Чому в СРСР ненавиділи Василя Стуса: цікаві факти з життя поета

Юність Стуса

Жив у Донецьку з батьками, любив книги та вірші. В юності Василь працював учителем української мови й літератури в Кіровоградській області. Його колеги пригадують, що педагогіка однозначно була призначенням Стуса.

"Я викладав фізику й математику тоді, на уроках не бував у Василя, але що до нього учні горнулися - це всі знають. Після уроків він залишався з учнями, хотів більшої грамоти їх вивчити... Полюбив він Таужне наше, учнів своїх", - згадував учитель Кузьма Цимбалистий.

Після викладання Стус два роки проходив службу в армії на Уралі. У цей період він почав писати вірші та перекладати роботи іноземних поетів.

Стус під час проходження служби в армії (фото: архів)

Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 

Початок дисидентства

Стус ніколи не приховував своєї проукраїнської позиції. Початок його дисидентства припав на 1965 рік. Під час прем'єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" він разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом і Юрієм Бадзьом закликав киян засудити арешти української інтелігенції.

Після завершення показу Іван Дзюба вийшов на сцену та промовив до глядачів:

"Зараз відбуваються масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість".

Кореспондент Чорновіл звернувся до публіки із закликом піднятися з місць на знак протесту проти "політичних репресій". Певна частина публіки прийняла заклик, проте Дзюбу перервала адміністрація кінотеатру.

У звіті КДБ також ішлося про особу, яка після закінчення демонстрації фільму стала вигукувати: "Де ж правда? Чому не дають говорити правду?"

Цією особою виявився Василь Стус. Це дійство стало першим протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції поета відрахували з аспірантури.

Найщасливіші роки

Хоча надалі за ним уже почало стежити КДБ, Василь Стус вважав 1965–1972 роки найщасливішими в його житті, адже в цей час він зустрів своє кохання Валентину Попелюх.

Весілля Валентини та Василя; подружжя із сином Дмитром (фото: архів)

Пара одружилася у 1965 році, за рік у них народився син Дмитро. 25 березня 2022 року Валентина Стус померла у віці 84 років. Про це повідомила її невістка Тетяна.

"Валя померла після тяжкої хвороби, на безмежно люблячих дбайливих руках свого сина Дмитра, під вибухи, у селі під Києвом, де тривають бої", - написала вона на своїй сторінці у Facebook.

Сьогодні син Дмитро займається дослідженнями творчості батька. У своєму дитинстві він пам'ятає його виснаженим, проте завжди зосередженим.

"Пригадую стомлене обличчя тата, що падав на ліжко геть знеможеним після роботи, аби вночі доводити "Палімпсести". Пам'ятаю врівноважений відчай від неможливості займатися улюбленою справою. Його останні слова до мене були: "Сину, я дуже хочу, аби ти дивився на світ широко розплющеними очима, щоб не тримав зла. Вони не відають, що діють", - пише Дмитро.

Дмитро Стус тепер досліджує батькову творчість (фото: архів)

У щасливі роки Стус почав видавати свої перші збірки, однак видавництва не хотіли їх брати. На щастя, існувало таке поняття як самвидав, тобто творчість видана підпільно.

У 1970 році книжка віршів поета "Зимові дерева" потрапила до Бельгії. Пізніше її видали в Лондоні у видавництві організації українських націоналістів.

Перші ув'язнення

Стус так само продовжував критикувати партію у своїх відкритих листах. Така діяльність спричинила перший арешт митця у 1972 році, який тривав майже 9 місяців. 

На той момент у Стуса вже було кілька творчих збірок, тому СРСР почав їх знецінювати в очах народу, а згодом - знищувати.

На замовлення КДБ, твори Стуса прорецензував старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Шевченка Арсен Каспрук. Поетичну збірку "Зимові дерева" він описав як "будинок примусових робіт, де живуть і діють неохайний вчитель етики, вчорашній христопродавець, п'яниця, альфонс, дочка асенізатора тощо".

Про збірку "Веселий цвинтар" рецензент писав так: 

"З художнього боку вірші Стуса це якась маячня, злобливе белькотіння, а з громадського, політичного - це свідомий наклеп, очорнювання і оббріхування нашої дійсності".

Виконавчий директор освітньої фундації "МрійДій" і вчитель української мови та літератури Артур Пройдаков висловлюється про поезію Стуса як про інтелектуальну та насамперед ідеологічну.

"Таку поезію не дуже цінували представники влади та цензури СРСР. Сама постать поета, його висловлювання, акції, виступи - усе це не сприяло ймовірному друкові його збірок у радянських видавництвах", - пояснює експерт.

"Зимові дерева" - це збірка, вихід якої було заборонено в СРСР. Збірка "Веселий цвинтар" - це своєрідний документ, у якому зафіксовано відчуття беззахисності людини перед тоталітарною системою.

Василя Стуса ув'язнили та вбили в камері (фото: архів)

На початку вересня 1972 року київський обласний суд за звинуваченням у "антирадянській агітації й пропаганді" засудив Стуса до п'яти років позбавлення волі та трьох років заслання. Покарання він відбував у Мордовії та Магаданській області. 

Під час відбування терміну Стус продовжував писати. Більшість його робіт вилучали та знищували. Проте деякі з них побачили світ через листи дружині. 

"Знайомство" з Медведчуком

У 1979 році повернувся до Києва та долучився до Гельсінської групи захисту прав людини.

За рік його визнали особливо небезпечним рецидивістом, знову заарештували на 10 років примусових робіт і п'ять років заслання. СРСР призначив йому адвоката - Віктора Медведчука. Стус від нього відмовився та намагався захистити себе самостійно в суді.

Проте йому просто не дали такої можливості. Василя вивели із зали суду і зачитали вирок без нього. І хоча Стус був категорично проти, Медведчука все-таки затвердили його адвокатом, 

Відомий письменник і друг Василя Євген Сверстюк згадував:

"Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти й, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката".

Проте псевдо адвокат наполягав, що мало що міг вдіяти.

У 2016 році адвокати Роман Титикало та Ілля Костін аналізували справу Стуса. Вони виявили, що навіть за радянським законодавством Медведчук мав для захисту підсудного необхідні важелі, але не скористався ними.

Василеві заборонили бачитися з родиною. Проте його записи вдалося надіслати на Захід. Українська діаспора навіть намагалась висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати документи.

4 вересня 1985 року Василь Стус помер у віці 47 років. Офіційна причина смерті - зупинка серця. 

Дружина Валентина отримала повідомлення про смерть чоловіка вранці 5 вересня. Поховання поета провели без рідних, особисті речі також майже не повернули. Його смерть приховували від інших дисидентів. 

У листопаді 1989 року прах поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі разом із прахом побратимів, які також загинули в таборі.

Перепоховання Василя Стуса в Києві (фото: Радіо Свобода)

Чому саме Стус?

Історик Іван Бездудний вважає, що в СРСР його зробили уособленням всього дисидентського руху тих часів.

"Що радянський режим, що московська держава загалом, у них є особлива любов до уособлення всього руху спротиву в особі однієї людини. Так було з Бандерою, так було з Петлюрою, так сталося й зі Стусом. Його "проблема" полягала в тому, що він не вписувався в жоден із тих принципів, які декларувала радянська влада", - пояснює експерт.