"Врятував людину і зрозумів, що я на своєму місці". Пожежник Владислав Гела про порятунок життів та роботу після ракетних ударів РФ
Коли трапляється НП, першими на місце завжди виїжджають співробітники Державної служби з надзвичайних ситуацій. Під час війни рятувальники та пожежники розбирають завали та рятують людей після прильотів ракет, запущених ворогом у мирних жителів міст України.
У 23-річного начальника варти (так називається підрозділ у пожежників) та професійного боксера Владислава Гели у підпорядкуванні 8 людей. Він працює у пожежній частині Кременчука пів року. Через війну відклав вступ до аспірантури університету. У день обстрілу Кременчука влітку його бригада приїхала до ТЦ "Амстор", який палав, однією з перших…
Styler поспілкувався з пожежником про те, як влаштовано роботу рятувальників та як люди його професії приходять на допомогу під час війни Росії проти України.
"Зірок з неба ніхто не обіцяв". Як вирішив стати рятувальником
Усі рідні та дівчина переживають через мою роботу. Коли їду на виклики - мені всі одразу дзвонять, але я не беру слухавку, бо зайнятий. Мені звичайно приємно, що вони переживають за мене, але це дуже відволікає. Думаю, завести ще один телефон собі спеціально для роботи. Ми маємо рації, але деякі моменти потрібно уточнювати за допомогою телефону.
6 років я навчався у Харківському університеті цивільного захисту, закінчив магістратуру та прийшов на посаду начальника варти. Хотілося б повернутися до Харкова. Я мріяв піти на аспірантуру, але зараз не до цього. Зараз насамперед треба допомагати людям.
В "Амсторі" (торговий центр у Кременчуці, де через ракетний удар РФ загинуло 15 жителів міста - ред.) у мене був перший випадок порятунку людини. Після того як я врятував людину, я зрозумів, що я потрібний тут, це моє місце. І тут мене так доброзичливо прийняли.
Наш університет із Харкова перевели до Черкас. Прильоти по будівлі ВНЗ були, вікна там точно повилітали - мені висилали фотографії. У мене у Харкові залишився тренер. Працює вихователем із фізичної підготовки, підполковник. Каже, що постійно літають ракети та бомбардують житлові будинки. Дуже важко і страшно, але він не може виїхати без наказу. Сім'ю він відправив за кордон.
Поки навчався у школі, я професійно займався боксом. У спортивній збірній України першим номером я не був. На збори та змагання їздив, але зірок із неба мені ніхто не обіцяв. Коли думав, куди вступати, то були варіанти спортивного тренера, військового, поліціянта. А потім вирішив, що пожежники допомагають людям - це шляхетна професія.
Владислав на змаганнях з боксу (фото з особистого архіву Владислава Гели)
"Не змогли пройти перевірку". Що потрібно, щоб навчитися на рятівника
Для вступу до університету потрібно взяти напрямок від пожежників. Тобто якщо ти хочеш навчатись на рятувальника, поліціянта, співробітника СБУ, військового, то потрібно перед надходженням взяти у будь-якій пожежній частині, поліцейській дільниці чи військовій частині направлення. Я брав його у пожежній частині у Кобеляках (місто, в якому виріс Владислав - ред.). Тому мене мали у будь-якому разі направити на роботу до Полтавської області, від якої був напрямок.
Окрім виявленого бажання, для отримання направлення треба пройти медичну комісію та психологічні тести. А потім - ЗНО з української мови, математики, історії та фізики. У ВНЗ потрібно було здати фізичну підготовку, за яку теж ставили бали. І знову пройти психолога, попри те, що ми вже проходили його в управлінні. Були такі абітурієнти, які не могли пройти психологічну перевірку.
За виконання роботи хлопця вдячністю (фото з особистого архіву Владислава Гели)
В університеті ми виїжджали на пожежі, бралися до практики під час навчання. З другого курсу почали виходити в частини: спочатку бійцями, потім командирами відділень, а далі - начальниками варти. Це було таке стажування, за яке ми отримували оцінки. Після четвертого курсу працював 3 місяці інспектором із пожежної безпеки у рідних Кобеляках.
Випускників магістратури розподіляють до інспекції (ті, хто перевіряє підприємства на відповідність до пожежних норм, виписує штрафи) або службу (безпосередньо рятувальники). Мені хотілося працювати саме у службі. У 14-ій частині у Кременчуці була вакантна посада, я поговорив із начальником, і він був не проти.
Як працюють рятувальники під час війни
Спочатку я думав, що на роботі будуть суворі начальники та все чітко за статутом. Був упевнений, що до мене будуть ставитись як до новачка, з великою упередженістю. Так я думав після випуску. А в частині мене добре прийняли, дуже доброзичливо. Робота мені дуже подобається. Усі керівники як справжні наставники мені допомагають. Як показав час, на цих людей можна покластися.
Я вже звик до відповідальності за інших людей - людина до всього звикає. Тим більше я займаюся спортом, де необхідно швидко приймати рішення. Я не скажу, що мені це важко. Почуваюся, як риба у воді.
Наразі багатьох пожежників з окупованих територій відправляють до Харківської області, де вони можуть допомогти людям. Їм платять за роботу більше, ніж нам. Докладно не розповідають, але кажуть, що такого надивилися, що жодних грошей цього не варте.
Нині нам доплачують за воєнний стан. І я думаю, що ці виплати виправдовують наш ризик на пожежах. Відкладаю частину грошей. Я завжди мріяв про свою квартиру, щоби не залежати від батьків. І збирав гроші ще зі спортивних боїв, коли був курсантом. Звичайно, можна було б і машину купити, але поки що збираю на квартиру.
До війни молодим співробітникам надавали на 20 років лізинг на житло, за яке служба виплачувала відсоткову ставку. І всі 20 років потрібно опрацювати на службі. Наразі поки не дізнавався, яка з цим ситуація.
"Люди запихали машини на евакуатор, щоб ми могли працювати"
Найважчим було усередині "Амстора" рятувати людей і одночасно контролювати, щоб не завалило моїх підлеглих. Тоді я відповідав за те, щоб ніхто не отримав травм. Коли ми підіймали плити й витягували людей, два мої бійці постраждали: один порвав м'язи на спині, а другий - потягнув. Обидва вже розпочали виконання обов'язків. Один був на лікарняному, а другий - як працював, так і працює.
Рятувальник після гасіння пожежі (фото з особистого архіву Владислава)
Щойно стався вибух у ТЦ, цивільні намагалися допомогти: бігли до будівлі та намагалися витягувати людей. Там була дуже висока температура, вони без спорядження отримували великі опіки. І не могли довго перебувати всередині. Дякую всім цим людям, які намагалися всім, чим могли, нам допомогти. Підбігали, питали, що робити.
Наприклад, на стоянці було припарковано багато автомобілів, їх треба було відтягнути, щоби заїхали пожежники. Вони заштовхували ці машини на евакуатор, щоб ми могли працювати. Ми їх не просили, то вони самі, коли загасили пожежу, почали шукати людей, розбирати завали. І воду приносили, і їжу, і пігулки від отруєння - всім забезпечували нас. Я під час гасіння вдихнув диму, мені стало погано, якраз допомогли пігулки волонтерів.
На викликах після обстрілу НПЗ (Росія запускала ракети по кременчуцькому НПЗ 2 квітня, 24 квітня, 12 травня та 18 червня) ми охолоджували цистерни з бензином, що горять. Подавали воду на стінки резервуарів, щоб не дати поширитися вогню сусідніми цистернами. Контролювали цей процес, поки пальне в цистерні не вигоріло остаточно.
Не дати поширитись вогню. Які виклики трапляються найчастіше
До війни був виклик: хлопець поставив на зарядку акумулятор і проводка замкнула. Теж небезпечна робота, бо ти заходиш у будинок, повний диму - нічого не видно, і треба контролювати весь процес, щоб нічого не завалилось.
Часті виклики - це підгоряння їжі. Потім починає горіти витяжка, кухонні шафки - на такі виклики треба швидко збиратися та їхати, щоб не дати поширитись вогню.
Владислав під час виконання роботи (фото з особистого архіву Владислава Гели)
Весною постійно підпалюють траву і буває по 10 викликів за зміну. Машина не встигає заїжджати, як знову треба їхати гасити траву. Нещодавно бабуся палила сміття і спалахнули чагарники біля лісу, якби далі вогонь пішов, були б великі збитки. За таке штрафують, на мінімальну бабусину пенсію відчутно.
"Українці уникатимуть спілкування з росіянами"
На роботі я маю місце для занять боксом. Коли я прийшов, в частині були залізо, штанги, гантелі, гирі, турнік, бруси. Ще маємо стадіон. Я купив і повісив грушу. Тренуюся, щоб відволіктися від важкої роботи. Мені дуже допомагає спортзал.
Виступаю на міжнародних змаганнях з боксу та планую продовжувати. Поки що запланованих боїв немає через війну: неясно, чи можна нам виїжджати, чи ні. У мене є менеджер, який знаходить бої, домовляється про все, і я їду, боксую як в Україні, так і за кордоном.
Займаюся боксом із 10 років. Завдяки спорту маю велике коло друзів, не тільки в Україні. Мої колишні суперники з Польщі, як тільки війна почалася, написали: чим тобі допомогти, що треба, якщо родичів збираєшся відправляти до нас, ми допоможемо, тільки скажи.
Рятувальник виступає на змаганнях з боксу та збирається продовжувати (фото з особистого архіву Владислава Гели)
Бокс – шляхетний вид спорту. Тут же не приходиш, як на вулиці, мордобій влаштовувати. Це насамперед змагання і треба шанувати суперника. Звичайно, на великих боях, можливо, якісь інтриги роблять спеціально для медіа. Бої із рівним суперником запам'ятовуються на все життя. І після цього ви зближаєтеся настільки, не можу передати як.
Щодо Росії, то я не думаю, що ми з ними зможемо налагодити стосунки. Вони роблять замах на життя наших громадян, багатьох покалічили та вбили, залишили без будинків. Наші громадяни намагатимуться уникати з ними спілкування у майбутньому.
Бокс - це чоловіча справа, шляхетне заняття. А війна - шляхетна справа лише для нас, українців, котрі захищають свою землю від ворогів.
Також дивіться фото та відео, як захисники Азовсталі поверталися до України.