11-річна мешканка Маріуполя розказала музею "Голоси мирних" свою історію

Ангеліна з мамою знайшли тимчасовий притулок у модульному містечку в Бучі. Дівчинка сумує за дідом: він замінив їй батька, який помер, коли Ангеліна була малечею.

"Ще був дідусь живий, я сиділа вдома... і перша почула - щось вибухає. Думала, петарди підривають, свято було в нас. Дідусь подивився, а там уже будинок горить вдалині і щось літає в небі", - згадує дівчинка.

Дідусь одразу наказав родині ховатися у коридорі. Винесли туди речі, там і ночували. Ангеліна зізнається: було дуже холодно. У тому ж будинку в першому під’їзді була квартира маминої сестри. Одного дня дідусь пішов туди - а там чеченці. Їх засікли і кинули снаряд. Коли дідусь дівчинки йшов по сходинках під'їзду, його зачепило осколками.

У будинок її подруги Поліни, яка мешкала з батьками, двома братами та сестрою, прилетів снаряд: загинули всі, окрім братика-немовляти. Подруга Аня разом із сім’єю ховалася у дев’ятиповерхівці - їх завалило після прямого влучення. Однокласник Ангеліни Андрій йшов повз власний двір, коли побачив: щось блищить. Він не знав, що це міна. Взяв її - і вона вибухнула у нього в руках.

"Мої друзі загинули. Там ще багато дітей загинуло... Війна мене змінила, я стала рідше посміхатися. Мене взагалі ніколи не можна розсмішити", - ділиться дівчинка.

Історія Ангеліни увійшла до архіву музею "Голоси мирних" Фонду Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 55 000 історій.