Мати захисника Азовсталі вивезла з Маріуполя нагороди сина: вже місяць від нього немає звісток

Син захищав Україну з 2014 року

Старший син Максим пішов захищати Україну у 2014 році й за словами матері, рішення прийняв дуже швидко. Сказав, що інакше не може і пішов служити в "Азов" разом з друзями.

Для жителів Маріуполя перші дні не були чимось неймовірно страшним. Місто обстрілювали й раніше, звуки вибухів були чутні. Сім'я Анни жила в приватному будинку і в кінці лютого виїжджати вони не поспішали. Думали, що перечекають і все вщухне.

Але в березні стало зовсім погано-зникла електрика, потім вода і зв'язок. А потім Прильоти стали зовсім близько. Анна каже, що найгірше було через відсутність зв'язку. Вони не знали, що відбувається. Молодший син бігав в центр, де була точка зв'язку, щоб зловити інтернет. Зв'язок з Максимом пропала ще в перші дні - вона пару раз написав і подзвонив.

На початку березня Максим приїхав додому на пару хвилин. Сказав рідним їхати з міста будь-якими шляхами. Після цього він з'являвся ще двічі й обидва рази просив виїхати.

Виїхати вдалося з третьої спроби

Мати послухала сина з першого разу - швидко накидали речі в дивом вцілілу машину. Їхати планували вп'ятьох: Анна, молодший син, бабуся, знайома сім'ї Настя і вівчарка Рада.

"Це був початок березня, бої були вже на підступах до міста. Всі три виїзди з Маріуполя були заблоковані російськими військами. Скрізь рвалися міни, стріляли, проїхати нам не вдалося. Довелося повернутися. Друга спроба була 14 березня – в місті формувалися колони з мирних жителів, ми встали в одну таку. Колону обстріляли, і ми знову повернулися", - розповідає жінка.

Фото: zanoza-news.com

Ситуація погіршувалася, вдарили морози до -14 градусів, випав сніг. Люди адаптувалися як могли-готували на вогнищах, грілися на сонці. Молодший син ходив за водою до джерела поблизу. В один з таких походів він знайшов ємності для води пробиті снарядами та калюжі крові навколо.

А потім снаряди прилетіли в їх будинок. І вони знову вирішили евакуюватися. Анна розповідає, що напередодні вночі падали міни, кружляли літаки, обстріл був зовсім поруч.

О 6 ранку вони вигнали машину, за 10 хвилин завантажили все, що змогли та поїхали. Вони попрямували в Мелекіне, через Урзуф і Бердянськ. І там вже були росіяни.

Жінок на блокпостах сильно не оглядали, а ось сина змусили роздягнутися - шукали татуювання. Їм пощастило, фільтраційні табори в ті дні ще не розгорнули - інакше вони догодили в них, як сім'я військовослужбовця.

Нагороди сина провезла через 15 блокпостів росіян

Анна вивезла з дому найцінніше - нагороди сина. Замотала їх в купу пакетиків, заліпила скотчем. Прекрасно розуміла, що це божевільний ризик, але залишити їх не могла. Пакет замотала в речі, їх поклала на дно сумки. Сумку заштовхала подалі в багажник, зверху поставили валізу Насті. При огляді дивилися валізу, а до сумки Анни так і не дісталися.

Виїхати без проблем їм допомогло тільки диво. На одному з найостанніших блокпостів побачили документи власника машини - Максима, який на той час захищав місто.

На переднє сидіння в машині посадили вівчарку Раду. Окупанти через неї особливо в машину не лізли. І бабуся весь час сильно кашляла на блокпостах, намагалася виглядати дуже хворий.

Дорогою до Запоріжжя їм вдалося проїхати 15 блокпостів. Перші дні їм все здавалося дивом - гаряча вода, світло, зв'язок. Оселилися вони у квартирі хороших людей.

Фото: zanoza-news.com

Мама стежить за всіма новинами про бійців"Азова"

Всі ці дні Анна стежить за подіями на Азовсталі та хлопцями з "Азова". Син іноді виходив на зв'язок - писав, що, живий і зникав. Вона впевнена, що хлопці після таких бомбардувань і обстрілів вже не сподівалися вийти живими.

"На той момент у них був наказ один – триматися і відтягувати на себе війська. Що вони зробили? Якби вони не протрималися 3 місяці, відтягуючи велике угруповання і техніку, не встояло Б Запоріжжя і той же Київ. У Маріуполі був маленький гарнізон. На півмільйонне місто, у нас військових було може 3 тисячі осіб. Діти не сподівалися вийти. Але вони отримали інший наказ", - пояснює Ганна.

17 травня Максим знову вийшов на зв'язок і повідомив, що живий. І вже тоді стало відомо, що гарнізон отримав наказ про збереження життя і виходу з заводу. З того часу зв'язку з сином немає.

Вона знає, що він в полоні та на окупованій території Донбасу і Максим є в списках. Більше ніякої інформації у сім'ї немає. І єдине, що їм залишається - чекати.

Максим перед виходом з Азовсталі подбав про сім'ю

У Запоріжжі у Максима є друзі - він там якийсь час працював. До середини квітня він тримав зв'язок з волонтерами, а потім пропав - йшли жорсткі бої.

Але 17 травня він написав подрузі Наталії з проханням подбати про його сім'ю. Зараз вона організувала збір коштів, адже сім'я виїхала в зимовому одязі та толком речей з собою вони не взяли. У них з собою було три ковдри - на випадок, якщо ночувати доведеться в полі. Ганна впевнена, що повернеться додому, коли Маріуполь буде звільнений. А поки вона чекає сина.