ua en ru

"Голодна кутя" або другий Святий вечір: що повинно бути на столі за українською традицією

"Голодна кутя" або другий Святий вечір: що повинно бути на столі за українською традицією Що потрібно готувати на другий Святий вечір (колаж: Styler)

18 січня українці традиційно відзначають "Голодну кутю" або другий Святвечір. Здавна це свято супроводжувалося народними звичаями та особливою трапезою, на яку готували обрядові страви. Цією вечерею відзначали наближення свята Водохреще.

Про те, як традиційно відзначають другий Святвечір, чим він відрізнявся від першого та чому кутя називається "голодною", розповідаємо у матеріалі нижче.

Які страви традиційно готують на другий Святвечір

Голодна кутя завершує цикл різдвяно-новорічних свят. Її готують 18 січня - напередодні Водохреща. Заведено називати кутю "голодною", бо увесь день аж до святої вечері люди постують.

Для традиційної сімейної трапези на другий Святвечір, на відмінну від 6 січня, не обов’язково було готувати усі 12 пісних страв.

На вечерю подавали кутю з медом, горіхами, маком й родзинками. Також смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії та узвар. Готували й пісний борщ з грибними вушками та грибну підливу.

На святковий стіл викладали трішки сіна, зверху - білу скатертину. Часто на кути стола викладали зубці часнику, щоб уся сім'я була здорова. З появою першої вечірньої зорі сідали за стіл. Помолившись, починали трапезу трьома ложками куті, ними ж і завершували.

Якщо деякі страви не з’їдали під час вечері - їх виносили курям чи іншій худобі, щоб ті були здорові і краще плодились. В пусту миску від куті клали ложки усіх, хто був на трапезі. А також туди додавали шматочок хліба, щоб був урожай.

На Галичині був звичай після Святвечора збирати усі виделки чи ложки з-за столу та зв'язувати їх сіном. Традиційно доручали це робити наймолодшому члену сім'ї. Це мало укріпити родинні зв'язки та тримати усіх разом.

Яких традицій дотримувались на другий Святвечір

Традиційно на Водохреще б'ють сильні морози. Саме тому з цим святом пов'язаний обряд "заклинання морозу". Перед тим, як розпочати трапезу, господар брав ложку куті, підходив до вікна й промовляв: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!".

Робив паузу, а тоді продовжував: "Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю! Не морозь ні нас, ні наших коней, не морозь ні худобу ні птицю!".

Такий обряд мав відлякати мороз від господи й забезпечити рясні врожаї.

З настанням темряви розпочинався ще один ритуал. Родина виносила з дому "дідуха" й спалювала у саду чи на городі. Його попіл вважався корисним для майбутнього урожаю. Цей обряд був своєрідним прощанням із зимою та закликанням весни.

У це свято діти знову могли ходити щедрувати. Іноді брали з собою гілочки ліщини й дарували господарям домівок на знак вдячності.

Часто на другий Святвечір дівчата ворожили. Проводили ті ж ритуали, що й на Андрія чи в інші магічні вечори.

В ніч на Водохреще вода стає святою

Українці вірили, що опівночі перед Водохрещем вода в озерах та ріках хвилюється. Дехто посеред ночі йшов подивитись на це. Прийнято було набрати цієї води й ховати за святими образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

У християнській традиції також заведено вважати, що вода набуває цілющих властивостей на Водохреще. 19 січня її освячують у храмах і на водоймах, де роблять ополонки для купання. Вони називаються йордані - від річки, де хрестили Ісуса.

Свячену воду пив кожен член родини натщесерце. Дівчата наливали цю воду у миску, кидали туди намисто чи кетяг калини і вмивались. Це мало дати їм вроду. Цю воду давали й худобі, щоб не боялась хвороб.

Обов'язково цією водою потрібно було скропити хату. Господар брав кілька стебел з дідуха та освячував усі кімнати, щоб нещастя оминали. Тим часом один із членів родини малював крейдою хрести на дверях та вікнах.

Традиція купати в ополонках на Водохреще з'явилась значно пізніше. Таке занурення у святу воду має закликати здоров'я на цілий рік. Проте для цього обряду слід загартувати тіло.