Зіновіїв описував ремісників, наймитів-бурлаків і селян.
У середині 17 століття, коли українські землі жили між війнами, голодом і пошуками духовного сенсу, чернець Климентій Зіновіїв писав те, що не наважувалися сказати вголос. Він був не знатного роду, не вчений і не пан, а скромний священнослужитель, який бачив людську слабкість зблизька - у монастирях, селах, на ярмарках.
Саме цей досвід він перетворив на збірку афоризмів і сатиричних віршів, що стали дзеркалом суспільства епохи Класицизму. У своїх творах Климентій писав про жадібних попів, пихатих панів, ледарів і лицемірів - але робив це не з ненавистю, а з моральним жалем і добрим гумором.
Його вірші, написані живою народною мовою, легко читалися і передавали гірку правду з іронічною усмішкою. Це були не просто настанови, а поетичні замальовки з життя, у яких читач упізнавав себе, сусіда чи знайомого.
Зіновіїв не мав високих покровителів, тому його рукопис не був надрукований за життя. Тексти поширювалися в списках, їх переписували ченці й учні, бо в цих рядках - щира правда про людину.
За життя Зиновіїв не видав жодної збірки, і його рукописи майже ніхто і не бачив. Тільки через 150 років після його смерті в одному з чернігівських монастирів український письменник-етнограф Олександр Шишацький-Ілліч натрапив на збірку творів. У рукописі не було початку та кінця, загалом він містив 321 сторінку.
У рукописі були: збірка віршів, яку поет готував до друку, збірка народних прислів'їв та приказок, розміщених за алфавітом і вірші, які Зіновіїв написав значно пізніше.
Шишацький передав цей рукопис Пантелеймонові Кулішу, в у 1859 році в "Руській бесіді" вийшла перша замітка "Климентий, украинский стихотворец времен гетмана Мазепи". Ще одна вийшла 1861 року в журналі "Основа" і вірші Зіновієва викликали зацікавлення. До друку усієї збірки справа так і не дійшла й існувала гіпотеза, що рукопис згорів під час пожежі.
Однак у 1909 році Сергій Маслов знайшов рукопис Зіновієва у фондах бібліотеки Київського університету св. Володимира, а 1912 року Володимир Перетц опублікував усю поетичну спадщину.
Тільки 1971 року Інститут мовознавства видав повністю увесь рукопис Зіновієва, а це близько 400 віршів і 24 тисячі прислів'їв та приказок.
Цитати з праці "Збірка віршів і моральних повчань"
Нагадування, що сила без моральності нічого не варта.
Заклик цінувати не гроші, а добру пам’ять.
Гостра сатира на людське лицемірство.
Мораль, що звучить актуально й через три століття.
Універсальна формула людської поведінки, що не старіє.
О убогих людєх
О горе бідним людєм убогим на світі,
же не могуть скутечної радості іміти.
А багатому аще і скорб часом ткнеться,
то в том же йому часі рихло і минеться.
Бо багач суддям очі мздою забиваєт
і тоєю до конця оних осліпляєт.
А убогий неборак, хоч мало споткнеться,
певне, побіденному, дармо не минеться.
Або будет в здоров'ю бідний шванкувати
іли которим іним лихом торгувати,
І єсли од багатих милості не получить,
то, хоч рад або не рад, з душею розлучить.
О боже, чому ж то ти вбогих опущаєш,
на скорб і на сльози їх оком не смотряєш?
Чи тим, же багач царство может купувати,
а ти, яко бог, можеш і нендзному дати,
А поневаж судія єст-єсь справедливий,
сотвори ж і на землі в панов суд правдивий,
Аби тя, судію, больш юж не оскорбляли
і жеби безвинне душ больш не погубляли.
Але даруй властєм мир і любов в їх серця,
молим ті ся, господи наш, од всього серця.
О Багатстве і Ніщете
Кождий би хотів собі також багатим бить,
але мусить на світі так жить, як набіжить,
І тим рогом чесатись, которим достанет -
і будет троха іміть, як робити станет.
Бо убогих повсюду больше єст найпаче,
і правдивая то річ єст, а не іначе.
Багатство кому то бог ісхочет даровать,
іний мало на тоє будет і працьовать,
А іний, хоч през ввесь вік труди полагаєт,
а єднак, побіденник, мало чого маєт,
І день од дня працюєт і не может міти,
тілько мусить, бідний, хоч і не рад, терпіти.
І подобно, то так бог восхотів іздавна,
що поставив чловєка чловєку неравна,
Бо єсли б праве могли всі багатими бить,
то нікому било би і хліба робить.
Ти же, боже, не забудь убогих до конця -
його же милості і ласці немаш конця -
А багатим повели вбогих вспомагати,
а небесним царством рач їм нагорожати,
І автора вспоможи сього як нищетна -
благодать бо і милость твоя неіщетна.
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Енциклопедія історії України, Укрліб, Вікіпедія, Літопис.