Шість років окупації: чим живе Крим і що Україна робить для його повернення

Рівно шість років тому під будівлею Верховної ради Криму відбулося два мітинги: проросійський і проукраїнський, на який в основному прийшли кримські татари. В ході зіткнень загинули дві людини, ще кілька були поранені. Це були перші жертви агресії РФ проти України.

Вже на наступну ніч будівлі парламенту і уряду Криму захопить російський спецназ без розпізнавальних знаків. Розпочнеться вирішальна фаза окупації півострова, з блокуванням українських кораблів, захопленням військових частин і масової перекиданням російських військ і техніки, що закінчиться "референдумом" 18 березня і "приєднання" Криму до Росії.

досі тривають суперечки про те, чи повинна була постмайданна владу віддати прямий наказ на застосування зброї проти агресорів, або ж українські військові у Криму повинні були стріляти без усяких наказів, згідно армійського статуту. Або ж насправді існувало вказівку обходитися без зброї.

та й незважаючи на численні приклади вірності української присяги і наполегливого опору загарбникам, зрадників теж вистачало. Хороший приклад - контр-адмірал Денис Березовський, який перейшов на бік "народу Криму" вже на наступний день після призначення командувачем ВМС України, в самий розпал подій. Зараз Березовський - заступник командира Тихоокеанського флоту РФ, вже в чині віце-адмірала.

Потім почалися події на Донбасі, і тема Криму відійшла на другий план. Через шість років нічого так і не змінилося. Навколо Донбасу вирують різні процеси, переговори, формати і "мирні плани". А про Крим зазвичай згадують лише в річницю початку анексії, після чергових арештів і репресій на півострові та у зв'язку зі скандальними висловлюваннями на кримську тему когось з представників істеблішменту.

Про необхідність повернути Крим у своїх публічних виступах регулярно згадує президент Володимир Зеленський. Але як це зробити - ніхто не знає, в тому числі і сама влада. Про намір презентувати стратегію деокупації Криму розповідав ще президент Петро Порошенко в 2015 році. Але незабаром цей документ був засекреченим.

"Над стратегією працювали в 2015 році, була створена робоча група при РНБО. Документ був переданий в Адміністрацію президента і після цього ніхто не знав, що з ним. У будь-якому випадку, цей документ ніхто не бачив", - пояснила РБК-Україна заступник представника президента в АРК Таміла Ташева. Таку стратегію планують розробити в найближчі півроку-рік.

В питанні Криму від української влади, очевидно, залежить ще менше, ніж в питанні Донбасу. Головна причина - Росія. У Кремлі категорично відмовляються обговорювати статус півострова в якому-небудь форматі.

У рамках реформи російської конституції пропонується внести туди норму про "заборону на відчуження територій РФ" і навіть на "ведення переговорів про відчуження", що прямо торкнеться російських дипломатів.

"Повернення Криму" стало фундаментом державної ідеології РФ і на деякий час підняло рейтинг Володимира Путіна на небувалу висоту. Тому при нинішньому кремлівському режиму Крим Росія не віддасть.

Це означає, що в осяжній перспективі зберігатиметься статус-кво. Україна і далі вважає АРК своєї тимчасово окупованою територією, легально потрапити на яку можна тільки з материкової частини країни, через сухопутний адміністративну кордон. Про визнання окупаційних властей в якому-небудь форматі мова не йде, як і прямих економічних зв'язків з ними.

Економічна несвобода

Час від часу цей статус-кво намагаються переглянути. За останній час найбільше галасу наробило, звичайно, заяву глави фракції "Слуга народу" Давида Арахамии. Він допустив відновлення подачі води на півострів у випадку, якщо Росія "відведе свої війська в Ростов".

Від цієї ідеї потім оперативно відхрестилися всі представники української влади, в тому числі і сам Арахамія, який сказав, що його знову неправильно зрозуміли. Зате різні російські і проросійські пропагандисти вхопилися за його слова, просуваючи тези про те, що Україна чи не мучить спрагою звичайних кримчан і влаштовує геноцид населення півострів. І взагалі, якщо вже Україна вважає жителів АРК своїми громадянами, то вона зобов'язана давати їм воду, кажуть в РФ.

Інше питання, що відновлення подачі води позбавило б Україну як мінімум морального права апелювати до міжнародного співтовариства в питаннях своєї територіальної цілісності. Адже довелося б підписувати якийсь двосторонній договір або контракт, в якому в реквізитах другої сторони було б вказано "Крим, Російська Федерація".

До того ж у відкритих джерелах легко знайти інформацію про те, що звичайні жителі Криму від нестачі води ніяк не страждають. А не вистачає її як раз для забезпечення російських військових баз і промисловості, зокрема, для заводів українського олігарха Дмитра Фірташа, який продовжує бізнес-активність на окупованому півострові.

Нарешті, згідно з міжнародним правом, відповідальність за окуповану територію, в тому числі і за потреби її населення, цілком і повністю лежить на державі-оккупанте. А Крим обходиться Росії дуже дорого.

Тільки непрямі втрати від санкцій становлять десятки мільярдів доларів в рік, дуже різняться оцінки. Багато бюджетних грошей іде і безпосередньо на великі проекти на кшталт керченського мосту, який обійшовся в 3,5 млрд доларів. В цілому, на "федеральну цільову програму розвитку Криму", подовжену до 2022 року, передбачено близько 13,7 млрд доларів.

Різні "мега-проекти" зараз складають левову частку економіки АРК. Міжнародні компанії працювати там, природно, не хочуть, побоюючись санкцій, з майже п'яти сотень російських банків на півострові працюють лише сім.

Будівництво моста через Керченську протоку (Фото: most.life)

У таких умовах Росія очікувано зробила ставку на туризм, причому виключно внутрішній. Після різкого падіння потоку туристів в перші роки після анексії, влада РФ рапортують про небувалий зростання, нібито в 2018 був поставлений рекорд за всі роки після розпаду СРСР.

Втім, відстежити реальну статистику з України де-факто нереально, тим більше, окупанти штучно наганяють цифри, наприклад, записуючи в туристи усіх, хто на протязі року в'їхав в Крим з боку України або Росії. Адміністративні заходи, на зразок роздачі путівок в Крим бюджетникам або зйомки пропагандистських фільмів (які отримують розгромні відгуки від глядачів і критиків) за державні гроші, змінити ситуація навряд чи зможуть.

Відсутність економічної свободи в Криму супроводжується повним придушенням свободи політичної. Кожен місяць по декілька раз з'являється інформація про нові затримання і обшуки. Під ударом люди, запідозрені в найменшій нелояльності до окупаційній владі, в першу чергу - кримські татари.

При цьому всі, хто наважується відкрито підтримати чергову жертву під час обшуків або суду, автоматично потрапляють "на олівець" ФСБ, стають наступними мішенями спецслужб, і так по колу. Зараз в Криму незаконно утримуються до сотні осіб, які мають повернутися в Україну в рамках наступного обміну, анонсованого Володимиром Зеленським.

Видавлюючи з півострова кримських татар та українців, Москва спеціально змінює етнічний склад населення півострова, завозить туди росіян з "материка". За словами Таміли Ташевой, мова може йти про полмиллионе людина. Для порівняння, все населення Криму на момент анексії становило приблизно 1,9 мільйона. У кілька разів зросла і чисельність військового контингенту, а також бойових літаків, кораблів, артилерії і різноманітної бронетехніки. Фактично, Кремль перетворює півострів у величезну військову базу.

Суди і компенсації

Мабуть, єдині успіхи України у кримському питанні відбуваються на міжнародній арені. Незважаючи на величезні зусилля Москви, анексію офіційно визнали лише кілька держав-членів ООН, зокрема, такі перевірені друзі Кремля, як Сирія, Венесуела і КНДР. Представники країн-членів ЄС, США і Канади в своїх виступах регулярно нагадують про те, що приналежність Криму Україні не може бути оскаржено ні в якому форматі.

Повільно, але впевнено просуваються і процеси в міжнародних судах. Так, Міжнародний суд ООН в Гаазі (не плутати з Міжнародним кримінальним судом, він же "Гаазький трибунал") визнав свою юрисдикцію Києва за позовом про дискримінації кримських татар і українців на півострові. Суд ввів тимчасові зобов'язальні заходи для російської влади (які вона, втім, повністю ігнорує) і перейде до розгляду справи по суті.

Паралельно у Постійній палаті третейського суду в тій же Гаазі знаходиться і інший позов про незаконне використання природних ресурсів в Чорному і Азовському морях, зокрема, газових родовищ. Але по суті це справу почнуть розглядати не раніше наступного року.

За комерційним позовами українських компаній вже є реальні судові рішення, наприклад, Ощадбанк відсудив у РФ 1,3 млрд доларів компенсацій за збитки від анексії. Аналогічне рішення було прийнято і на користь Приватбанку, але підсумкова сума компенсації поки судом не визначена.

У будь-якому випадку, виплачувати Росія нічого поки що не збирається. Надії Кремля при цьому явно пов'язані з поточним переговорним процесом по Донбасу, який РФ і далі намагається повернути назад в Україну на потрібних їй умовах. Бажання Росії в якомусь вигляді "розміняти Крим на Донбас", якщо не де-юре, то хоча б де-факто, про що говорять з весни 2014 року, нікуди не поділося.

На півострові кримські татари, як і раніше стають жертвами репресій російської влади (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

Наступний сплеск інтересу до кримської тематики, очевидно, станеться на початку травня, коли кримські татари збираються провести "марш на Крим". За словами голови Меджлісу Рефата Чубарова, 2 травня вони планують масово перетнути адміністративний кордон з окупованим півостровом у пункті пропуску "Чонгар" та запрошують приєднатися до них різні міжнародні організації.

На чолі ходи будуть йти члени Меджлісу і народні депутати, за словами Чубарова, не виключений і варіант силового прориву. Представники окупаційних "влади" вже пообіцяли дати "жорстку відсіч" учасникам акції і підігнати до админгранице "святкові автозаки".

У представництві президента України в Криму кажуть, що ризики цієї акції вже обговорювали з її організаторами. При найгіршому варіанті розвитку подій цілком можливо, що в списках на обмін з'являться нові прізвища активістів. А кримська тема невдовзі знову піде на другий план у загальноукраїнській порядку денному.