Гендиректор ВДНГ Євген Мушкін: Символіку СРСР потрібно залишити, щоб історія не повторювалася

Нижче представлена скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Коли я готувалася до інтерв'ю, побачила, що ви починали з продюсування мультимедійних шоу, наприклад, "Вартові мрій". Чому вирішили від цього перейти до управління?

– Якщо говорити про великі шоу, то я ними займався десь рік. А до цього - винятково менеджментом та управлінням. Коли я почав займатися шоу, насправді за моїми плечима вже був досвід потужної менеджерської роботи. Тому поєднання досвіду роботи з шоу з управлінським досвідом вписується в те, що ми робимо на ВДНГ.

Ми поєднуємо задачі трансформації цього публічного простору та державної установи разом із розвитком розважальних проєктів.

– Ви проводите щорічне опитування із задоволеності співробітниками роботою. Там чітко видно, що у вас доволі невисока плинність кадрів. Як думаєте, чому люди залишаються з вами?

– Мені здається, що це пов'язано з тим, що я не просто вірю в те, якими якостями повинен володіти ідеальний управлінець, я намагаюся їх впроваджувати сам.

Один із важливих компонентів - це якраз те, про що ви сказали. Щороку ми проводимо дослідження так званого індексу щастя персоналу. Доросла людина приблизно третину свого свідомого життя проводить на роботі.

Дуже хочеться, щоб у цей час люди також були щасливими.

Щаслива людина краще працює, більше досягає та підтримує хорошу атмосферу в команді. Тому із щасливими людьми простіше працювати. Ми придумали, за якими критеріями будемо оцінювати цей рівень щастя персоналу. Важливе не статичне значення цих цифр, а динаміка.

Однією із задач на ці три роки було привести рівень заробітних плат до ринкового. Адже якщо люди не отримують справедливу заробітну плату, вони не будуть щасливими через те, що роблять, тому що їм не вистачає на життя.

Третій компонент, чому люди залишаються працювати на ВДНГ чи шкодують про вимушене звільнення, - це відчуття позитивного впливу нашої роботи на велику кількість людей. Це відчуття важливості потрібне кожній людині.

– Як ви допомагаєте співробітникам, хто мобілізувався, або чиїм сім'ям довелося виїжджати з тимчасово окупованих територій?

– У нас є кілька людей, які перебувають зараз на фронті. Ми робимо все для того, щоб їх підтримати. Якщо в них з'являються якісь потреби, ми допомагаємо або скидаючись грошима, або ВДНГ підтримує їх.

– Наскільки я пам'ятаю, у вас працював Олександр Мацієвський. Герой, якого розстріляли за слова "Слава Україні". Ви знали його особисто? Яким він був у роботі?

– Він недовго в нас працював. Мабуть, місяці три він у нас пропрацював. Олександр влаштувався у 2021 році електриком. Він був дуже відповідальним у роботі, майже відразу став одним із найкращих співробітників відділу енергетики.

Його відповідальність проявилася в перші дні повномасштабного вторгнення.

– Коли ви побачили те відео з Олександром, ви впізнали його?

– Ми кілька днів вагалися, чи це він. Тому що на відео було не дуже зрозуміло. Ми чекали підтвердження від військових, від його родини. З його сім’єю було важко зв'язатися з певних причин.

Коли ми дізналися, що це був він, я розпорядився, щоб відділ кадрів знайшов можливість зв'язатися з матір'ю та запропонувати фінансову допомогу його родині.

У цей момент приходить усвідомлення, що це все відбувається безпосередньо поруч. Це люди, з якими ти працюєш. Потрібно завжди пам'ятати, що війна не десь там іде, вона тут відбувається. Треба постійно тримати цю рамку, щоб підтримувати військо.

Мені дуже сподобалася фраза, що ти зараз або в ЗСУ, або для ЗСУ.

Окупанти розстріляли Олександра Мацієвського за вигук "Слава Україні" (фото: Вікіпедія)

– Після того, як на Батьківщині-матері почали знімати радянську символіку, виникло запитання й про ВДНГ. То коли ж це станеться?

– У мене була дуже чітка відповідь на це питання до повномасштабного вторгнення. Я зараз її процитую, а потім скажу, що в цій логіці змінилося.

Ми у 2016 році звернулися до Інституту національної пам'яті з питанням, що робити з радянською символікою. Ми отримали відповідь, що "Експоцентр України" підпадає під винятки, які передбачені законом. Є місця, де відбувається меморіалізація історії.

Коли до влади в Україні прийшли комуністи, вони зносили пам'ятки, змінювали назви вулиць і встановлювали інструменти монументальної пропаганди. Тобто вони переосмислювали те, що було створено до них для того, щоб промивати людям мізки.

Коли створювали ВДНГ, він був саме як інструмент монументальної пропаганди для того, щоб впливати на людей. Питання в тому, чи маємо ми як нація залишити десь всю цю символіку для того, щоб розповідати людям історію, щоб вона потім не повторилася.

Як ми знаємо, в країнах Західної Європи є музеї монументальної пропаганди, де збирають всі ці символи. Дуже важливо розповідати історію для того, щоб вона не повторилася. Аушвіц, наприклад, залишився як музейний проєкт.

У 2016 році започаткували ініціативу створення такого музею монументальної пропаганди саме на ВДНГ. Дуже логічно, тому що ВДНГ створювали як інструмент монументальної пропаганди. Тому ми були впевнені, що все це треба залишати як частину музею, який колись з'явиться тут на ВДНГ.

Тепер питання, що зараз робити. У 2022 році після повномасштабного вторгнення досвід українців став ще більш травматичний, ніж він був після 2014 року. Ми як команда ВДНГ вважаємо, що відповідь на запитання, чи залишати цю символіку як частину музейного простору майбутнього, який ще не створений, повинна дати експертна спільнота.

Ми є фактично балансоутримувачем, наша задача - зберігати ВДНГ у тому вигляді, в якому він є до моменту, поки держава у передбачений законом спосіб ухвалить рішення, що саме нам з цим робити.

Ми в цьому році поруч з номерами павільйонів плануємо розмістити QR-коди, які будуть розповідати історію цього павільйону, у тому числі й про те, чому тут радянські символи.

Радянська символіка на стінах приміщень ВДНГ (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

– А як взагалі ВДНГ готувався до повномасштабної?

– Ми не готувалися до повномасштабного вторгнення, орієнтувалися на публічну інформацію. Але якщо казати про фінансову частину нашої роботи, ми завжди намагаємося тримати певний резерв. Тому коли почалося повномасштабне вторгнення й уся діяльність зупинилася, у нас був невеличкий резерв коштів, щоб підтримувати людей, платити зарплату.

Ми поділили ці кошти на п'ять місяців порівну на всіх, і кожен отримав по 3 500 гривень на місяць, щоб хоч якісь гроші були.

Якщо казати про безпекові питання, ми не були до цього готові, але в кількох наших павільйонах є підвальні приміщення, які ми зараз облаштували як укриття. Проте вони почали виконувати функцію укриттів з першого дня повномасштабного вторгнення.

В один з перших днів війни в павільйоні у жінки народилася дівчинка. Наші співробітники підтримували цю родину, шукали підгузки, годували родину теж. Це дуже символічно, тому що на відкриття Експоцентру 1958 року тут був натовп, і одна жінка народила хлопчика.

– Які безпекові правила зараз діють на ВДНГ?

– Це вже в нас відпрацьована історія. Як тільки лунає повітряна тривога, усі розважальні проєкти зупиняють свою роботу й людей просять пройти в укриття. У нас на території три укриття, де можуть перебувати близько 1 500 людей.

Люди далі самостійно ухвалюють рішення, йти до укриттів чи ні. В інших укриттях, трошки подалі, автоматично відкривається доступ. Ми були першими, хто придумав і запровадив дистанційне відкриття укриттів, щоб не дай Боже щось прилетіло, а укриття ніхто не відкрив.

– Ви плануєте відновлювати роботу великих фестивалів, наприклад Atlas Weekend?

– У нас є кілька власних проєктів, які робить безпосередньо команда ВДНГ. Зараз це "Зимова країна", "Літо на ВДНГ" і цього року ми плануємо додати величезний книжковий фестиваль "Книжкова країна".

Організатори Atlas Weekend - це приватна компанія, як і багато інших заходів. Там організатори самостійно для себе ухвалюють рішення. Я думаю, що Atlas на цей рік не планують проводити, і це чисто через питання безпеки.

Тому що коли фестиваль проводили востаннє, на Atlas тільки в перший день було, мені здається, понад 150 000 людей. Якщо раптом тривога, їм не буде, де сховатися. Якщо фестиваль на декілька тисяч людей, тоді це окей, адже вони майже всі можуть перейти до укриттів.

Але навіть зараз у нас дуже багато заходів відбувається, просто вони не такі масштабні. Минулого року в нас пройшло приблизно 2 500 заходів. Ми заходами вважаємо навіть весілля. Якщо у нас в оранжереї провели захід і там було 20 людей, це теж вважається подією.

– А за який кошт зараз живе взагалі ВДНГ? У вас відновилися вже різні заходи, то ви тільки з них заробляєте чи є ще якесь джерело?

– ВДНГ перебуває в режимі самоокупності з 2009 року, тобто нас не фінансує державний бюджет. Ми повинні бути на госпрозрахунку, і це була одна з умов, на яких я погодився прийняти ВДНГ в управління.

Дуже важливо було показати кейс, що державною установою можна керувати таким чином, щоб вона не залежала від коштів платників податків. До 2015 року Експоцентр понад 10 років був збитковим, він був де-факто банкрутом. Ми показали, що це може працювати геть в інший спосіб.

У нас декілька джерел фінансування. Основне - це, звісно, проведення заходів і виставок, але ми додали інші напрямки, які дозволяють Експоцентру менше залежати від різних криз. Наприклад, під час пандемії Експоцентр продовжував бути прибутковим, навіть коли все зачинилося. Сталося повномасштабне вторгнення - ми все одно мали позитивний операційний прибуток.

Ми розвиваємо ВДНГ як антикрихку організацію. Що мається на увазі: якщо трапляються кризи, це робить нас сильнішими. Крім заходів і виставок, є зони дозвілля: парк гойдалок, мотузковий парк, басейн просто неба. Це комерційні майданчики, які надають певні сервіси людям, вони сплачують кошти й Експоцентр отримує теж платню.

У нас є оренда, але це не основне джерело фінансування. Ще одне джерело - це заклади громадського харчування. Спершу це були не дуже красиві рішення, тобто маленькі кіоски. Зараз шашлики продовжують бути, але вони мають геть інший вигляд.

Третє джерело фінансування - це заїзди. Ми свідомо ухвалили рішення, що вхід на ВДНГ буде безкоштовним, хоча в радянські часи треба було платити за вхід.

Але ми компенсуємо цю історію коштом тих, хто приїжджає на автівках. Приїхати на ВДНГ на авто - це не право, це привілей, і ви повинні сплатити за те, що ваша машина тут перебуває. Таким чином ми фінансуємо велику частину наших програм по ремонту й відновлення.

Наступне джерело фінансування - це потужні бренди, які хочуть отримати емоційний контакт зі своїм споживачем. Вони використовують ВДНГ як майданчик для реклами свого бренду й платять за ці послуги. Ми не просто так надаємо платформу для реклами, це не дуже ефективно.

Ми любимо, коли є саме емоційний контакт з брендом, тобто люди отримують досвід і через це у них зёявляються позитивні відчуття щодо бренду. Це наші основні джерела доходів.

– А яка середня зарплата співробітника на ВДНГ?

– По-перше, треба сказати, що у нас зараз працює 148 людей в штаті. У 2017 році коли я тільки прийшов директором, тут працювали 175 людей. Тобто ми зменшили штат, але збільшили продажі майже в п'ять разів.

Середня зарплата, якщо я не помиляюся, за минулий рік склала приблизно 26 000 гривень. Тут є всі функції класичної організації: є адміністративна частина, є технічні служби. Вони займають більшу частину нашого штату: це енергетики, прибиральники, озеленювачі, сантехніки.

Але більшість людей, яких ми з вами сьогодні побачили, це навряд чи працівники Експоцентру, тому що тут багато партнерів. Це приватні організації, з якими в нас укладено договори.

Величезна територія. Експоцентр - це як півтора королівства Монако, 287 гектарів. Бути експертом в усіх напрямках неможливо, тому ти маєш знайти кращих в кожному напрямку.

Ми на кожному напрямку шукаємо тих, хто вміє щось робити найкраще, укладаємо з ними договори, і це форма державно-приватного партнерства.

– Ви писали, що 2023 рік став найбільш вдалим для Експоцентру. Як так сталося, що на початку війни спад, а потім - злет?

– Ми насправді самі були здивовані. У дописі я мав на увазі економічні показники. Якщо взяти наш операційний прибуток, то за винятком того, що ми багато коштів витрачаємо на утримання Урбан-парку, без цього фактору це економічно найкращий рік за останні 20 років в економічному плані.

Як так сталося? Це складне питання, тут немає простої відповіді. Але якщо говорити про ключовий момент, то перше - це наявність стратегії розвитку ВДНГ. Це той підхід антикрихкості, про який я вам розповідав.

Ще один дуже важливий фактор - до нас продовжують приходити люди попри ті обставини, в яких ми всі живемо. На фоні того, що складна ситуація, у людей великий запит на те, щоб отримати радість. Де та яким чином ти можеш це зробити? У смартфоні складно, тому що там новини. Дивитися телевізор - там теж є новини. Люди спілкуються між собою, і переважно там теж новини, тому тобі треба кудись втекти, щоб побути з родиною або навіть самому з собою.

Ми дуже здивувалися, що на відкриття "Зимової країни" до нас прийшло вдвічі більше людей, ніж торік, навіть коли зупинилося метро. Результати нашого опитування показали, що 98% людей, йдучи з ВДНГ, стають трошки щасливішими. Ми зрозуміли, що робимо насправді дуже важливо задачу для людей.

У 2023 році "Експоцентр України" провів рекордну кількість заходів (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

– Ви говорили, що вам за ці два роки доводилося більше працювати у зв'язку з війною, повітряними тривогами тощо. З чим найскладнішим ви зіштовхнулися за цей час?

– Найскладніше було на самому початку мені як керівнику, як я зможу утримувати команду, коли закінчуються гроші. Діяльність зовсім зупинилася, грошей всього на п'ять місяців, а ти не знаєш, наскільки воно може затягнутися.

Було страшно, тому що в будь-якій організації найцінніше - це команда, яка робить її живою.

Друге, що було найскладнішим, це ухвалити рішення щодо першої "Зимової країни" після початку повномасштабного вторгнення. Ми не розуміли, чи це доречно, як люди будуть це сприймати. Тоді нам допомогли військові. Вони сказали, ми зобов'язані це робити, адже їхні родини в тилу повинні попри все отримати святковий настрій.

Коли вони повертаються до родини, хочуть кудись піти. А куди ти підеш? От тоді ми зрозуміли, що ми повинні це зробити.

– Як у ВДНГ справи з інклюзивністю?

– ВДНГ був побудований у 1958 році, й про інклюзивність, звісно, ніхто не думав. Але ми переймаємося цим напрямком, тому що у Конституції ВДНГ одна зі статей звучить як рівність можливостей.

Коли ми проєктували Урбан-парк як громадський простір, однією з умов було те, що він повинен бути майже ідеальним з погляду інклюзивності, і саме так його реалізували.

Якщо подивитися на скейт-парк, усі рейлінги зроблені спеціальною контрастною фарбою, щоб люди з вадами зору бачили цю контрастність. Тут немає сходів, усі плавні переходи. Громадська вбиральня реалізована так, щоб людина на візку могла туди заїхати.

– Внаслідок одного з обстрілів Києва постраждала оранжерея. Яких збитків взагалі зазнав Експоцентр за час війни?

– У нас було три хвилі пошкоджень. Усі вони сталися через вибухові хвилі, тобто сюди не було прильотів, але вони були десь поруч чи щось збивали в повітрі.

Загалом приблизно на мільйон гривень у нас шкоди. Ми, звісно, все фіксуємо, передаємо в реєстри, які формують на майбутнє. А відновлюємо це власним коштом Експоцентру з прибутків.

В останню хвилю нам було заподіяно шкоди приблизно на 300 000 гривень. Там приблизно 10 будівель постраждало, саме вікна.

Під час одного з обстрілів в оранжереї на ВДНГ повилітали шибки (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

– Що буде в Експоцентрі цього року? Куди приходити у весняно-літній сезон?

– З 25 по 28 квітня ми робимо свій перший книжковий фестиваль "Книжкова країна". Ми плануємо залучати до читання людей, які ще не читають. Цей фестиваль буде відрізнятися від інших книжкових подій тим, що він поєднує класичний книжковий компонент, тобто ярмарку з видавцями, та розважальний компонент. Ми віримо, що для того, щоб вчити людей чомусь новому, їх потрібно зацікавити.

Ми запланували досить багато проєктів з покращення простору. Ми продовжимо відновлювати освітлення. Це про безпеку людей, і тому це точно потрібно робити.

Я думаю, що в цьому році заходів на ВДНГ буде ще більше, ніж торік. Ми продовжимо бути територію нормальності для людей, де можна відчути, що життя триває за будь-яких обставин.