"Велика віра в нашу перемогу": Аріна Домскі - про "Молитву за Україну", доньку і родичів з Росії

Аріна, нещодавно пройшов концерт у Нью-Йорку на підтримку України. Ви стали одним із хедлайнерів і заспівали "Молитву за Україну" на Таймс Сквер. Які відчуття вас переповнювали, коли співали на такій площадці? Скільки вдалося зібрати коштів?

Цей концерт – дійсно велика подія, яка відбулась у самому серці американського мегаполіса. І для мене була велика честь долучитись до гарної справи. Всі кошти, які були зібрані під час концерту, пішли для лікування наших бійців у США, а також на відкриття воєнного шпиталю у Львові. Окрім збору коштів, було над важливо нагадати про війну в Україні, не можна допустити, щоб у світі звикли до думки про війну, як до чогось буденного. І ще для мене цей виступ, це можливість познайомити американську публіку з нашою культурою. Я хотіла, щоб усі, хто прийшов на площу, помолилися за наш народ, нашу країну, і щоб ця колективна молитва була почута. У цьому був сенс вибору цієї пісні, помолитися за наших Героїв, за Україну. З цим почуттям я співала. Коли під час співу увесь зал встав, у мене на очах були сльози, було таке відчуття єдності і велика віра в нашу перемогу.

Ви заспівали "Молитву за Україну", ще до війни ви виконували цей твір М. Лисенка, а зараз він набув для всіх нас іншого сенсу…

Дійсно, багато творів зараз набувають нового значення. Якщо раніше "Молитва за Україну" була молитва за процвітання, то тепер це молитва за боротьбу, за виживання, за наших воїнів, за всіх українців.

Зараз ви живете в Німеччині. У вас там друзі? Як ви змінилися більше ніж за 100 днів війни та життя в іншій країні?

Так, зараз я з родиною живу у Німеччині, у друзів. Звісно, життя всієї нашої країни змінилося кардинально за дні війни, і я не виняток. Особливо вплинув перший тиждень, який ми провели недалеко від Бучі в моєму будинку. Згодом складна дорога на захід. І вже за кордоном, прийшло повне усвідомлення цієї трагедії, страху, переосмислення цінностей. Ми вже ніколи не будемо такими, як раніше.

Ви розповідали, що наважилися на тимчасовий переїзд, щоб врятувати доньку, про яку розповіли лише після 24 лютого. Чому лише зараз? Багато зірок активно використовують будь-які особисті приводи…

Так, я виїхала, бо боялась насамперед за доньку. Якби я була сама, то скоріш за все залишилася б, але спрацював потужний материнський інстинкт. А розповіла про неї лише зараз, бо приховувати своє особисте життя перестало бути важливим для мене. Ми всі зараз надзвичайно вразливі, мільйони людей щодня розповідають свої історії, діляться болем, щоб весь світ почув нас, побачив правду. І, звичайно, мені хочеться, щоб мої глядачі, які залишилися в Україні, знали справжню причину, через яку я залишила країну. У перші тижні мого мирного життя у Німеччині, у мене було сильне відчуття провини. Але сьогодні я хочу сказати всім жінкам, немає нічого важливішого за життя наших дітей. Тому не потрібно боятись засудження. Сьогодні я розумію, що зробила правильний вибір.

Розкажіть про доньку. Яка вона, схожа на вас? Хто вам допомагав в Києві із нею і як зараз?

Вона росте активною і музикальною дитиною. Хто бачив мої фото з дитинства, говорить, що це моя маленька копія. У перший рік її життя я принципово не хотіла наймати няню. Планувала свій графік так, щоб надовго не розлучатись з дочкою. І звісно, я дуже вдячна своїй мамі за допомогу, без неї я би не впоралась.

А коли ви поїхали до Нью-Йорка, донька була з вами? Як переживають розлуку?

Донька залишилася у Німеччині з бабусею. Вся поїздка до США зайняла лише три дні, і була дуже інтенсивною. Звичайно я дуже сумувала за нею і була рада повернутися якнайшвидше. Вона ще дуже маленька, потребує постійної моєї уваги і тому я намагаюсь не залишати її надовго. Але потроху я привчаю її до свого гастрольного життя, адже зараз багато благодійних проектів.

Що вас найбільше вразило за цей час в ЄС?

Я часто бувала в країнах ЄС і раніше, але, звичайно, приїжджати сюди з гастролями або як турист і бути зараз в статусі біженки – це різні речі.... У Німеччині українцям багато допомагають. Підтримка колосальна і від держави, і від простих людей. Це мабуть вразило мене найбільше, те, що ми не самі зі своєю бідою.

У вас є родичі в Росії, якщо так, то як спілкуєтеся?

Є далекі родичі у Сант-Петербурзі, але ми не спілкуємося. У перші дні війни вони зателефонували моїй тітці до Києва, і на цьому все наше спілкування закінчилося. На жаль, вони повністю засліплені російською пропагандою… Я не знаю, що має статися, щоб у них відкрилися очі.

Аріна Домскі розповіла про доньку та війну (прес-служба артистки)