Лінія примирення: як Росія заганяє Зеленського в пастку

Попри провокації, Україна "впевнено наближається" до миру – так Володимир Зеленський прокоментував вчорашній наступ бойовиків поблизу Золотого. У результаті зіткнення один український солдат загинув, троє – поранені, ще двоє – контужені.

Мирний процес, про який каже Зеленський, поки просувається не надто впевнено, принаймні в публічній площині. Тривають переговори про черговий обмін "утримуваними особами" та погодження нових ділянок для розведення військ, на тому видимий прогрес і закінчується.

Ідея про спільне патрулювання, яка наробила багато шуму після суботньої заяви Зеленського, зовсім не нова. Її обговорювали ще на саміті "нормандської четвірки" в Парижі, про що тоді ж публічно розповів глава МВС Арсен Аваков. Яких-небудь політичних зрушень, на зразок нового закону про особливий статус ОРДЛО, амністії, легалізації Радою "формули Штайнмайєра" зовсім не спостерігається.

Водночас, між Києвом і Москвою, природно, ведуться і непублічні переговори, як мінімум на рівні уповноважених осіб: Андрія Єрмака і Дмитра Козака. Ось тут і відкривається поле для маневру і, відповідно, примусу України до поступок і виконання Мінських угод в російському трактуванні.

Поки влада дотримується окреслених ще минулої осені "червоних ліній" в питаннях Донбасу: жодних прямих переговорів з лідерами бойовиків, спочатку безпеку і кордон, а тільки потім – вибори і т. д.

При цьому в Росії прекрасно розуміють бажання Зеленського домогтися припинення війни і бажано швидше. Саме цього, згідно з соцопитуваннями, найбільше хочуть від президента українські виборці. А нинішня влада до соціології ставиться дуже чутливо.

І раз ніяких відчутних, конкретних проривів в економіці і внутрішній політиці за каденцію Зеленського поки так і не сталося, саме у мирному врегулюванні на Банковій бачать свою success story (історію успіху).

Два успішних обміни і паризький саміт як свої головні досягнення зазвичай називає і сам Зеленський. Чергова ескалація на фронті як раз і може бути способом тиску на українського президента.

Зеленському дуже не хочеться визнавати, що мирний процес якщо не зайшов у глухий кут, то явно йде з великими проблемами. Тому події на фронті він списав на "провокацію".

Це, до речі, контрастує з версією глави Генштабу Руслана Хомчака, який на тому ж вчорашньому брифінгу прямо сказав, що мова йде не про "провокації" бойовиків, а про спробу реального, нехай і локального наступу. При цьому Хомчак вірно зазначив, що мета цього наступу – насамперед показати як агресори можуть успішно тіснити українську армію, ще й у річницю боїв під Дебальцевим.

Специфіка нинішньої війни полягає в тому, що реальні події на фронті мають не тільки безпосередній, практичний вплив на театр бойових дій, а й медійну складову, що нерідко виходить на перший план. У будь-якому разі наступ поблизу Золотого став вагомим інформприводом, причому не тільки в Україні.

В посольстві США недвозначно закликали Росію дотримуватися Мінських угод, у Євросоюзі ж закликали Москву вплинути на бойовиків. Такі заяви з'являються далеко не після всіх загострень на фронті, навіть коли гинуть українські солдати.

Секретар РНБО Олексій Данилов звинуватив у тому, що сталося під Золотим, якісь "сили", які намагаються зірвати переговори в нормандському форматі. У цьому можна побачити непрямий натяк на те, що вчорашній наступ міг проводитися не за наказом з Москви, а бути самодіяльністю місцевих бойовиків.

РБК-Україна раніше вже чуло від високопоставлених чиновників теорію про те, що головною перешкодою на шляху до миру є як раз вожді т. зв. "ЛДНР", які не хочуть втрачати свої посади, вплив і грошові потоки. І, отже, не зацікавлені ні в якому мирному врегулюванні, як і багатотисячна маса рядових бойовиків.

Безумовно, по той бік лінії фронту війна особисто вигідна багатьом. Але це аж ніяк не свідчить про якусь суб'єктність і самостійність донбаських псевдореспублік, в чому Москва роками безуспішно намагається переконати весь цивілізований світ.

Росія елементарно припинить всі локальні "провокації" заради поставленої мети. А мета ця, схоже, незмінна – повернути ОРДЛО назад в Україну на своїх умовах. Бонусом піде зняття санкцій і негласна легалізація анексії Криму.

Масова паспортизація на підконтрольних територіях в цю концепцію цілком вкладається. Наситивши реінтегровану Україну своїми громадянами, РФ в будь-який момент може знову придумати привід їх "захищати".

На тлі останніх подій досить абсурдно виглядають спроби паралельно будувати "платформу національного примирення", чим активно займається давній товариш Зеленського та радник секретаря РНБО Сергій Сивохо. Правда, після подій під Золотим презентацію платформи довелося відкласти.

Проте і сам Зеленський у своїх публічних виступах, наприклад на нещодавній Мюнхенській конференції, не забуває згадати про діалог з мирними жителями ОРДЛО.

Можливо, таким чином влада розраховує знайти на підконтрольних територіях людей, на яких вона зможе потім спертися у разі, якщо ОРДЛО на будь-яких умовах все ж повернеться в Україну. Можливо, це спроба показати той самий "мирний процес", раз вже з іншими його елементами, на кшталт перегляду Мінських угод, справа йде досить туго.

У будь-якому випадку, мирне населення ОРДЛО позбавлене навіть найменших ознак хоч якоїсь суб'єктності. Домовлятися про долю регіону будуть Зеленський з Єрмаком і Путін з Козаком, за посильної участі Ангели Меркель і Еммануеля Макрона – але точно не "прості люди" з обох частин Донбасу.

Поки насправді невідомо, як саме з української сторони бачать процес реінтеграції і майбутнє Донбасу, чи збігається це бачення з російським хоч в якійсь мірі і на які потенційні компроміси готові піти. І, звичайно, чи готові до можливих "підстав" і пасток з іншого боку, на зразок подій під Золотим.

“Ближче до весни росіяни Зеленського обдурять (в оригіналі було більш грубе слово, – ред). Інакше вони не можуть, і так вже довго тримаються", – нещодавно сказав РБК-Україна високопоставлений співрозмовник, що має непоганий досвід переговорів з Москвою.