Сировинна економіка, яку консервує зона вільної торгівлі з ЄС (ЗВТ), може забезпечити гідне життя лише однієї третини від 45-мільйонного населення України. Про це у своєму блозі заявив лідер громадського руху "Український вибір" Віктор Медведчук.
"Навіть противники зони вільної торгівлі з ЄС - і я в тому числі - визнають, що угода з Європою у разі її підписання може інтенсифікувати сировинний експорт України. Ось що ми продаємо в ЄС (у порядку значимості): 1) залізні руди; 2) кукурудза; 3) вуглецева сталь; 4) металопрокат; 5) соняшникова олія; 6) насіння ріпаку; 7) граніт і піщаник. Це те, в чому ми конкурентоспроможні на ринку ЄС", - заявив Медведчук.
Він зазначив, що мова йде, в першу чергу, про харчову промисловість, сировину і металургію - тобто у виготовленні того, що базується на багатих природних ресурсів України, а також на унікальних кліматичних умовах, сприятливих для ведення сільського господарства.
"У всіх цих сферах досить висока рентабельність. Хіба погано, якщо ми зможемо збільшити експорт? Адже все це валюта, бюджетні надходження і зарплати. Може, нарощуючи виробництво того, у чому ми сьогодні сильні, інтегруючись у світову економіку, Україна стане багатою і процвітаючою країною? Однак насправді розвиток сировинного сектора веде нас у глухий кут", - вважає Медведчук.
За його словами, з точки зору бізнесу, видобуток природних копалин та виробництво продукції низького ступеня переробки привабливіше, вигідніше і простіше, ніж, наприклад, авіація чи суднобудування.
"Тому не випадково український гірничо-металургійний комплекс давно приватизований, а менш прибуткове чи навіть збиткове машинобудування значною мірою залишається в державних руках. Але ми об'єктивно не можемо забезпечити роботу всім громадянам країни в сировинних галузях", - заявив лідер громадського руху "Український вибір".
Так, він підкреслив, що гірничо-металургійний комплекс сьогодні дає до 30% ВВП і більше 40% валютних надходжень.
"Однак при всьому бажанні ми не зможемо дати роботу в галузі більш ніж 2% працездатних. Схожа картина сьогодні спостерігається і в товарному сільському господарстві. На експортно-орієнтованих підприємствах галузі, що дають 10% ВВП і забезпечують Україні місце серед світових лідерів з виробництва зерна і олійних, працює мізерний відсоток від загального числа сільського населення. Чим ми займемо всіх інших? Посадимо на дотацію? Власне, вони й сидять. Саме тому український життєвий рівень порівняно невисокий - масло доводиться розмазувати тонким шаром на весь бутерброд", - пише Медведчук у своєму блозі.
Він зазначив, що за найоптимістичнішими розрахунками, нинішня модель сировинної економіки може забезпечити гідне життя лише однієї третини від 45-мільйонного населення України.
"Тому зростання сировинного експорту може бути цікавим лише власникам підприємств відповідних галузей виробництва. У цьому, до речі, секрет солідарності українських політиків щодо вступу в ЗВТ з ЄС. Країна ж в цілому нічого не виграє, а може програти. Причому, чимало", - вважає Медведчук.
За його словами, головна небезпека полягає в тому, що Україна втрачає всякий шанс на розвиток високотехнологічних галузей виробництва.
"Та що там розвиток - можемо втратити і те, що є. Чому виробництво, умовно, літака вигідніше, ніж продаж глинозему в Європу? Аж ніяк не тому, що з продажу літака вище прибуток. Як раз навпаки. Рентабельність високотехнологічного виробництва може балансувати близько нуля, але при цьому воно все одно незрівнянно вигідніше для суспільства. Чим більше виробничих циклів проходить сировина, тим більше задіяні в цій системі галузей виробництва і працівників. Для того щоб літак піднявся в повітря, повинні попрацювати гірники, металурги, працівники обробної промисловості, інженери, програмісти, викладачі, транспортники і багато інших. Тобто заробляє вся країна. Але ми бачимо, що і внутрішня, і зовнішня політика керівництва нашої країни спрямована на консервацію нинішнього становища України як сировинної держави", - зазначає Медведчук.
Він підкреслює, що договір про зону вільної торгівлі з ЄС у цьому сенсі є лише одним з етапів деіндустріалізації країни.