Фото мами стало останнім: 13-річна Катя лишилася сиротою через обстріл вокзалу в Краматорську

Того дня родина Каті хотіла виїхати на Вінниччину, бо залишатися у Краматорську було дуже небезпечно. Дівчинка зізнається, що мала погане передчуття.

"Ми приїхали на вокзал. Все було добре, але я мала передчуття, що щось трапиться", - згадує Катя.

Тітка з сестрою залишилися сторожити сумки, а дівчинка з мамою пішла по гарячий чай. Поки стояли в черзі, Катя трохи замріялася й отямилася від крику: "Лягай". Вона не відразу зрозуміла, що відбувається, і її штовхнули. Поруч із нею лежав її рюкзак і зверху на неї впав зелений намет, у якому готували чай.

"Він був дуже важкий. Я глянула на ногу і побачила, що всі джинси в крові. І я одразу подивилася на маму. Думала, що вона знепритомніла. Я штовхала її. Але вона не реагувала", - розповіла Катя.

Дівчинка почала кричати та кликати на допомогу. Якийсь чоловік підняв її та посадив на лавку й одразу підійшла поліція. Катя пам'ятає лише, що питала їх про маму. Їй відповіли, що спершу рятують дітей, потім дорослих.

Про те, що мама загинула, вона дізналася із соціальних мереж. Вже в лікарні вона почала гортати Facebook і побачила пост про себе, в якому збирали кошти на лікування. Там було написано, що її мати загинула.

13-річна Ката та 8-річна Юля втратили маму через обстріл вокзалу в Краматорську

Рідні боялися сказати про це дитині, боялися її реакції. Катя згадує, що біль від осколків у ногах відчула лише у лікарні – її відвезли до Дніпра.

Тітка і сестра вижили й оселилися поряд із лікарнею, щоб відвідувати Катю у лікарні. У неї діагностували перелом коліна, уламок вп'явся в спину й осколками були посічені обидві ноги. Їй зробили дві операції, щоб витягнути усі уламки. І потім робили болючі перев'язки під наркозом. Спочатку ходити дівчинка не могла.

13-річна Катя втратила маму під час авіаудару на вокзалі Краматорська (facebook.com/UNICEFUkraine)

З Дніпра Катю відправили до Львова, тітка та її 8-річна сестра Юля поїхали з нею і зараз завжди поряд. Лікування триває досі.

"Зараз я працюю з психологом та лікарями, які допомагають відновитися та пережити те, що трапилося. Мені емоційно дуже важко", - каже дівчинка.

Катя зі своєю тіткою Олею, яка взяла дівчаток під опіку (facebook.com/UNICEFUkraine)

Її сестра досі не може говорити про те, що сталося того дня на вокзалі в Краматорську, і одразу змінює тему.

На вокзалі мати Каті попросила доньку її сфотографувати. Цей знімок у Краматорську став останньою її фотографією.

"Війна для мене – це дуже страшно, жахливо. Сидіти у підвалі півдня було страшно. Коли тривога, я боюся, що щось прилетить. Я б усьому світу сказала, що війна – це не фейк", – каже Катя.

Вона дуже сумує за друзями, за будинком, у дворі якого каталася на велосипеді та роликах. Дуже хоче до бабусі та дідуся, щоб разом пекти млинці. Зі свіжою малиною. Нині вони можуть лише телефонувати - дідусь на Вінниччині, а бабуся - на Донеччині.

Нині Катею опікується рідна тітка – вона сестра-близнючка мами дівчинки. Тітка Оля допомагає Каті пройти складний шлях відновлення. Тепер вони житимуть разом - будинок, який ділили навпіл дві родини, уцілів.