18-річна Настя з Донеччини довірила свою історію музею "Голоси мирних"

Її рідне місто Красногорівка з 2014 року опинилося у сірій зоні під постійними обстрілами. Початок повномасштабного вторгнення у 2022 році лише посилив небезпеку. Настя згадує, як питала дорослих, що буде далі.

Інформації навколо було багато, і вона часто була суперечливою. Але дівчина інтуїтивно розуміла, на чиєму боці правда. Прийняти себе як росіянку вона не могла, хоча розуміла: попереду важкі часи.

"Спочатку світло вимикали на короткий час, потім почалася нестача води. А далі країна-агресор розпочала бомбардування, звинувативши в цьому Україну.  В голові вирували думки: "Де? Не було такого. Чому вони кажуть, що є?”. Ми цьому не вірили і вирішили виїжджати", - розповідає Настя.

Родина переїжджала декілька разів: спочатку до Львова, а згодом оселилася у Київській області. Там Настя побачила місця, які нагадали їй рідну Красногорівку. Наприклад, маленький книжковий магазин ніби з її дитинства. Але все це тепер лише у спогадах, бо від Красногорівки майже нічого не залишилося. Буча, куди остаточно переїхала сім’я, стала для дівчини новим домом.

Настя добре розуміє, через що пройшли мешканці цього містечка, яке навесні 2022 року стало відомим усьому світу драмою окупації. Її знайомі були в полоні, ховалися у сховищах, рятувалися, як могли. Пройшовши через жахіття війни, дівчина впевнена: зі злом треба боротися.

"Для мене Буча стала рідним містом. Значною мірою - через людей. Взагалі, я неймовірно вірю в нашу країну, в людей. Бо вони знають, що Україна - це їхній дім, їхня Батьківщина, їхнє все. Все буде добре і на нашу користь", - каже Настя.

Колекція музею  містить вже понад 120 тисяч історій про війну. Це найбільша у світі колекція історій мирних людей, які постраждали від війни росії проти України. Розкажіть свою історію на порталі Музею civilvoicesmuseum.org або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.