Виставки 18+, очі на грудях і "вагон суконь": чим живе зараз Ніна Мурашкіна - знаменита художниця з Донецька

Ваш шлях був різноманітним: від Донецька, де ви народилися, через Харків - Київ - Краків - до передмістя Барселони, де проживаєте зараз. Яке місто для вас найрідніше?

Немає такого. Я всюди себе відчуваю в гостях. Враження, що я приїхала в гості, і всюди я повинна поводити себе дуже чемно, тому що все може скінчитися. Ця історія, коли людина всюди почуває себе у гостях, не нова. Дружина Сальватора Далі Гала, навіть коли вже жила у власному замку, почувалася ніби в гостях.

Ви навчалися живопису у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (Київ), а також у Академії образотворчих мистецтв імені Яна Матейка (Краків). Що ви відмітили у навчанні особисто для себе?

Це 2012 рік, Київська академія, і тоді це цензура. У моєму випадку цензура постійно. Ці вигуки ректора "а де ж тут цнота в мистецтві? кого ми вчимо!" і таке подібне… А у Кракові в цьому сенсі пощастило - там дуже розвинений фемінізм й жінки емансиповані, з гарною оплатою праці, почувають себе впевнено. В мистецтві вони висловлюються як хочуть. Тому для мене це був чудовий досвід, коли тебе не цензурують.

Цікаві там й відкриття виставок перед переглядом проектів - у Кракові в кінці семестру з робіт студентів влаштовуються виставки. Не такі перегляди як у нас в академії, коли студенти вивалюють взагалі все, що зроблено. У Кракові це відбір - кращі дві, три роботи і потім виставка. І студент вже відчуває себе як повноцінний художник. Ось у чому різниця. Вони готують митця, художника, а не ремісника. А в нас все ж таки більшість часу займають усі ці штудії. Вивчення анатомії, уся ця історія з живописними постановками. Це все також дуже важливо, якщо людина це витримала, то потім має "багато карт у руках", щоб займатися тим видом мистецтва, який йому до вподоби.

Робота Ніни Мурашкіної "Shy Girl" 2021 року

А зараз у нашій академії щось змінилось?

Не знаю, я там не була. Можливо, варто пробратися на перегляд студентських робіт, подивитися.

Яким навичкам, на вашу думку, потрібно навчати художників?

Підписувати свої твори потрібно навчати, ціноутворенню потрібно навчати, тримати спину рівно з клієнтом, буті у чистому одязі. Все це потрібно вивчати. Тому що, ось він виходить, ну навчився він цю фігуру малювати, глечик, будувати композицію. Але це тільки половина справи, якщо говорити про професію.

Щодо продажів, то зараз такий час - independent artist - роль галериста, куратора, особливо в останні два роки пандемії, відійшла на другий план. Митці продають самі, через соцмережі, з майстерні, через он-лайн галерею. І роль галериста та куратора важлива для великих виставок, арт-бієнале, великих contemporary art project, коли багато учасників. Куратори потрібні щоб все це організувати, зробити експозицію, проконтролювати монтаж. Але художник, якщо він в ладах з головою та має мінімальні маркетингові навички, вміє продавати, зможе працювати самостійно.

Хотілося б, щоб у нашу систему художньої освіти включили програму self presentation, самопрезентації.

Це ж є у європейських академіях?

Так, є. Ось навіть в 2012 у Кракові вже було. Я не відвідувала ці лекції, в мене там була лише спеціальність - живопис, але студентам їх викладали. Там зовсім інший підхід. Наприклад, відбір двох робіт для перегляду. Ну, так воно насправді і є - з усієї серії одна-дві роботи вистрелюють, інші в підтримку.

Є відмінність професійного життя художника в Іспанії та в Україні?

Ні. Жодних відмінностей. Мої знайомі, друзі, відчувають таку ж радість від продажу твору, в них такі ж ціни на оренду майстерень, в центрі дорожче, подалі дешевше, приблизно все те ж саме.

Декілька років тому під час нашої розмови ви сказали, що всі ваші поціновувачі, колекціонери, знаходяться в Україні, хоча на той час ви вже жили в Іспанії. Зараз щось змінилося, ви знайшли свого глядача у Європі?

Змінилося. У Германії, в Австрії, в холодних країнах з’явилися колекціонери моїх творів. Мої роботи ввійшли до збірки нового музею у Ганновері, він наразі будується. Й куратор порадив мені підняти ціни на картини, і я підняла за порадою німецького куратора.

Мені приємно, це був для мене орієнтир. Тому що раніше мої ціни лише занижували і давили. Нарешті, потрапивши до музею, в мене з’явилася нагода підняти вартість, гідно оцінити свою творчість.

Робота Ніни Мурашкіної "Triumph of Justice" 2021 року

Майже всі ваші виставки мають маркування 18+.

Зараз вже ні, не всі. Я потроху відхожу від занадто відвертих тем. Все ж таки, дорослішаю. Звичайно, є попит на відверті роботи, але теми розширюються. Мої персонажі одягнуті, сьогодні вони у одязі.

Були негативні відгуки щодо вашої відвертої творчості?

Ну, так, звичайно. Постійно. Я ж вже такий пиріжечок з пікантним наповнювачем, головне щоб знову у піч не закинули. Я розумію ризики. Я знаю, що на кожне відкриття виставки прийдуть хейтери. Ось на це відкриття, що відбулось у Києві нещодавно, прийшла одна відвідувачка. Вона почала мене чіпати руками: "Ніна, а чому у вас такі холодні руки, а в мене такі теплі?" і таке інше.

Є момент, що у Європі, все ж таки, зберігають особистий простір, дистанцію. А тут ні. Зовсім немає дистанції. Без вибачень, без нічого, так щоб до тебе доторкнутись. Запросто. Одна справа якщо це друзі, знайомі. Це приємно. А ось коли людина до тебе підходить вперше і ніякої дистанції, й жахливі особисті питання - це інше. Але я до цього готова. Я розумію, що такі питання будуть. Тому поводжу себе стримано.

Ваше мистецтво дуже жіночне, в сенсі переживань та почуттів. Хто частіше купує ваші твори - чоловіки чи жінки?

Чоловіки. Ось Юрій Когутяк (колекціонер) знову придбав. Людина, що вибирає з моєї творчості саме таке "з перцем". Те, що не готові придбати інші клієнти, колекціонери. Отже, йому це близько. І добре.

У жінок на ваших картинах очі розташовані на грудях, яка у цьому символіка?

Це посилання до грецьких містерій. Богиня, у якої були на грудях очі - це богиня землі, жіночої мудрості, чуттєвості, пристрасті. Вона підвищувала жіночий тонус іншим богиням з Пантеону. Її образ пронизує мою творчість вже п’ять років, ніяк не відходить, і, мабуть, триватиме ще довго. Тому, що потрібно відчувати цей світ зсередини, нутром.

Особисто для мене, деякі ваші роботи мають яскраві риси романського стилю. Середньовічне мистецтво вам близьке?

Так. Звичайно. Особливо, вражає Каталонія. Там у музеї є велика колекція середньовічного мистецтва. Потрібно відмітити, збірка в гарному стані, все реставровано. Я кожного місяця цей музей відвідую, це, мабуть, найсильніше джерело мого натхнення. Коли подорожую по Франції, Германії, перше куди йду - це середньовічні церкви, собори, музеї при соборах. Тому що сила цього мистецтва - це як пити з чистого сосуду. Тобто, воно там без домішок, воно виглядає яскраво, урочисто. Й по змісту це глиба, життя та смерть. Так, це моє найперше й найважливіше джерело натхнення. І звичайно ж, воно має відбиток на творчості.

Ніна Мурашкіна та Чав‘єр Ескала (фото: Р. Сінхаєвський)

Останнім часом ви співробітничаєте зі своїм чоловіком, іспанським скульптором Чав’єром Ескала, робите спільні виставки. Плануєте у майбутньому створити єдиний творчий дует чи працювати як окремі автори?

Скільки триватимуть стосунки, стільки й плануємо співробітничати. Ми два окремих художника, в нас всього декілька спільних робіт. Але разом, у контрасті, це цікавіше. І презентувати, і витримати натиск глядача. Командна робота завжди результативніша. Якщо хтось не в кондиції, інший тримає удар. Як команда. Один не може говорити - інший говорить.

Не можна сказати, що в майбутньому Ніни Мурашкіної вже не буде, а буде творчий дует?

Ні. Ми різні художники. Але, звичайно ж, ми будемо презентувати спільні проекти. Ми один на одного гарно впливаємо. В нас різний мозок, в мене про тіло, в нього спірітуальні практики, про душу, все це разом одне одного балансує.

Це виглядає вражаюче. Подібне дуже чіпляє.

Тому що чіпляє різні чуття.

Залучено більше рецепторів сприйняття?

Ну так, так. З різних сторін ми зацікавлюємо глядача, це важливо.

Багато митців з радістю розповідають про себе все як про людину. Ви охоче розповідаєте про творчість, але дуже дозовано даєте особисту інформацію.

Що їм на сніданок? З ким засинаю? Що мається на увазі?

Яке життя Ніни, просто людини?

Якщо говорити про хобі, то мабуть в мене немає хобі. Мені подобається одяг. Я намагаюсь робити колаборації з дизайнерами. Думаю, це моє хобі. Якщо я вичерпаюсь як художник, коли в мене скінчиться внутрішній ресурс що я хочу сказати цьому світу, я, ймовірно, перейду у сферу декоративно-прикладних мистецтв. Це посуд, це одяг, це косметика. Бо не хочеться деградувати, не хочеться робити повтори. Поки що є що сказати. Глядач він живий, він розуміє, його ж не обдуриш.

Ніна Мурашкіна (фото: Р. Сінхаєвський)

Ваш одяг, вуалі, довгі сукні - це для презентацій чи в буденному житті ви вдягаєтесь так само?

Я вдягаюсь так само. В мене немає спортивних костюмів. Але, мабуть, вже вік і треба придбати. Так, можливо, в цьому році ми з чоловіком зробимо на новий рік собі подарунок - придбаємо спортивні костюми. Потрібен спорт. Тіло - це ж замок душі, і його потрібно тримати у тонусі. З часом тіло дряхліє, і це буде складно фізично все виконувати. Так. Потрібен який-небудь спортивний костюм, хоч би він стимулював рухатися.

Ви полюбляєте довгі сукні?

Так. Суконь у мене вагон. Нещодавно була у мого улюбленого Федіра Возіанова, вибирала сукню на відкриття виставки. Виносять мені. А до цього я читала еротичні нічні читання в Caribbean Club, там організатор полюбляє жінок…Й, вірогідно, виходячи з цього, вони мені запропонували у Федіра костюм під назвою "Зустріч Шанель та Фрейда". Це такі вузькі високі брюки у стилі Марлен Дітріх, на яких шов посередині символізує жіноче лоно. Брюки сині, шов червоний. І водолазка Шанель на якій соски відкриваються та закриваються. Вони мені це запропонували, а я подумала, що в мене ж виставка "Чоловік та жінка", і я в ось цьому лесбійському одязі, "Шанель зустрічається з Фрейдом". Гадаю, Чав’єр би це не оцінив належно. Я не купила. Але мене дуже вмовляли: "Так, Ніно, так! Вам потрібно внести різноманіття в образ! Це добре, це так зухвало!"

Ні, я все ж таки за сукні. Так що, "Шанель та Фрейд" відійде комусь іншому, більш зухвалому. Презентація цього костюму відбулася на зборах філософів та психологів, і дама в "Шанель та Фрейд" сіділа на стільці у центрі й відтворювала оргазм, відкриваючи та закриваючи застібки. Це дуже дотепно. Весело. Гарний дизайн.

Як би ви хотіли щоб про вас казали, Ніна Мурашкіна - це хто…?

Мені все одно. Мені головне, щоб люди купували мої твори. А те, що говорять…Ну, я можу інколи й сама помилково щось сказати, а потім жалкувати…Я не думаю, як люди мене називають, це останнє про що я думаю. Мені все одно.

Що вам подобається, що ви любите?

Ми більше місяця жили у Києві, це було складно. Тому що велика кількість людей, загазованість повітря. І от декілька днів потому ми переїхали з майстерні у село під Києвом. Тиша. Тиша - це найбільш благотворне для мене. Без тиші мені складно. Тиша, провінція, велике небо, велика вода. В тебе немає під'їзду, ти виходиш - і в тебе подвір'я, небо. Якщо не хочеться нікого бачити, то ти закриваєшся і нікого не бачиш. Зовсім інша історія порівняно з містом.

Яка б подія була б для вас бажана у Новому році?

Я б хотіла, щоб скінчилася пандемія, але за прогнозами вона не скінчиться.

А як ви прожили локдауни?

Буденно. Так само, як і моє звичне життя у майстерні. В мене нічого не змінилося. Ми сидимо у майстернях, займаємося творчістю. Єдине що, змістилися дати відкриття виставок. І навіть за час пандемії було більше продажів. У людей з’явилося більше вільного часу. Люди зайнялися пошуком картин для себе.

Сподіваюсь, ваше бажання у Новому році здійсниться.

Хотілося б. Дуже.

Ніна Мурашкіна (фото: Чав‘єр Ескала)