Володимир Бородянський: заборону російських соцмереж і медіа потрібно продовжувати

Міністерство культури, молоді та спорту хоче ввести відповідальність за дезінформацію.  "Фронтменом" цієї реформи став глава міністерства Володимир Бородянський.

В інтерв'ю РБК-Україна він розповів, чому наполягає на регулюванні медіаринку, про майбутнє українських квот і закону про державну мову.

Крім того, міністр розповів, як відбувався відбір нового керівництва Держкіно, і розкрив плани на іномовлення та можливість заборони артистам гастролювати в РФ.

До команди президента Володимир Бородянський приєднався в липні минулого року, ставши позаштатним радником Зеленського з гуманітарних питань. До цього Бородянський майже двадцять років пропрацював в медіа-бізнесі, в тому числі з 2012 по 2018 рік – на чолі групи StarLightMedia, що належить мільярдеру Віктору Пінчуку.

У серпні колишній медіаменеджер увійшов в уряд Олексія Гончарука, очоливши Міністерство культури, молоді та спорту (МКМС). Це фактично "суперміністерство", яке об'єднало відразу три відомства – Міністерство інформполітики, Міністерство культури і Міністерство молоді та спорту.

Але не минуло й півроку, як президент запропонував знову розділити МКМС, забравши з нього Мінспорту. Бородянський не приховує своє несхвалення цієї ідеї. Він зазначає: повноцінно об'єднане відомство змогло запрацювати лише з 1 січня, коли завершилося злиття.

Одна з останніх ініціатив його міністерства – по регулюванню медіа-галузі – спричинила вибухову реакцію серед журналістів і профільних експертів. Бородянський запропонував ввести величезні штрафи та кримінальну відповідальність за поширення фейків і дезінформації.

Почнемо з головного.

Що головне?

Доручення президента України.

Давайте.

Він сказав, що було б доцільно розділити деякі раніше об’єднані міністерства, зокрема, ваше. У зв'язку з цим хочеться у вас запитати, ким ви все ж хочете бути – міністром спорту, чи міністром культури?

Мені хочеться бути послідовним. Я завжди дивлюся на питання з боку, навіщо ми це робимо, навіщо ми це робили. У тому, що ми об'єднали міністерство, на мою думку, є велика раціональна складова.

Ми пройшли великий шлях зараз. Ми півроку робили злиття міністерств, створили агентства. Ми скоро закінчимо реформу міністерства і повністю відділимо політику від реалізації, адже за нашими підрахунками раніше міністерство на 80% займалося реалізацією і тільки на 20% створенням політик та правил. Створено Агентство спорту, проведено конкурси. Тобто зараз зміна цієї парадигми мінімум на три місяці відкине нас назад. І це погано, думаю, для темпу, який набирається.

У нас ще є Олімпіада, яка відбудеться менше ніж через півроку. Наше завдання: а) зробити все, щоби ми провели повноцінну підготовку до Олімпіади; б) щоби ту швидкість поступу, яка в нас сьогодні є, ми не зменшили; в) створити потужні інституції, які забезпечать розвиток і реформу спорту.

Тому я за послідовність.

Тобто ви будете опиратися?

Я – так.

А ви говорили про це президенту, прем'єру?

Прем'єру я говорив. Я пояснював свою позицію, вона раціональна, тут немає нераціональної складової.

Що сказав прем'єр?

Хороше питання. Я відповім на ваше питання таким чином: він почув мої аргументи і сказав, що ми продовжимо консультації з цього питання.

Зрозуміло. Давайте перейдемо до того, що ви наполегливо захищаєте, причому я давно не бачив такої наполегливості – це ваш проект закону про дезінформацію.

Давайте.

Я хочу особисто від міністра культури почути, чому я маю піти і десь атестуватися як професійний журналіст?

Це хороше питання. Почнемо з того, що це законопроект, не зареєстрований в Раді. У нас є окрема Доктрина інформаційної безпеки України, в якій чітко написано, що в нас повинна бути програма захисту від дезінформації. І протягом двох чи трьох років нічого не було в цьому зроблено.

Ми взялися за це непросте завдання і написали проект, який ми почали обговорювати з суспільством. Мені кажуть, що ми не так написали, не так обговорюємо. Але я вважаю, що ми так обговорюємо, тому що іншого шляху обговорення немає.

Ми могли піти маленькими групами. Але тоді б з 99 відсотками імовірністю цей закон опинився б у суспільному доступі і було би приблизно таке саме, що й сьогодні, тільки нас ще й і за закритість критикували би. Тому ми пішли відкрито, ми відкрили це обговорення таким чином.

Тепер повертаючись до вашого питання, чому ви повинні кудись іти, до якихось організацій. Є так звані професійні саморегулівні організації. Такі організації є в аудиторській спільноті, в адвокатській спільноті – в різних. У Франції прес-карту також видає така організація.

Є етичний кодекс журналіста, це важлива історія. Ви так посміхаєтесь, але він є. Він є у світі і він є в нас. Він не працює. Ми думали, яким чином зробити посилання в законі на етичний кодекс і на систему, яка б робила так, щоби цей кодекс працював незалежно від дій держави. Ось який був сенс.

Тоді поясніть мені наступну річ. Ви в законопроекті відразу ж пишете виключний перелік організацій, які мають створити свою начебто незалежну асоціацію.

Вона не начебто.

Начебто – бо ви ж перелік відразу дали.

А ви дочитали до кінця, що далі відбувається?

Я все дочитав.

І що відбувається далі?

З'їзд, регіональні конференції...

Все відбувається. Тому вона не наче. Є декілька варіантів створення таких організацій. Є литовський досвід, де в цю організацію увійшло багато організацій, навіть союз психіатрів.

Чому ми так робили? Ми розуміємо, в якому токсичному і маніпулятивному середовищі ми живемо. І завдання було зробити так, щоби на стартовому етапі зменшити обсяг маніпуляцій. Тобто люди, які прийдуть від цих організацій – вони представляють більшість спільноти. Щоби не було такої історії, що новостворені організації, які швидко створюються, спаплюжать всю ідею.

Якщо є інший спосіб зробити так, щоб вона на старті стала тією організацією, до якої буде високий рівень довіри – прекрасно.

Водночас до вас особисто є просте питання. Ви є людиною, яка багато років показувала Україні "Битву екстрасенсів"...

Що поганого в "Битві екстрасенсів"?

Дещо дивно, коли міністр культури…

…І інформаційної політики…

…В першу чергу міністр культури займається питаннями регулювання медіа-середовища. А в другу чергу трохи дивно, коли телеменеджер хоче відрегулювати медіа.

По-перше, наше міністерство відповідає за інформаційну безпеку. Це наш обов'язок. Чому дивно тоді?

Тому що ви створюєте фактичний механізм контролю над медіа. Ви хочете зарегулювати це питання.

У будь-якій державі є механізм відповідальності. Це не контроль, це відповідальність.

Механізм відповідальності і розмежування, хто професійний журналіст, а хто ні?

Розмежування "професійний" і "не професійний". Ми можемо назвати будь-яким іншим словом "професійний" і "не професійний".

Ви так написали.

Зачекайте. Суспільство колись давно створило правове середовище і сказало, що є люди, які дуже важливі для суспільства. Журналісти. Вони виконують надважливу функцію, вони забезпечують демократію. Так? Ні?

Ні.

Добре. Є одним із елементів забезпечення демократії.

Ні.

Добре. Є медіатором між суспільством і владою.

Ні.

А хто? Чому вони захищаються окремим законом?

Я не знаю. Я не хочу взагалі, щоби мене захищали окремим законом.

Окей. У вас така позиція.

У мене абсолютно нормальна позиція. Я хочу займатися бізнесом. А ви хочете мені завадити.

Ні, я не хочу завадити. Давайте повернемося трохи на крок назад. І до речі, є ситуації, коли бізнес-інтереси можуть входити в конфлікт з етичними інтересами. І завдання системи – зробити так, щоби етичні інтереси балансували бізнес-інтереси. Це важливий елемент.

Так от, суспільство в будь-якій європейській країні вирішило, що ця професія є надважливою, тому що вона стоїть на захисті демократії, хоч ви і не погоджуєтесь з цим. Це нормально, ви можете не погоджуватися.

Зараз ми живемо з вами в пост-інформаційному суспільстві, де інформація настільки стала відігравати важливу роль, що вона часто підміняє саму подію. Тобто подія може не відбуватися, але якщо є про неї інформація і вона розповсюджена на широке коло людей, то ця подія починає існувати в уяві. Таке було неможливо до появи соціальних мереж, інтернету. Навіть з телебаченням це було не так можливо, як сьогодні.

В лапках: "Порошенко вбив брата".

Так, в лапках: "Порошенко вбив брата". Там багато всього іншого було. Для такого явища з'явився спеціальний термін, який його визначає – "фактоїд". Зараз багато пишуть про те, що сьогодні взагалі є питання захисту правди, тобто правдивої інформації, з'являються міжнародні фактчекінгові компанії. Тобто є різні інструменти для того, щоб суспільство могло відчути, побачити і відокремити факти від придуманих фактів.

Та ж історія про "вбив брата" – це придуманий факт.

А ви про це казали своєму колезі з влади?

Своєму колезі Ткаченку? Я завжди про це йому говорю.

І що він?

Ви в нього спитайте, що він. Це його питання.

Цікаво: тут загальне, а тут його питання.

Ні, чому? Ви хочете, щоб я переказав його відповідь. Я не хочу переказувати його відповідь, я не вважаю це правильним сьогодні, тому що я її вже не пам'ятаю. І це буде некоректно.

Ви спитали, чи я говорив. Так, говорив. До того ж не тільки йому і багато разів.

Я вже боюсь у вас запитувати, кому ви ще говорили.

Якщо ви хочете мене підловити, що в мене є винятки? Нема. Я дійсно вважаю, що сьогодні для нас, для нашої країни інформаційна безпека є надважливим елементом безпеки країни і її збереження. Тому що проти нас діє потужна машина, російська машина дезінформації діє постійно, кожен день.

Пане Володимире, я знову хочу повернутися до свого першого питання. Чому ви вирішили, що я як журналіст впливаю на демократію в Україні і мені виставляєте якісь правила, якщо я вам кажу: я не збираюсь ні впливати на демократію, ні здійснювати якусь політичну діяльність…

Це не я вирішив, це ви вирішили впливати.

Я вам ще раз кажу: я роблю бізнес. Це моє ремесло.

То заробляйте. Завдання журналіста – говорити правду. Є завдання журналіста говорити правду?

В першу чергу це його бізнесова відповідальність.

Це на вашу думку. Є різні думки. Наприклад: у когось бізнес знаходиться в іншому місці. І задача журналіста – не говорити правду, а спотворювати правду. Тобто міняються завдання.

Так от, завдання держави – зробити так, щоб людина, яка називається журналістом, щоби будь-який громадянин України розумів, що це – правда, а це – треба подумати. Просто подумати. Ми не говоримо, що це неправда, просто треба подумати.

Є ще в країні така штука, як Кримінальний кодекс.

Він не регулює питань дезінформації.

Він може регулювати питання конфлікту бізнесу і засад державної безпеки. І він це регулює.

Не регулює.

Ну є ж же статті за державну зраду і за підрив державної безпеки…

Історія про про те, що місія МВФ покинула Україну, наприклад. Історія про те, що українських СБУшників вбили біля кордону з Угорщиною. У сьогоднішній площині притягнути за це до кримінальної відповідальності практично неможливо.

Я ж не кажу, що проект закону ідеальний. Він конструкт, через який ми можемо вибудовувати цю систему. Просто ви зараз протиставляєте, коли кажете: бізнес сам усе відрегулює.

Ринок.

Ринок уже давно нічого не регулює у таких складних речах. Усі сучасні економісти, соціологи кажуть, що ліберальна ідея в її першому розумінні вже не працює.

Ви розумієте, що ви кажете?

Я розумію.

Ви фактично зараз говорите комуністичні речі.

Та почитайте Стігліца (Джозеф Стігліц, американський економіст, – ред.)! Нобелівський лауреат про нерівність і про загрозу нерівності сучасному світу. І це не комунізм. Це дуже важлива історія – "Ціна нерівності". Є такий великий класичний твір Стігліца, який аналізує, як нерівність впливає на швидкість розвитку суспільства. Bін говорить, що нерівність є загрозою і треба вносити в ліберальний порядок зміни.

У вас як якась крайність: або анархія…

Чому ж анархія?

Окей, не анархія. Був ліберальний порядок…

Казали перед виборами “лібертаріанство”.

А що таке лібертаріанство?

А це до Стефанчука, це не до мене.

Давайте вивчимо, в чому суть лібертаріанства.

На цьому ж ваша партія прийшла до влади.

Я не член партії. Я член команди президента.

Ваша партія в широкому значенні.

Я далеко не лібертаріанець…

А хто ви? Це важливо.

Є таке поняття, здається, його ввів теж Стігліц – прогресивний капіталізм. Важливе розуміння, що є надскладні системи, які ринок не може відрегулювати. Тобто ринок не може відрегулювати захист людей пенсійного віку. Ринок не може відрегулювати захист незахищених верств населення. Ринок не може багато чого відрегулювати, що повинна регулювати держава.

І медіа – це одне з них, за вашим переконанням?

Не тільки за моїм. Ви зараз трохи змішуєте поняття. Я кажу про те, де держава повинна вирівнювати, де ринок не може вирівняти. Держава повинна встановлювати правила гри на ринку.

Я вам поясню, чому ми зробили перелік організацій, які мають створити саморегулюючу організацію. Тому що ми не хотіли допустити те, щоби якісь новостворені організації спотворили ідею.

Завжди в будь-якій сфері можна будувати по-різному механізми захисту від спотворення. Ми так його вибудували. Якщо є інші механізми захисту від спотворення – давайте їх придумаємо. Ми тільки за це. Це просто був захист від спотворення, щоби ця організація не перетворилася в антижурналістську організацію.

Так і буде.

Так не буде, якщо ви туди прийдете, розумієте? А ви кажете: а я не хочу приходити.

Не збираюся.

Це принципово важлива історія. "Не збираюся, мене це не стосується".

Не стосується.

Тут є культурна дуже важлива історія нашого взагалі суспільства. "Мене це не стосується"...

Принципово інша історія, тому що я переконаний, що кожен має займатися своєю справою. Якщо моя справа – продавати газети, я буду продавати газети, а не займатися створенням комсомолу.

Знаєте, яка кількість людей в розвинутих країнах залучена в різні форми самоорганізації поза роботою?

Не уявляю.

В різних країнах, різні цифри, але в розвинутих країнах – від 20 до 30 відсотків суспільства залучені в різні форми самоорганізації, які роблять щось суспільно корисне поза межами роботи. Тому що їм не все одно, як розвивається їхня громада.

Ваша громада поза конкретним бізнесом – це журналістика. Це важливий елемент. Якщо ви цим не будете займатися – цим будуть займатися інші люди.

Давайте уявимо, що закон про дезінформацію вже існує, вже ухвалений. Виходить прем'єр-міністр і каже, що Deutsche Bahn бере в управління "Укрзалізницю". Наступного дня Deutsche Bahn каже, що це неправда, дає спростування. Прем'єр у нас керівник організованої групи…

Кабінету міністрів.

Так, Кабінету міністрів. Він дезінформував суспільство…

Ні. Це максимум неправдива інформація. Це не привело до ніяких загроз безпеці України. Це просто помилка.

Тобто прем'єру можна?

Ні! Та чому прем'єру можна? Не можна. Закон не виокремлює прем'єра, нікого. Він розповсюджується на всіх. Просто класифікація конкретно того, що ви сказали – це не є дезінформацією.

Дезінформацією є "Міжнародний валютний фонд покинув Україну", коли він не покидав. Тому що така новина може спричинити суттєвий негативний економічний ефект для країни, наприклад: тиск на валютний курс, зміну ціни на наші облігації і так далі. Дезінформацією є "вбивство українських сбушників на кордоні з Угорщиною", тому що може призвести до міжетнічного конфлікту.

Ми знаємо, що робили інші країни. Наприклад, є фіни, які в 2014 році зрозуміли, що в їхній системи починається вплив російської системи фейків тощо. Вони посилили свою одну з найкращих систем освіти в світі, посилили медіаграмотність і за п'ять років добилися визначних показників.

У фінів одна з найкращих систем освіти і п'ять років. У нас інша стартова точка. У нас інший рівень агресії. У нас немає сьогодні такої системи, як у фінів. Ми до цього йдемо. Тому в нас не може бути таких самих рецептів. Тому рецепт більш складний. Є і медіаосвіта, безумовно, і елементи захисту інформації.

Історія з саморегулівною журналістською організацією для того, щоб споживач міг відрізнити журналіста, який дотримується стандартів, від журналіста, який не дотримується. І це важливо в конкретний історичний період, тому що журналіст в уяві громадянина – людина, яка говорить правду.

Чи є важливою частиною нашої роботи зробити так, щоб журналісти, які працюють за стандартами, отримують заробітну плату тощо відрізнялися від журналістів, які взагалі працюють поза стандартами, м'яко кажучи?

Мені ось що цікаво. А чому ви, як міністр культури, до такої міри зневажаєте українських громадян і їхні інтелектуальні здібності?

Маніпулятивне питання. Тому що ви дали тільки що оцінку, що я до такої міри зневажаю…

Оціночне судження…

Так, оціночне судження. Але який факт в основі вашого оціночного судження?

Що ви сказали, що ви громадянам маєте пояснити і дати змогу розуміти, бо начебто так вони не розуміють.

Я за те, щоб усе вимірювати взагалі. У нас є дослідження, яке говорить, що тільки 11 відсотків громадян можуть відрізнити фейк від правди, 89 відсотків не можуть. Тому я не зневажливо ставлюся, я опираюся на факти: не можуть.

До того ж визнання цього факту в різних країнах відбувається. І це не зневага, це – повага до власних громадян! Ми знаходимося в цій точці – це визнання проблеми. Якщо перефразувати те, що ви сказали – визнання проблеми є зневагою. А це не так.

Я розумію, що це вже не інтерв'ю, а дискусія. Але одну річ хочу сказати. Мені видається, що ви не захищаєте людей і думку людей, а користуєтеся людьми. Знаєте чому?

Чому?

Тому що, переконаний, українське суспільство до журналістів ставиться трошки-трошки краще, ніж, наприклад, до народних депутатів України. А як суспільство ставиться до народних депутатів України, не мені вам розказувати, ви самі знаєте.

І зважаючи на те, що зараз суспільство може сприйняти ці закони, може сприйняти ці нові правила і не буде жодних суспільних застережень щодо ухвалення цих законів, ви під цю дудку всіх хочете в стойло поставити.

Дудку? В стійло? Ви зараз рубаєте такими наративами… Взагалі нема ні дудки, ні стійла. Як може бути дудкою і стійлом те, що ви самі організовуєтесь і самі вирішуєте питання?

Повторю: коли приходить вичерпний перелік організацій…

Я ж вам пояснив. І подібний перелік є в інших країнах. Давайте забудемо про перелік. У нас же питання не в переліку. Ви кажете, що взагалі непотрібно бути будь-якій саморегулівній організації, яка б визначала, чи дотримується журналіст етики, тому що це вимірює ринок.

Вона може бути на добровільних засадах.

На добровільних і має бути. Але ми повинні імплементувати її в законодавство. Давайте забудемо про цей перелік. Якщо так складеться, що суспільство самоорганізується, їхня організація стане авторитетною, буде оцінювати журналістів і говорити, що ви дотримуєтесь етики чи не дотримуєтесь – це може існувати як факт, але він не є обов'язковим елементом системи. Це ваша думка. Моя думка, що це є обов'язковим елементом системи на сьогоднішньому етапі розвитку.

Я нарешті почув відповідь на перше моє питання. Міністр культури мені каже, що мене хтось має оцінити.

Ні!

Ну ви ж тільки що це сказали.

Я не це сказав.

Ви сказали, що є організація, яка оцінює, яка користується авторитетом і вона має бути імплементована в законодавство. Ви це сказали?

Так. Але ви можете бути не оціненим. Я не сказав, що кожен повинен бути оціненим. Я сказав про інше. Наприклад, є прес-карта. Вона видається у Франції також людям, які дотримуються етики. Навіть у Національній спілці журналістів описаний механізм видачі міжнародної прес-карти, в якому є дотримання стандартів журналістики. Якщо ви хочете міжнародну прес-карту, ви маєте надати, здається, дві рекомендації і дотримуватися стандартів.

Але це зараз формальність. Ми хочемо цю формальність перетворити на практику, яка діє. Можемо зробити інший варіант. Скажіть, будь ласка, як створити сьогодні ситуацію, в якій всі відчують свою відповідальність за спотворення фактів? Не за оціночні судження – за вигадані факти.

Суд створіть.

І?

Ви мені зараз кажете про Францію, Швецію. У нас немає інстанції встановлення справедливості. Що ми регулюємо?

Повністю погоджуюсь. Обговорення цього проекту показало тотально недовіру до владних інституцій. Це велика проблема для будь-якого суспільства. З тотальною недовірою один до одного і до інституцій влади неможливо швидко рухатися вперед. І нам треба відновити цю довіру. І я з вами погоджуюся – треба створити справедливий суд. Просто це не в моїй компетенції знаходиться. В моїй компетенції знаходиться побудова системи інформаційної безпеки.

Ви з точки зору своєї компетенції не вбачаєте загроз?

Вбачаю.

Ви постійно апелюєте до світового досвіду. Але водночас протягом останніх тижнів ми почули критику – і жорстку, і м'якшу – і з боку Європейської федерації журналістів, і з боку моніторингової місії ООН з прав людини, і з боку ОБСЄ.

Це нормально. Критика є. Я ж не кажу, що законопроект ідеальний. Я кажу, що в ньому є конструкт, з яким можна працювати.

Добре. Наприклад, в Європейській федерації журналістів "категорично відкидають будь-яку пропозицію, відповідно до якої держава регулюватиме журналістську діяльність і накладати будь-які обмеження на журналістів".

А де держава накладає якісь обмеження?

Наприклад, повноваження Уповноваженого з питань інформації.

Де там обмеження на діяльність журналістів?

Широта його повноважень.

Можемо звузити. Якщо є придуманий факт і суспільна небезпека, тоді в це включається Уповноважений. І держава в суді повинна довести, що це спотворення факту.

Я чув таку історію, що начебто цей законопроект про дезінформацію мав бути частиною великого законопроекту про медіа. Однак чомусь так не сталося. І з боку авторів закону про медіа, зокрема з боку Микити Потураєва, лунає критика вашого закону про дезінформацію.

Так, лунає. Нас взагалі всі критикують.

Чому так?

Не знаю, спитайте в Микити Потураєва, чому так.

Дуже багато журналістів критикують ваш законопроект, міжнародні організації критикують, медіаексперти критикують, депутати критикують. Для чого тоді ви його презентували в такому вигляді?

Це той вигляд, який ми бачимо як вигляд для дискусії. Ми його не реєстрували. Ми пообіцяли, що ми розробимо закон про дезінформацію і обговоримо його із суспільством. Ми йдемо чітко за своїми домовленостями з суспільством і згідно з тими деклараціями, які ми заявили.

А президент якось реагував на це?

Ні. У нас не було розмови.

Здається, ваш перший заступник казав, що до 28 лютого цей законопроект не буде внесений до Верховної ради.

Не буде.

А коли він буде внесений?

Ми зараз пройдемо всю критику. Думаю, нам потрібно буде місяці два, щоб пройти напрацювання. Потім подивимося. Я би хотів, щоб за два місяці ми напрацювали той проект, який: а) буде захищати; б) не буде можливості його використання в інший спосіб, ніж він запроектований.

Які у вас відносини з фракцією "Слуга народу"?

У мене нормальні.

Окремі члени фракції часто вас критикують.

Які окремі?

Наприклад, Максим Бужанський, Олександр Дубінський.

Що вони кажуть?

Вони кажуть, що ви ведете нібито "порохоботську" політику.

А що таке "порохоботська" політика? Я взагалі не читаю ні Бужанського, ні Дубінського. Мені взагалі не цікаві їхні думки.

Підтримка мовних квот і закону про мову. За це вони часто вас критикують.

Хай критикують.

Мовні квоти будуть змінюватися?

Я не вважаю, що це необхідно сьогодні. Міністерство не буде цього ініціювати.

Закон про мову?

Ми не будемо ініціювати перегляд закону про мову.

Чи збирається міністерство якось регулювати або пропонувати якусь регуляцію гастролей українських артистів в Російській Федерації?

Хороше питання. Я люблю відповідати на нього. Я казав, що є речі, які нормують відносини між країнами. Культурна сфера – є тим, що нормує відносини. У нас ненормальні відносини з Росією. Вони сьогодні наш ворог. І я вважаю, коли наші артисти їздять в Росію виступати – це автоматично призводить до внормування відносин. Я точно з цим не можу погодитися.

Щодо заборон, санкцій і таке інше – це складне питання, тому що забороняти – це неправильно, я вважаю.

Тобто радник президента доктор Комаровський може давати творчі вечори у Росії?

Я сказав: я вважаю, що це неправильно. Я категорично проти такого нормування відносин з Росією. Через який інструмент зробити це нормування неможливим – у мене зараз немає відповіді швидкої.

У вас є відповідь щодо медіа, але у вас немає відповіді, що робити з доктором Комаровським.

Питанням медіа я займаюся велику частину свого життя. І конкретно цим законопроектом я займаюся багато часу протягом останніх двох-трьох місяців. Тому у мене є грунтовні відповіді. Питанням гастролей наших артистів за кордоном я не займався. І в мене зараз немає ґрунтовної відповіді, що треба з цим робити. Але в мене є оцінка, що це неправильно. І тут не спрацювали етичні норми.

Ми напрацьовуємо елементи і ми запропонуємо суспільству ці елементи.

А додатковий податок на їхній заробіток в Росії – така була раніше ідея – ви про це думали?

Мені не дуже подобається ця історія з додатковими податками, чесно кажучи. Тому що це значить, що можна відкупитися.

Російські соцмережі і медіа, чи будете ви ініціювати відновлення до них доступу?

Звісно, що ні.

Наскільки я пам'ятаю, весною закінчується термін заборони.

Я вважаю, що треба продовжувати заборону, тут навіть немає ніякої дискусії.

Ви це будете ініціювати?

Будемо ініціювати. Обов'язково.

Чи вважаєте ви декомунізацію завершеною?

Можна питання вам? Ви знаєте, яка кількість жертв комуністичних режимів у світі?

Ні.

Це значить, що декомунізація не завершилась. Світова кількість жертв, за різними оцінками, 100 мільйонів людей. Оцінки різних дослідників щодо жертв радянського більшовизму схиляються до цифри 20 мільйонів і це без воєн, епідемій та голоду. Це дослідник з Єля Давід Саттер для Wall Street Journal.

Ми на сьогодні ще не зрозуміли, що відбувалося в ті трагічні роки. Тому зараз декомунізація іде, згідно з законом, прибираються символічні речі з вулиці. Але вона не завершена в нашому розумінні того, що з нами відбулося як з країною і що задля якоїсь ідеї було загублено десятки мільйонів людей.

У мене до вас ідеологічне питання. Я бачу, що ви дійсно цікавитесь цими питаннями. Вулиця маршала Жукова має існувати чи ні?

Згідно з законом, має існувати чи ні?

Ваша особиста позиція?

У мене немає особистої позиції зараз, є закон. Ми виконавча гілка влади.

Ви казали, що ви як міністр засуджуєте гастролі артистів.

Там немає законодавчого регулювання. Тут є закон. Це різні речі. Не змішуємо. Є закон, який визначає, чи має існувати вулиця маршала Жукова, чи не має. Наскільки я знаю, закон визначає, що не має бути вулиці маршала Жукова.

Що Мінкульт буде робити з перейменуванням УПЦ (МП)?

Ми судимося. Є закон, який визначає принципи, за якими мають бути внесені зміни в назви. Вони трактуються Мінкультом одним чином, а УПЦ – іншим чином. Є судовий процес, який триває.

Ініціювати перегляд закону ви не збираєтесь?

Ми не будемо.

Що буде з договорами УПЦ (МП) про оренду Києво-Печерської та Почаївської лавр?

А що з ними відбувається?

Попередня влада піднімала питання про те, щоби, можливо, достроково припинити ці договори.

Чому?

Щоб передати ПЦУ.

Якщо немає порушень закону, то немає законних підстав щось переглядати.

Попередня влада якраз проводила аудит. Ви не знаєте його результати?

Ні, не знаю. Ми не збиралися нікому передавати, у нас немає планів передачі.

Я не знаю контексту і результатів аудиту. У нас зараз немає законних підстав щодо будь-якого перегляду.

Щодо конкурсів на посади очільників Державної служби з питань свободи совісті і етнополітики та Держкіно. Обидва конкурси довелося проводити повторно. В чому проблема?

Це ж не до Мінкульту проблема. Це питання до НАДСу (Національне агентство України з питань державної служби, – ред.).

Були запитання до кандидатури Марини Кудерчук.

У кого запитання?

Запитання до її кандидатури у профільної спільноти…

НАДС передав мені тих кандидатів, які пройшли його відбір. З тих кандидатів я обрав кандидатуру, яку я подав до Кабінету міністрів.

За якою ознакою?

За комплексом ознак. Я провів з усіма співбесіди і вибрав ту людину, яку, я вважаю, серед тих людей, яких мені надали, кандидатом, який впорається з завданням.

Ви вважаєте, що директор кіноконцертного залу в Запоріжжі може впоратися?

Після того як Юлія Сінькевич не пройшла співбесіду в НАДСі, пройшло три місяці. З серпня 2019 року, тобто більше п’яти місяців державна установа не має керівника. Я не можу дозволити ще три місяці, поки буде тривати черговий конкурс, стояти на місці, ми маємо йти вперед.

Ми доклали багато зусиль до того, щоб люди брали участь в конкурсі. Якщо громаді не подобається, хай громада бере участь і виграє конкурси.

Це така класна позиція: нам щось там не подобається, але ми не хочемо брати участь у конкурсі, ми не хочемо йти на державну службу. То йдіть, конкурс відкритий.

Тобто Марина Кудерчук була найсильнішим з кандидатів?

Можна і так сказати.

Приблизно два тижні тому було відомо, що комісія обрала фіналістів другого конкурсу на посаду голови Державної служби з питань свободи совісті і етнополітики. Далі ви маєте провести з ними співбесіди.

Вже провів.

І коли будуть відомі результати цього конкурсу?

Я подав до Кабінету міністрів свої пропозиції. Я обрав Олену Богдан і рекомендував її Кабінету міністрів на цю посаду.

Чому ви вирішили український канал для окупованих територій створити саме на базі іномовлення UATV?

Ми могли вирішити на будь-якій базі створювати. По-перше, є база, на якій можна створювати. По-друге, строки, в які необхідно створити. База UATV дозволяє створити у швидкі терміни такий канал. По-третє, для нас дуже важливі взагалі аспекти мовлення на тимчасово окупованих територіях, на Крим, на Донбас та в світ.

Ми побачили, що ті гроші, які витрачаються на іномовлення, витрачаються неефективно, 620 мільйонів гривень було витрачено. У керівників цієї організації не було ніяких даних щодо кількості глядачів. За нашими оцінками, це дуже-дуже невелика кількість, а кількість грошей, яка витрачається, дуже велика. За тією інформацією, яку ми зібрали, це 6,5 хвилин на місяць – стільки дивилися канал за кордоном.

Тому ми вирішили переформатувати, на цій базі побудувати канал на тимчасово окуповані території. Також ми будемо підсилювати наше іномовлення. Ми зараз спільно з Суспільним, "Укрінформом" і UATV як платформою розробляємо спільний проект щодо іномовлення. Думаю, що це буде набагато більш ефективний проект і з точки зору кількості грошей, які будуть витрачені, і з точки зору аудиторії, яка буде залучена.

В Криму є також окремий приватний канал, який ми підтримуємо – ATR, якому на цей рік видано більше грошей, ніж у минулому. Зараз ми вибудовуємо з ними нові відносини. Ми хочемо, щоби до управління ATR був залучений Меджліс, тому що ми виділяємо гроші не просто приватному каналу, а приватному каналу на висвітлення кримськотатарської тематики і який повинен бути, мені здається, в координації з Меджлісом.

Яке відношення до запуску телеканалу для окупованих територій має "Студія Квартал 95". Чи бере команда участь в запуску?

Сама "Студія Квартал 95" немає ніякого відношення.

Олексій Кирющенко?

На сьогодні він є один з тих людей, які допомагають у формуванні концепції цього телеканалу.

Ви говорили про проект іномовлення. Чи є якісь сроки – до кінця цього року?

Перша частина завдання – ми повинні зробити канал на окуповані території, посилити канал ATR. Друга частина завдання – це зрозуміти, в який спосіб ми будемо доносити інформацію до світу про Україну, як цей канал буде доставлятися, яким буде його наповнення. Наприклад, ми побачили, що англійська версія того ж "Укрінформу" має 70 тисяч унікальних користувачів на місяць. Це більше, ніж, за нашими оцінками, має користувачів UATV як мовник.

Тому зараз ми розуміємо, що ми хочемо доносити позицію України у світ. Ми розуміємо, що ми не конкуруємо з російською пропагандою. Ми надаємо можливість отримати інформацію про Україну в світі.