У палаючому Маріуполі Тетяна рятувала не лише себе, а й улюбленого кота. Під час обстрілів - з котом у підвал. Після - назад, на 9 поверх, теж з ним. І в евакуацію 60-річна жінка взяла з собою лише кота та їжу для нього: більше не донесла б.
Свою історію вона розповіла музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Повномасштабну війну Тетяна зустріла удвох із котом. Зв’язок із донькою, яка мешкає у Києві, швидко зник. Потім відключили електрику, батареї, воду та останнім - газ. До 27 березня жінка трималася у місті.
Одного дня, повернувшись з тривалого походу у пошуках їжі, сусіди розповіли їй, що можна виїхати: для цього треба пішки вийти за місто та сісти там в автобус. Наступного ранку Тетяна вирушила в путь.
"В одній руці кошик з котом, в іншій тачка з його їжею та водою - все, більше брати важко було. На себе зимові речі - й пішла. Сіла в автобус на Нікопольське, вибору не було. Там був фільтраційний табір: відправляли лише у Донецьк та Ростов", - розповідає жінка.
Після кількох важких днів їй вдалося знайти спосіб виїхати до Бердянська, а звідти на приватній автівці за гроші - до Запоріжжя. Потім була зупинка у племінниці в Дніпрі. Та згодом дісталася Києва. Згадує, що незадовго до виходу з Маріуполя до неї прорвалося повідомлення від дочки..
Історія Тетяни увійшла до архіву музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це масштабний архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів музею налічує вже понад 60 000 історій.