Надія з родиною жила неподалік від комбінату "Азовсталь". Виїхати з небезпечного місця їм вдалося лише після важкого поранення 15-річної доньки Софії. Нещодавно дівчинка пройшла реабілітацію на Закарпатті, організовану Фондом Ріната Ахметова.
Перебуваючи із донькою у санаторії, Надія поділилася своєю історією з Музеєм "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Надія працювала у пологовому будинку санітаркою. В її відділенні опікувалися крихітками, які дуже поспішали з’явитися на світ. Були там і дітки вагою 900 грамів. Вона завершила чергування близько четвертої ранку й хотіла трохи відпочити, як подзвонили з дому: "Мама, ти що, не чуєш вибухів?". І у наступні дні Надія металася між домом і роботою.
"Хлопці-азовці та ЗСУ приїхали, евакуювали матусь із малесенькими дітками. Також вивозили обладнання. Я пам’ятаю, як їхала додому вже, а в місті - ні маршруток, ні світла, ні людей. І земля здригається", - розповідає Надія.
За півтора кілометра від дому - "Азовсталь", а за горою неподалік - комбінат Ілліча. Навколо було дуже гучно. Всією родиною ховалися у кімнаті, за правилом "двох стін". Але коли обстріли лунають з усіх боків - це може й не врятувати.
"Ми були постійно одягнуті та взуті. Вода була, - набирали у сусіда в копанці й кип’ятили. Їжі не було. На початку квітня наш кіт почав ловити й приносити щурів і ми стали на них заглядатися", - пригадує Надія.
Врешті у родини з’явився шанс виїхати. Понівечені дев‘ятиповерхівки з чорними вікнами, центральна вулиця, де змішалися тіла людей, тварини та машини - один із епізодів, що закарбувався в її пам’яті на все життя. Другим став обстріл росіянами евакуаційних машин і поранення доньки.