"Зразкова пара". Як Росія залежить від Китаю і що буде, якщо Пекін кине Москву

Після вторгнення в Україну Росія активно нарощує відносини з Китаєм, намагаючись показати Заходу новий східний альянс – на противагу НАТО та Євросоюзу. Чи так на це дивиться Пекін, чи можна назвати РФ залежною від КНР і що буде, якщо Сі Цзіньпін перестане підтримувати Путіна, – у матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.

Під час підготовки матеріалу використовувалися публічні заяви російського та китайського керівництва, дані відкритої торгової статистики, ексклюзивні коментарі посла України в Китаї Павла Рябікіна та експерта Українського інституту майбутнього Ілії Куси.

Зміст:

Китайський та російський підходи до Заходу: у чому різниця

Ринкові відносини: чи Росія так залежить від Китаю?

Чи встоїть Росія без Китаю?

Російський диктатор Володимир Путін у травні приїхав до Пекіна, щоб вкотре зустрітися з китайським лідером Сі Цзіньпіном. Програма поїздки мало чим відрізнялася від попередніх двох візитів з початку повномасштабного вторгнення в Україну – Путін говорить про "братську дружбу" між РФ та Китаєм, а Сі – про показову співпрацю двох великих держав.

Після того, як російська армія вторглася на територію України, у Кремлі почали шукати собі ситуативних союзників. Але якщо країни-ізгої на кшталт Ірану і особливо КНДР не сприймаються всерйоз глобальними геополітичними гравцями, то Китай – це потужний союзник. Тому з "добросусідських" відносин з Пекіном Москва намагається створити ілюзію, що її загарбницькі дії мають підтримку. При цьому сам Китай не прагне показово зайняти чийсь бік, а дотримується "миротворчого" нейтралітету.

Китайський та російський підходи до Заходу: у чому різниця

Ще за радянських часів було складно собі уявити, що у XXI столітті російський президент прийматиме у себе китайського лідера з ікрою та осетриною, а в Пекіні співатимуть "Тече річка Волга" під час візиту глави Кремля. У той період російсько-китайські відносини навряд чи можна було б назвати добросусідськими, про що красномовно говорять навіть плакати тієї епохи з написами на кшталт "Пекінському агресору – відсіч!".

Минав час, Китай більш-менш налагодив відносини зі США, Радянський союз розпався і "новоутвореній" Росії був необхідний сильний союзник. У 1990-х Москва транслювала ще досить прозахідні наративи і на той момент, згідно з різними соціологічними дослідженнями, росіяни більш підозріло ставилися до китайців, ніж до американців.

Поки у Пекіні остаточно утверджувалися у ролі однієї з найсильніших економік світу, у Росії поступово нарощувалися антизахідні настрої. Зважаючи на все, це і стало базою для нинішніх, як їх називає сам Сі Цзіньпін, "зразкових" відносин між Москвою та Пекіном.

Але в тому, як ставиться до Заходу Китай і в тому, як ставиться Росія, насправді є кілька ключових відмінностей. Поки що в РФ заявляють, що воюють чи не з усім колективним Заходом, Китай поділяє західну арену, зазначає експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

"Вони не вважають Захід противником у військовому плані, не збираються з ним воювати. Більше того, їм не хотілося б цього. Плюс вони вважають Європу партнером. І, судячи з останнього європейського турне Сі Цзіньпіна, воно підтверджує цю позицію, що для китайців їх головні суперники – Сполучені Штати. Європу вони розглядають як необхідного партнера, з яким вони хочуть дружити та з яким пов'язують майбутнє свого економічного розвитку”, – зазначив Куса у коментарі РБК-Україна.

Китайський лідер Сі Цзіньпін із президентом Франції Емманюелем Макроном (фото: Getty Images)

При цьому обидві країни сходяться в ідеологічному суперництві зі Штатами. Для Китаю це, можна сказати, вже традиція – виступати так званою "противагою" Америці, великим геополітичним гравцем, який хоче, щоб на нього зважали і його поважали. Росія загалом прагне до того ж, але методи вибирає радикально інші. Поки Пекін підкріплює свої амбіції економічним розвитком та дипломатією, Москва експлуатує винятково мілітаристську риторику. Тому візити Путіна до Сі не призводять ні до чого радикального – Китай не стає ні на чий бік, намагаючись відігравати класичну роль глобального медіатора.

"І в цьому плані вони нічим не відрізняються від більшості країн так званого "глобального півдня". Це дуже вкладається в їхню логіку зовнішньої політики, яка полягає в тому, що Китай має незбройними методами прийти до світового впливу, як Сполучені Штати. Ось для цього їм потрібно покращувати свою репутацію, імідж і активніше поводитися у політичній сфері", – зазначив Куса.

Москва ж намагається побудувати іншу картинку діалогу з Пекіном – повна підтримка, розуміння та союзництво. Таким чином у Росії хочуть показати передусім Вашингтону, що їх з Китаєм коаліція – це потужна "відповідь" західному НАТО, ЄС та іншим впливовим альянсам. Путін не дарма практично в кожній своїй промові підкреслює сьогоднішню "однополярність" світу і своє прагнення перетворити його на "багатополярний", забуваючи при цьому уточнити, що головне поле впливу має бути все ж таки в Москві.

У цьому контексті потуги Кремля вдати, що вони – рівні партнери з Китаєм, виглядають досить недолуго. Коли Путін приїжджає до Пекіна, росіяни створюють картинку, що він приїхав до свого великого союзника, і вони обговорюють спільно, як протистояти Заходу. А в китайській версії, швидше за все, буде йтися про мир у всьому світі. Тут дуже добре видно, що Китай розглядає Росію не як рівну собі державу, а більше як молодшого за всіма параметрами партнера і не більше.

Більше того, не можна стверджувати, що китайці, не критикуючи Росію за її експансіоністську політику, підтримують її. На думку експертів, для Пекіна було б краще, якби війни взагалі не було. Сьогоднішня риторика Китаю в принципі не передбачає участі у якихось масштабних геополітичних конфліктах. Але в той же час для китайців Москва постає як таран, оголюючи слабкості всередині західних альянсів. І для Китаю відкрилася цікава можливість спостерігати за цим збоку. Крім того, приєднання до антиросійських санкцій – це, по-перше, може трактуватися як підпорядкування "волі" Штатів, по-друге, це втрата одного із торгових партнерів. При цьому, за словами посла України в Китаї Павла Рябікіна, дедалі більше китайців бажають Києву перемоги над ворогом.

"Говорячи про настрої китайців і розуміння причин вторгнення Росії в Україну, я не стверджував би, що всі в Китаї вірять у "провокування" Росії нами чи НАТО. Все більше китайців роблять висновки самостійно і бажають перемоги над агресором. Звичайно, чимало і тих, хто, незважаючи на очевидні факти, підтримує Росію", – зазначив Рябікін у коментарі РБК-Україна.

Проте Китай – один із основних союзників Росії у війні проти України. Москва під гнітом санкцій змушена була переналаштувати свій ринок та спрямувати його потоки на Схід. Тому після початку вторгнення китайсько-російські торговельно-економічні відносини зміцнилися. Крім того, Пекін підтримує і військову сферу Росії, але не прямими поставками своєї власної техніки, а безпечнішими для себе методами.

Ринкові відносини: чи Росія так залежить від Китаю?

Російсько-китайське партнерство сьогодні зачіпає одразу кілька сфер – від торговельно-економічної до політичної. Цей козир Москва використовує на повну силу.

"Щодо допомоги, яку Китай надає Росії, слід згадати про високий рівень політичних контактів, розвиток практичної співпраці за багатьма напрямами, нарощування обсягів торгівлі - все це дозволяє Росії впевнено почуватися на міжнародній арені, мати широкий ринок збуту для своїх товарів, перш за все , енергоресурсів, а також джерело постачання необхідної продукції", – зазначив Рябікін.

Після того, як Захід наклав санкції на торговельні відносини з РФ, фактично ізолювавши її від свого ринку, Китай став одним з найважливіших партнерів для Москви. Як наслідок – рекордний рівень товарообігу між Росією та КНР за перший рік війни. Його сума перевищила 190 млрд. доларів, збільшившись майже на 30%. Наступного періоду тенденція збереглася. У Кремлі, звичайно ж, це обіграли – назвали приріст "вражаючим" і заявили, що цього загалом і домагалися.

Китайські авто активно захоплюють російський ринок (фото: geely-grand.ru)

Основна частка торгівлі між РФ та Китаєм – це енергоресурси: нафта, газ та вугілля. 2022 року понад 70% загального обсягу поставок до КНР із РФ припало саме на цю групу товарів. При цьому ту ж нафту до Китаю Росія експортує за допомогою сірих схем, наприклад, тіньового танкерного флоту. Його вона використовує для того, щоб обійти цінову стелю у 60 доларів за барель. Сьогодні близько 40% експорту енергоресурсів посідає китайський ринок. До війни було 20%, тобто і тут Росія почала залежати від КНР.

Ще одна сфера "співробітництва" - автомобілі, і тут теж можна говорити про залежність. "Тут російський ринок практично повністю монополізований китайцями. Після початку війни багато західних автовиробників просто вийшли з ринку і не поставляють свої авто, принаймні прямо в Росію", - зазначає Куса.

Але головне насамперед для України – це військові технології. Китай не завалює російський ВПК своєю технікою, але робить багато для того, щоб допомогти Москві обійти санкції. Завдяки Пекіну РФ може отримувати товари подвійного призначення, використовуючи китайські компанії як прокладки, або ж банальною контрабандою.

У цьому плані Китай допомагає Росії більше за інших, тому що може дозволити пропускати через себе велику кількість підсанкційних товарів. Але безпосередньо ділитися військовими технологіями Пекін би не став – надто велика небезпека і самим опинитися у списках санкцій.

Говорити про тотальну залежність Росії від китайського ринку поки не доводиться – у Москві ще намагаються диверсифікувати свої торгові потоки, та й Китай підходить до торгівлі з Росією обережно. Але це не виключає того, що без китайської допомоги Кремлю було б набагато складніше годувати свою мілітарну машину.

Чи встоїть Росія без Китаю?

Сі Цзіньпін дуже чітко окреслив свої червоні лінії у війні Росії проти України. Перша та основна – це заборона на використання ядерної зброї. "Якщо вже спробувати визначити "червону лінію", то, думаю, це дійсно застосування ядерної зброї. Давайте пригадаємо, що російський словесний "ядерний шантаж" у 2022 році вщух саме після того, як Китай заявив не тільки про неприпустимість використання ядерної зброї, але й загроз її використання", – зазначив Рябікін.

Китаю найменше потрібен ядерний конфлікт - це ніяк не лягає в їхню миротворчу риторику і змусить їх втрутитися. Ще одна менш очевидна червона лінія від Сі – локалізувати військовий конфлікт і не дати йому вилитися у щось масштабніше. Але ця лінія також перетинається з ядерним шантажем.

"Вони б не хотіли, щоб війна в Україні вийшла за межі регіону, щоб вона дестабілізувала регіон, зачепила більше країн. На їхню думку, чим більше країн братимуть участь у війні, тим більший ризик великої війни і, власне, застосування ядерної зброї" , – зазначив Куса.

Росія, на думку аналітиків, боїться Китаю і в ідеалі не хотіла б від нього залежати, але поки що не має іншого виходу. Якщо ж уявити, що в Москві порушили червоні лінії чи Китай вирішив би, що для нього тепер вигідніше приєднатися до західної більшості і почати підтримувати Україну хоча б на політичному полі, Росії доведеться нелегко.

Якийсь час у Москви піде на пошук нових торгових партнерів та переорієнтування ринку. Частину потоків РФ, можливо, вдасться перенести через Центральну Азію. Тобто різка відсутність китайської підтримки, безумовно, не подіє відразу, але неминуче призведе до колапсу для Росії – коридор можливостей суттєво звузиться, кількість ресурсів, які потрібні для війни, скоротиться, відповідно, російської армії або доведеться ставати в глуху оборону і забути про будь-які наступи, або терміново ініціювати переговори.

Володимир Путін та Сі Цзіньпін у Пекіні (фото: kremlin.ru)

Але ця ймовірність, на жаль, дуже мала. Китай не відходитиме від своєї сьогоднішньої риторики, принаймні не в цих умовах. "За два роки Росія скоїла тисячі злочинів – Бучанська трагедія, ядерний шантаж, підрив дамби Каховської ГЕС, обстріл громадянської інфраструктури, вбивство мирних жителів, жінок і дітей – ніщо з цього не похитнуло взаємодію Пекіна з Москвою. Саме тому я б не тішив себе марними ілюзіями, а виходив би із реалій. В політичній площині всі провідні міжнародні відносини вже давно визначились, і їхні позиції навряд чи зміняться", - додав Рябікін.

Китайське протистояння США експерти називають швидше інертним і побудованим на певній ідеології, ніж "заклятим". Очевидно, сьогодні західні країни роблять недостатньо для того, щоб переконати Сі Цзіньпіна кинути РФ. А тим часом, можливо, саме відмова Китаю від подібного "союзництва" могла б стати одним із вирішальних чинників перемоги України.