Суд над Януковичем: як проходив процес у справі екс-президента

Багатоденні дебати у справі обвинуваченого у державній зраді екс-президента Віктора Януковича завершилися ще 30 жовтня. Виступи адвокатів зайняли кілька діб чистого часу. Можливість виступити з останнім словом надали і самому Януковичу. Це було заплановано на 19 листопада. Але екс-президент, як повідомили російські ЗМІ, напередодні отримав травму коліна і спини під час гри в теніс. І тому не зміг виступити перед судом по відеозв'язку з Росії.

Суд, прийнявши до уваги травму, надав Януковичу можливість виступити 5 грудня. Причому, якщо буде потрібно, він зможе це зробити лежачи або сидячи на ліжку. У будь-якому випадку, навіть якщо підсудний відмовиться від останнього слова, суд піде в дорадчу кімнату і оголосить вирок – напевно ще до нового року.

Сумнівів у тому, що екс-президента визнають винним і засудять на багаторічний тюремний термін, майже немає. Але від цього процесу влада явно отримала набагато менше, ніж розраховувала спочатку.

"4 травня почнеться безпрецедентний для України судовий процес. Генпрокуратура від імені держави Україна буде звинувачувати колишнього президента Януковича у державній зраді. Це не буде процес помсти, тому що ми потребуємо справедливості", - заявляв в своєму телезверненні на початку травня минулого року генпрокурор Юрій Луценко.

Мабуть, вперше за час незалежності з телезверненням до народу виступив не президент або прем'єр-міністр, а голова Генпрокуратури.

Привід був відповідний. За роки після перемоги Революції гідності народ обіцяної справедливості так і не дочекався. Розслідування і суди за звинуваченнями у злочинах проти майданівців тягнуться роками, з неясними перспективами. Що вже казати про нинішні часи і посадку горезвісних "трьох друзів". Тому процес проти Януковича, як живого втілення всієї домайдановскої несправедливості і винуватця майбутніх бід, можна було вигідно медійно розіграти.

Звинувачення побудували навколо листа Януковича до Володимира Путіна з проханням "використовувати збройні сили РФ для забезпечення законності, миру, правопорядку, стабільності і захисту населення України" від 1 березня 2014 року. Простіше кажучи, "Путін, введи війська!". Що Путін до того моменту вже зробив. Але це звернення було використано як формальний привід застосувати силу.

Епізод із зверненням простий і очевидний, його набагато швидше і простіше довести, ніж, наприклад, розплутати хитромудрі корупційні схеми минулої влади – тому його й обрали. І генпрокурор Луценко навесні минулого року був налаштований рішуче і оптимістично, анонсуючи судовий вирок вже до найближчої річниці незалежності.

Але все відразу пішло не за планом ГПУ. Тільки на шостому засіданні, до кінця червня, суд нарешті визначився з форматом процесу. Оскільки Янукович повертатися в Україну категорично не бажає, а відеоконференцію з Ростовом організувати не вдалося, судити його вирішили заочно, за спеціально передбаченою для таких випадків процедурою.

Відсутність динаміки процесу закономірно призвело і до втрати інтересу до справи з боку ЗМІ. Телекамер і пишучих журналістів з кожним новим засіданням приходило все менше, крім тих днів, коли в суді допитували ВІП-свідків, як президента Петра Порошенка або глави МВС Арсена Авакова.

Насильно форсувати процес влада не зважилася, хоча такі можливості у неї є завжди. Можна згадати хоча б "газову справу" Юлії Тимошенко 2011 року. Тоді засідання тривали з ранку до вечора кожен робочий день, будь-які клопотання захисту відхилялися автоматично, а незадоволених таким положенням справ видаляли із залу суду, часто з допомогою безцеремонних бійців "Беркута". У цьому ж процесі глава колегії суддів Владислав Дев'ятко нерідко поступався проханням захисників, переносив засідання на зручний їм час, давав можливість знайомитися з матеріалами справи і т. д.

З одного боку – це можливість показати, що це справа дійсно не "процес помсти", як і обіцяв Луценко. З іншого боку, може бути сприйнята як слабкість. Мовляв, якщо навіть Януковича не змогли засудити, ще й за такою легкою справою, маючи всі можливості і доказову базу, то на що ця влада взагалі здатна.

Лояльністю суду адвокати Януковича користувалися по повній програмі. До кінця процесу кількість захисників екс-президента перевалила за десяток, деякі були найняті ним самим, деякі – призначені державою, когось усував суд, когось відкликав, а потім повертав у процес Янукович. Окремі адвокати взагалі не визнають повноваження один одного на участь в цьому процесі. Свою роль зіграло і законодавство, яке, як виявилося, дозволяє обвинуваченому і його юридичній команді затягувати процес до нескінченності, вірніше, поки не лусне терпіння суддів.

Стратегія і тактика захисників стала очевидною з самого початку. По-перше, перевести увагу з факту російської агресії і анексії Криму на Євромайдан, доводячи нелегітимність відсторонення Януковича від посади президента і всіх попередніх подій. По-друге, зібрати доказову базу для звернення в Європейський суд з прав людини, колекціонуючи великі і дрібні порушення прав їхнього підзахисного в цьому процесі. По-третє, довести сам процес до абсурду.

Бійка "на камери" між главою команди адвокатів Януковича Віталієм Сердюком, міцними молодими людьми з його юрфірми і поліцією, яка намагається проштовхнути в зал засідань призначеного судом безкоштовного адвоката Юрія Рябовола, - зручний спосіб збити весь пафос про "процесі століття". Як і тривалі дебати між прокурорами, адвокатами і суддею про те, скільки часу займе дорога з одного суду до іншого у київських заторах. На цьому тлі сама суть звинувачень, держзрада, російська агресія, анексія Криму, "відновлення справедливості", "президент-зрадник" і так далі самі по собі відходять на другий план.

При цьому в ході допиту численних свідків, в першу чергу, з боку прокуратури, все ж випливли цікаві подробиці новітньої історії України, наприклад, про те, що агресія РФ не була спонтанною реакцією на Євромайдан, а готувалася задовго до нього, планомірно і ретельно. Але на тлі циркових вистав в суді на це навряд чи хтось звернув увагу.

При цьому сам факт обвинувального вироку влада в звичному пафосному стилі подасть як торжество вселенської справедливості, хоча ефект змазаний і розмитий. Далі, по ідеї, повинна послідувати апеляція і вступ вироку в законну силу. Але для самого Януковича це навряд чи буде мати якісь наслідки. Адже станом на даний момент він навіть не перебуває в розшуку Інтерполу – там вперто відмовляються шукати діячів минулої влади, посилаючись на можливе політичне підґрунтя таких справ.

Але і за межі Росії сам Янукович зараз навряд чи поткнеться. А скарга в ЄСПЛ, яку можуть розглядати роками, автоматично не скасує вирок і не відкриє екс-президенту дорогу назад в Україну. Хіба що влада в Києві до того часу встигне змінитися, на що, ймовірно, і розраховує Янукович.