Ключовий опонент: хто з демократів буде боротися з Трампом на виборах у США

У президентській кампанії в США трапився досить несподіваний поворот. У лідери праймеріз Демократичної партії вийшов екс-віце-президент Джо Байден. Його єдиний конкурент – сенатор-соціаліст Берні Сандерс. Про те, як демократи вибирають майбутнього суперника Дональда Трампа на виборах, і що Байден і Сандерс думають про Росію і Україну – у матеріалі РБК-Україна.

На початку листопада в США відбудуться президентські вибори. І хоча до голосування ще вісім місяців, виборча кампанія вже набирає обертів. Демократи і республіканці проводять внутрішні партійні "вибори" – праймеріз, відбираючи найбільш рейтингових кандидатів.

У Республіканській партії інтриги чекати не варто – чинний президент Дональд Трамп йде на другий термін. Тоді як початок праймеріз Демократичної партії у США здивував багатьох американських оглядачів. На кокусах в Айові перемогу здобув Піт Буттіджидж – 38-річний екс-мер невеликого містечка, відкритий гей і ветеран Афганістану, якого рідко відносили до числа фаворитів.

Але після таких праймеріз і кокусів – в Нью-Гемпширі і Неваді, в лідери вирвався радикальний соціаліст-сенатор від Вермонта 78-річний Берні Сандерс. Буттіджидж йшов слідом за ним, а екс-віце-президент США, 77-річний Джо Байден займав лише третє місце з серйозним відставанням.

До кінця лютого ситуація виглядала багатообіцяючою для Сандерса. В Демократичну партію США він був змушений вступити лише в минулому році, а до того співпрацював з демократами в Сенаті, але в якості незалежного політика. Сандерс представляє вкрай ліве (в американській політичній термінології – "ліберальне") крило демократів. Він позиціонував себе як антисистемний кандидат, який виступає проти політичного і бізнесового істеблішменту США.

Серед кандидатів на демократичних праймеріз у нього була тільки одна конкурентка – 70-річна сенатор Елізабет Уоррен, яка також орієнтувалася на більш лівий електорат. Минулої осені вона значилася серед фаворитів кампанії, але з тих пір помітно втратила популярність і поступається Сандерсу.

Берні Сандерс (Фото: facebook.com/senatorsanders)

Зате на іншому фланзі Демократичної партії, центристському або "поміркованому", конкуренція була набагато більш гострою. Крім вищезазначених Байдена і Буттіджиджа, на цьому полі боролася і сенатор Емі Клобушар, а також мультимільярдер Майкл Блумберг, рейтинг якого впевнено йшов вгору.

Взаємна боротьба між поміркованими кандидатами-демократами прямо грала на руку Сандерсу і робила його впевненим фаворитом гонки. У партійного істеблішменту Сандерс і його радикальні ідеї, на зразок загального безкоштовного медичного страхування, викликали неприхований жах. Але все змінилося після праймеріз в Південній Кароліні 29 лютого, які впевнено виграв Байден, позначивши тим самим своє повернення в гонку.

Ключова причина його успіху – високий відсоток афроамериканців, що проживають у Південній Кароліні – 27,3% (для порівняння в Айові, де Байден повністю провалився, афроамериканців лише 3,4%). Серед темношкірих прихильників Демократичної партії, Байден є абсолютним фаворитом. В першу чергу, грає роль те, що він вісім років працював у тандемі з Бараком Обамою – першим афроамериканцем-президентом США.

Залишилося тільки двоє

Впевнена перемога в Південній Кароліні повернула Байдена в гонку. Але чи не найбільше йому допомогло те, що з виборів вирішили знятися Буттіджидж і Клобушар, закликавши своїх прихильників підтримати Байдена. Все це, як з'ясувалося, зіграло ключову роль напередодні "Великого вівторка" 3 березня, коли праймеріз відбулися відразу в 14 штатах

Для того щоб стати кандидатом від Демократичної партії, необхідно зібрати як мінімум 1991 голос делегатів на партійній конференції в липні. Саме ці делегати і "розподіляються" між кандидатами на праймеріз і кокусах в кожному штаті, причому за досить складною схемою. Природно, кожен делегат від будь-якого штату на конференції буде повинен підтримати саме "свого" кандидата, а не його суперника.

Кількість делегатів від кожного штату залежить від його населення і "ваги" в Демократичній партії. При рівній кількості жителів у штату, який більше симпатизує демократам, ніж інший, і буде більше делегатів на конференції.

Для того щоб отримати своїх делегатів, кандидатові потрібно набрати мінімум 15% голосів на рівні штату або окремих його дистриктів. Із-за складності цієї системи часто трапляється, що той, хто набрав найбільше голосів виборців, отримає менше своїх делегатів на конференцію.

У "Великий вівторок" на кону були відразу 1357 делегатів, тобто більше третини від усього їхнього числа. Тому цей день багато в чому визначив весь подальший хід кампанії. Впевнену перемогу в підсумку здобув Джо Байден, вигравши праймеріз у 10 штатах з 14. Інші чотири залишилися за Берні Сандерсом.

Варто відзначити, що соціологія давала зовсім іншу картину, на якій сенатор-соціаліст був фаворитом. Але, очевидно, соцопитування просто не встигли зафіксувати перетікання голосів до Байдена від конкурентів, що знялися на його користь. А за даними екзит-полів, з тих, хто визначився з вибором в останні дні перед "Великим вівторком", 47% підтримали саме Байдена, і тільки 17% – Сандерса.

Остаточний підрахунок голосів триває, але, судячи з усього, Байден залишиться лідером. На даний момент він зміг зібрати 493 делегата, Сандерс – 447. Фактично, єдиний реальний, хоч і абсолютно очікуваний успіх Сандерса – перемога в Каліфорнії, що вважається твердинею Демократичної партії.

Джо Байден (Фото: facebook.com/joebiden)

Всі інші кандидати вибори повністю провалили. Елізабет Уоррен за підсумками "Великого вівторка" залишилася лише з 40 делегатами. Але ще більш гучним став провал Майкла Блумберга. Він обрав досить оригінальну стратегію, не беручи участь у перших праймеріз і зосередивши свої зусилля на штатах "Великого вівторка", вклавши в свою рекламу більше 500 мільйонів доларів. Це не допомогло – на даний момент він зміг зібрати лише 18 делегатів.

Незабаром після провалу Блумберг знявся з виборів, оголосивши про підтримку Байдена. Його приклад наслідувала і Уоррен, але поки утрималася від підтримки будь-кого з конкурентів. Хоча її виборець, очевидно, перейде до ідеологічно близького Сандерса.

Успіх у протистоянні Байдена і Сандерса буде залежати, в тому числі і від того, кого демократичні виборці вважатимуть здатним перемогти Трампа на виборах. Соцопитування показують, що для виборців Демократичної партії вже не так важливі власне погляди і підходи кандидата, а важлива саме його здатність здолати чинного президента. Поки більшість демократів вважає таким кандидатом Байдена.

Для демократів є ризик повторення ситуації 2016 року. Тоді радикал Сандерс теж боровся проти конкурента з боку демократичного істеблішменту, якого підтримували помірні американці, але тільки не Джо Байдена, а Хілларі Клінтон, якій він програв номінацію. І тоді частина його розчарованих прихильників просто не прийшла на дільниці і не підтримала Клінтон. Що й не дивно, адже Сандерс люто критикував її на етапі праймеріз. А, в кінцевому рахунку, це допомогло обратися президентом Дональду Трампу.

Український слід

Зовнішня політика США не є однією з ключових тем дискусій під час демократичних праймеріз, істотно поступаючись питанням охорони здоров'я, освіти та економіки. Але для України більш важливо те, як Байден і Сандерс бачать майбутні стосунки з офіційним Києвом, і, природно, з Російською Федерацією.

Минуле Сандерса в цьому сенсі дає привід для серйозних побоювань. Колишній активіст ліворадикальної Соціалістичної робітничої партії Сандерс під час "холодної війни" та після неї досить лояльно відгукувався про комуністичні режими по всьому світу, а то й відкрито захоплювався ними. А в 1988 році він на десять днів приїхав до СРСР, після чого висловлював свої компліменти радянському ладу.

Багато шуму наробили його недавні заяви про те, що в режимі Кастро на Кубі "були і світлі сторони". У підсумку, багато хто з опонентів називає Сандерса "комуністом", тоді як сам він позиціонує себе як "демократичний соціаліст".

Питанням зовнішньої політики Сандерс, орієнтуючись на свого виборця, приділяє небагато уваги. Ключова ідея – США повинні припинити "нескінченні війни за кордоном і будувати свою політику на принципах демократії, прав людини, миру та економічної справедливості". Про Росію в його програмі не йдеться ні слова.

Сандерс виступає проти розширення НАТО на схід, а в 2015 році виступив з оригінальною ідеєю – створити замість НАТО новий альянс, з участю Росії та арабських країн.

В кінці лютого стало відомо про те, що Росія намагається втрутитися в демократичні праймеріз, щоб допомогти Сандерсу. Як написала The New York Times, Володимир Путін хотів би бачити в Білому домі "того, хто не буде оскаржувати його територіальні і ядерні амбіції". Очевидно, Сандерса в Кремлі бачать саме таким.

Втім, варто відзначити, що сам сенатор-соціаліст в симпатіях до нинішнього російського режиму не був помічений. Коментуючи інформацію про можливу "допомогу" з боку РФ, Сандерс назвав Путіна "авторитарним бандитом".

На відміну від Сандерса, його конкурента Джо Байдена з Україною пов'язує дуже багато, можливо, навіть більше, ніж того хотілося б самому екс-віце-президентові США. Він став фактичним куратором України у Білому домі після Революції гідності і до кінця своєї каденції, активно брав участь у внутрішньоукраїнських справах. Байден сам зізнавався, що зняття з посади екс-глави ГПУ Віктора Шокіна – багато у чому його рук справа.

Потім ці слова Байдена використовували його опоненти-республіканці, вже в розпал процедури з імпічментом Дональда Трампа. А історія з імпічментом безпосередньо пов'язана з Джо Байденом і роботою його сина Хантера в компанії Burisma, яку Трамп наполегливо хотів розслідувати, схиляючи до цього Володимира Зеленського.

Очевидно, останні успіхи Байдена як раз і можуть стимулювати республіканців дати новий поштовх "українській історії", що повністю затихла в останні тижні.

Але в цілому політика Байдена щодо України цілком зрозуміла, і, найголовніше – передбачувана, на відміну від Сандерса, не кажучи вже про чинного президента США. Він обіцяє і далі надавати Україні військову допомогу, надавати підтримку у проведенні реформ та євроатлантичної інтеграції, зміцнювати НАТО в цілому і його східні краї зокрема, стримувати російську агресію, продовжувати, а при необхідності і розширювати санкції проти РФ.