JULIK: Гучні святкування - після перемоги. Зараз час сенсів, а не феєрверків

– Юліку, новорічно-різдвяні свята зазвичай асоціюються з гучними святкуваннями. Чи такими вони є для тебе сьогодні?

– Сьогодні Новий рік для мене - не про гучність. Не про салюти, не про великі вечірки. Я переконаний: пишні святкування будуть доречні лише після перемоги. Зараз інший час. Час тиші, усвідомлення і вдячності.

Ми не можемо удавати, що нічого не відбувається, коли тисячі людей зустрічають Новий рік не вдома. Тому для мене це радше момент підбиття підсумків, ніж безтурботного святкування.

– Яким для тебе був рік, що минає?

– Це був дуже насичений і непростий рік. Він багато чого навчив. Навчив цінувати прості речі - зустріч, дорогу, можливість бути вдома.

Водночас це був рік великої роботи. Було багато концертів в Україні і за кордоном, і кожен із них я сприймав не просто як виступ, а як зустріч з людьми. Ці концерти дали мені розуміння, наскільки українці сильні, наскільки вони потребують живої музики, підтримки, щирих слів.

– Що дали тобі ці концерти всередині країни?

– Вони дали віру. Коли ти бачиш очі людей у залі, чуєш, як вони співають разом із тобою, - ти розумієш, що культура жива. Для мене ці концерти стали доказом того, що ми тримаємося не лише завдяки зброї, а й завдяки єдності, спільним емоціям, відчуттю плеча. Це дуже сильно змінює.

– Чи змінилося твоє особисте ставлення до Нового року з часом?

– Так, дуже. Колись Новий рік був більше про святкування і очікування чогось нового. Сьогодні - це радше про підсумок. Я питаю себе: що я зробив? Кому допоміг? Чи був чесним із собою? Новий рік став точкою внутрішнього звіту, а не лише зміною цифри в календарі.

– Ти сказав, що гучні святкування не на часі. Поясни, чому це важливо проговорювати.

– Бо це про повагу. Про відчуття реальності. Ми всі чекаємо на день, коли зможемо святкувати на повну - і він обов’язково буде.

Але поки йде боротьба, важливо зберігати гідність. Святкувати можна тихо, по-домашньому, з близькими, без зайвого пафосу. Це чесніше.

– Яким ти бачиш 2026 рік?

– Я дуже хочу, щоб 2026 рік став роком позитиву і надії. Роком відновлення - не лише міст, а й людей. Хочеться більше світла, більше усмішок, більше планів на майбутнє. Я вірю, що це буде рік, у якому ми почнемо жити не лише очікуванням, а й реалізацією.

– Де проходить межа між "люди мають право на радість" і зневагою до реальності війни?

– Межа дуже тонка, але вона є. Радість - це природне бажання людини, і ми всі маємо право на хвилини щастя. Але коли ти святкуєш так, ніби нічого не відбувається навколо, коли твої веселощі не поважають тих, хто захищає країну або не може бути вдома, - це вже зневага. Я вірю, що свято можна зробити гідним і без зайвого пафосу: тихо, з близькими, з душею. Тоді ти даруєш радість собі і не ображаєш інших.

– Чи відчуваєш, так би мовити, тягар відповідальності за те, що твої дії стають сигналом для тисяч людей, і чи не "душить" це твою внутрішню свободу?

– Звісно, відчуваю. Коли ти артист і у тебе велика аудиторія, твої дії та слова одразу стають сигналом для інших. Люди дивляться, як ти святкуєш, що говориш, як живеш. Іноді це відчуття тиску обмежує свободу, бо ти розумієш: твої рішення мають моральну вагу. Але я вважаю, що бути прикладом - це не обмеження, а відповідальність. Можеш бути вільним лише тоді, коли чесний із собою і з тими, хто тебе слухає.

– Чи можна сьогодні бути чесним артистом і водночас популярним?

– Можна, але це складно. Сьогодні багато хто хоче легкого успіху, яскравих сцен і гучних ефектів. А бути чесним означає говорити те, що думаєш, робити те, що важливо, навіть якщо це не завжди "модно" або "вигідно".

Популярність і правда можуть йти пліч-о-пліч, але це потребує мужності. І я хочу вірити, що люди цінують щирість більше, ніж блискучі декорації.

– Як ти уявляєш перший Новий рік після перемоги: яким він має бути і чого в ньому точно не повинно бути?

– Перший Новий рік після перемоги я уявляю тихим і справжнім. Без фальші, без надмірного пафосу, без гучних салютів, які більше маскують страхи, ніж приносять радість. Він має бути про родини, про дітей, про тепло, яке всі ми втратили протягом війни. Про вдячність і спокій. Я хочу, щоб він був моментом відчуття миру, а не гонки за розвагами.

– Як пережити рік, коли бажання особистих свят зіштовхуються з реальністю війни?

– Це дуже складно, але можливо. Головне - змінити формат святкування. Не чекати великого шоу, а цінувати ті миті, які справді важливі: розмова з близькими, теплий стіл, підтримка тих, хто поруч.

Також важливо давати собі право на маленьку радість, не відчуваючи провини. Бо якщо відмовитися від всього, можна втратити і внутрішню силу. Свято зараз - це не феєрверк, а сенс і тепло, яке ми можемо подарувати один одному.