Ми запалюємо свічки, сиплемо зерно, стукаємо по дереву, перев’язуємо рушники й кажемо "так робиться". Проблема не в тому, що ми забули слова з підручників, а в тому, що втратили розуміння - навіщо це робили наші предки і який сенс у це вкладали.
Які українські традиції ми виконуємо автоматично, не знаючи справжнього сенсу, розповідає РБК-Україна.
Сьогодні це вже автоматичний жест і часто ми робимо так, бо так робили наші батьки, бабусі-дідусі. У традиції дерево вважалося живим носієм сили роду та захисту. Стук - це не щоб "відігнати біду", а звернення по підтримку.
Тепер це дивна заборона, а раніше поріг був сакральною межею дому, місцем концентрації родової енергії. Передача через нього означала порушення захисту оселі.
Сьогодні сидять перед дорогою "щоб дорога була легкою". У старовинних традиціях це був спосіб синхронізувати думки, заспокоїти дух і "не тягнути" за собою домашню енергію в дорогу.
Пояснення про гроші з'явилося значно пізніше самої традиції. Первісно свист асоціювався з хаосом і силами, які могли "виманити" добробут та спокій з дому.
Так робили наші бабусі, потім мами, а тепер й ми. І ми не замислювалися, для чого це робиться. Раніше хліб був сакральним знаком життя й достатку. Залишати його відкритим означало знецінювати добробут родини.
Сучасну заборону сідати на край столу переважно й не пояснюють. Наші бабусі казали, що це може притягнути самотність (заміж не вийдеш, три роки не оженишся). У традиціях край стола - "неповне місце", зона нестабільності. Там не сиділи, щоб не притягнути життєву невлаштованість.
А ви чули, що після заходу сонця замітати не можна? Колись вважалося, що ввечері з дому можна "вимести" удачу, здоров’я або захист родини.
Більшість думає, що це питання безпеки. А у старовинних українських традиціях ніж був символом сили й агресії. Лезо догори означало конфлікт, напругу або сварки в домі.
Тепер ця традиція перетворилася на романтичну ідею, зміст якої мало хто знає. У давнину це був обряд на продовження роду. Дерево "росло разом з людиною" і символізувало її життєву силу.
Зараз - це вже забутий принцип. А наші предки дотримувалися тиші під час прядіння, замішування тіста чи шиття, і це вважалось способом "не зіпсувати" результат зайвим словом.
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: О. Воропай, етнографічний нарис "Звичаї нашого народу", Енциклопедія українознавства.