Під час війни будівельники, електрики, водії і фахівці інших робітничих професій стали особливо цінними. Попит на них підскочив в рази, а в деяких містах фахівців треба навіть більше, ніж випускають місцеві заклади освіти. Про стан професійної освіти, оновлення закладів і гуртожитків та важливість профорієнтації – в інтерв'ю РБК-Україна розповідає заступник Міністра освіти і науки України Дмитро Завгородній.
Головне:
– Дмитре, яка зараз ситуація в закладах профтеосвіти по вступній кампанії? Скільки людей приходить в такі професії?
– Навчальний рік розпочався 1 вересня 2025 року, але вступ до закладів продовжено до 1 жовтня з можливістю доукомплектування груп. Зараз ці кілька днів поки ще можна подати документи на вступ. В цій вступній кампанії станом на 26 вересня подано 86 504 заяв. Більш детальні цифри будуть в найближчі дні, коли вступна кампанія завершиться.
Загалом в останні роки кількість вступників тримається на певному рівні. Разом з усіма, це біля 100 тисяч нових людей, які приходять у профтехосвіту щороку. Ми, звісно, хотіли б, щоб їхня кількість зростала. Але впливає і тенденція до виїзду людей за кордон, і випускників шкіл стає менше. Чекати, що в абсолютних числах вони будуть збільшуватися, – надто оптимістично.
Наша мета – це відсотки тих, хто після 9 класу обирає для себе професійну освіту. Так міряють популярність цих професій в інших країнах. Не кажуть про якусь абсолютну кількість, а скільки відсотків дітей обирають не університет, а професійну освіту після 9 класу. І це країни між собою порівнюють.
– Скільки цей відсоток становить в Україні?
– В Україні історично саме в професійній освіті він був біля 15%, у фаховій передвищій освіті – 20%, тобто загалом це 35%. В європейських країнах – в середньому 50%.
В західній Європі, таких країнах як Німеччина, показник стабільно вищий. В Австрії, Швейцарії – це більше за 50%. Такі країни як Фінляндія, Данія та інші – ціляться в те, щоб тримати рівень біля 50%.
Звісно, в великих містах це менше, в сільській місцевості – більше. Але приблизно половина людей в Європі після 9 класів не йдуть в старшу школу, а йдуть в той чи інший професійний коледж, на дуальну освіту, тощо. Здобувають професію і йдуть працювати, хтось йде в університети. Різні країни пропонують різні моделі. У нас 35% від випускників 9 класів йдуть в коледж, частина теж потім йде в університет.
– Чому у нас менше молоді йде в ці професії?
– Багато факторів впливає. В Україні є ще такий фактор – не те щоб прямо культ вищої освіти, але точно багато хто вважає, що вона обов'язково потрібна.
Ми робили багато досліджень з нашими міжнародними партнерами про те, що впливає на вибір професії. І в усіх інтерв'ю з батьками наших студентів – дітей, яким зараз 14-15 років, – кажуть, що вища освіта є чимось таким обов'язковим, що точно треба отримати. І, на жаль, здебільшого люди дивляться на це, як на факт, незалежно від якості цієї освіти. Батьки вважають здебільшого, що краще будь-яка вища освіта, не розділяючи її на якісну чи неякісну.
З нашої точки зору, якісну професійну освіту здобути в одному з найкращих наших закладів з сучасним обладнанням, гарними викладачами, великими підприємствами-партнерами, де гарантоване працевлаштування, – це буде краща освіта, ніж умовно погана вища освіта в дистанційному форматі, до якої дуже багато запитань.
– Держава якось намагається змінити це уявлення людей про професійну освіту, і що вища освіта – це не панацея і не гарантія того, що людина в житті буде мати гарантовано і кар'єру, і гроші?
– Так, і серед усіх завдань це найскладніше. Я часто читаю коментарі людей і бачу, що вони кажуть: це основне завдання. Мовляв, зробіть просто якусь рекламну кампанію чи зробіть цю освіту популярною, і все буде добре.
Але це насправді точно найскладніше завдання. Бо, навіть спілкуючись з нашими партнерами з інших країн, де ці відсотки суттєво більші, то вони кажуть: "ми інвестуємо в популяризацію цих професій, проводимо рекламні кампанії стосовно цього, але це не працює". Тобто просто рекламною кампанією змінити сприйняття достатньо складно. Це не робиться швидко, якщо в суспільстві є вже такий стереотип, то змінити його дуже важко.
З того, що ми бачимо по дослідженнях і інтерв'ю з батьками і дітьми, ці стереотипи здебільшого є у людей, які фізично ніколи не були в наших закладах освіти. І це перше, що нам хочеться змінити. Якщо ми зараз інвестуємо в ці заклади, створюємо сучасні простори, майстерні, ремонтуємо кабінети, купуємо обладнання, там з'являються нові люди, все по-іншому виглядає, з'являються нові сучасні професії, то головне це, щоб люди це побачили. Бажано щоб побачили не на відео, а самі особисто.
Бо більшість людей, які вступають в заклади професійної освіти, це діти з батьками, які відвідали так чи інакше один з закладів, і їм щось там сподобалося. І у них зазвичай інше взагалі сприйняття таких закладів.
Ми опитуємо випускників, і більше 80% з них каже, що хотіли б вчитися в тому ж закладі вдруге. Тобто вони задоволені. Ми інвестуємо і намагаємося зробити сам продукт, саму послугу кращою. Звісно, це дуже довгий шлях. Щоб заклади виглядали так, як мені б хотілося і ми б цим пишалися, це займе ще 10 років.
Ми разом з урядом, міжнародними партнерами, місцевою владою зараз суттєво оновлюємо такі заклади, і виглядатимуть вони вже інакше. Таке оновлення закладів відбувається в кожній області України: Запорізькій, Одеській, Львівській, Чернігівській та інших.
Якщо заклади так виглядатимуть, то й рекламувати їх буде значно легше. Це займає дуже багато часу. Навіть юридична частина проєкту, документація, міжнародна угода і так далі – це роки. Треба, щоб в майбутньому ця система була сильна, популярна, сучасна і якісна.
Оновлені заклади професійної освітв регіонах (фото: надані МОН)
Паралельно з цим вже є багато прикладів закладів значно кращих, ніж середньостатистичні очікування. І якщо ми зможемо більше людей залучити на якісь події, на дні відкритих дверей, то я впевнений, що з часом люди змінять своє сприйняття таких закладів.
Останні кілька років уряд інвестує великі гроші в осучаснення закладів професійної освіти. Це мільярди гривень. Станом на зараз зробили вже більше 120 майстерень і лабораторій в цих закладах – це майстерні зварювальників, автослюсарів, будівельників, верстатників, різних пріоритетних професій. Інвестували і в укриття, іноді в капітальні ремонти закладів, які були пошкоджені, ставили вікна тощо.
Оновлено 88 майстерень на 549 млн грн із держбюджету за виділені у 2024 році кошти. Відкрито 74 майстерні станом на 25 вересня 2025 року. Кабмін розподілив 525 млн грн субвенції між новими 89 закладами освіти (загалом 109 закладів на 540 млн грн).
Цього року серед переможців є 30 фахових коледжів, включно з медичними та педагогічними. Додатково залучено 386,7 млн грн співфінансування з місцевих бюджетів, власних надходжень закладів та бізнесу.
З міжнародними партнерами ми закупили багато техніки і обладнання, якого раніше не було. В кожній області є кілька сільськогосподарських аграрних закладів, які вчать трактористів та інших фахівців.
Я приїздив туди і бачив, що одному трактору 50 років, інший просто не заводиться, ще один – просто металобрухт. Вони не оновлювалися взагалі ніколи з 80-х років, нічого нового не було. Зараз ми поставили в заклади більше 20 нових сучасних тракторів з навісним обладнанням, з точними сівалками та іншим. Це дозволяє їм працювати ефективніше.
У сільськогосподарських закладів є зазвичай своя земля, на якій вони вчить обробляти її, робити інші речі. Наявність обладнання дозволяє під час навчання щось висівати, виробляти і продавати в результаті. І ми це вже бачимо по їхніх фінансових результатах діяльності. Далі ці гроші вони можуть інвестувати в те, щоб щось ремонтувати, докуповувати.
Оновлене прміщення закладу в Чернівцях. Фото "до" і "після" (фото: надані МОН)
– Є законодавчі зміни, які вдосконалюють процес інвестицій бізнесу в профтехи. В чому суть цих змін?
– Інвестиції від приватного сектору в професійну освіту були й до цього. Це дозволяли і дозволяють і надалі. Будуть створені нові форми такого інвестування. Ми намагаємося краще описати правила для цього державно-приватного партнерства, щоб це було простіше для бізнесу, і щоб було більше відповідальності у закладі в тих випадках, коли бізнес чогось вимагає.
Інвестицій від приватного бізнесу було досить багато, останніми роками їх стало ще більше. Коли держава вкладає кошти, це відбувається на конкурсній основі: заклади подають заявки на майстерні, лабораторії або ремонт. Якщо є співфінансування від бізнесу, вони отримують додаткові бали, бо це показує, що бізнес зацікавлений, готовий надати обладнання або ресурси, і заклад потрібен ринку.
Бізнес підтримує практику, стажування, екскурсії – великі компанії, яким потрібні фахівці, найчастіше у великих містах, включно з підприємствами оборонного чи переробного сектору. Держава також надає їм гранти, тож вони активно співпрацюють з освітніми закладами.
Раніше допомога бізнесу була переважно "джентльменською угодою", може щось іноді писали в меморандумі. Тепер гроші, які перераховуватимуться закладу, не можна буде використати так, як бізнес того б хотів. Також ми хочемо, щоб в усіх закладах з’явилися наглядові ради з представників бізнесу та роботодавців. Вони матимуть прямий вплив на затвердження всіх навчальних програм – як вчать, чому вчать.
Часто критикують навчальні програми, що вони застаріли або задовгі, або ще щось з ними не так. Ми хочемо, щоб бізнес безпосередньо верифікував ці програми, які готують своїх же майбутніх працівників. Наглядова рада затверджуватиме стратегічний та фінансовий плани закладу, буде проводити конкурс на посаду керівника, тобто матиме значний вплив.
В найближчі роки ми створимо готові юридичні шаблони по співпраці бізнесу з закладами: різні варіанти договорів, які описують найкращі кейси такого партнерства. Це буде й співпраця у сфері дуальної освіти, коли студенти навчаються безпосередньо на підприємстві тощо.
– Тобто наглядові ради будуть в усіх таких закладах?
– Так, в усіх.
– Там будуть отримувати зарплати?
– Ні, не будуть. При цьому вони не будуть ні державними службовцями, і прямих зобов'язань у них не буде. Це виключно для того, щоб покращити те, що відбувається в самому закладі. Як додатковий орган управління ним.
Зараз, наприклад, на обласному рівні одна-дві людини відповідають за цілих 20-50 закладів професійної освіти, а ще ж є десятки інших закладів. Ефективного керування і аналізу програм майже немає, часто ситуація політизована: директор раніше був головою громади або другом чи родичем когось в облраді.
Через це розрив між ринком праці та реальною роботою закладів великий. Ми вважаємо, що нові інструменти допоможуть наблизити підприємства та їхні потреби до того, як ми вирішуємо їх через освіту.
– З приводу кризи кадрів виробничих спеціальностей. Наскільки вона зараз масштабна?
– Ця криза зараз дуже велика, і це показують всі дослідження. Дослідження робили Державний центр зайнятості, також дослідження є у Київської школи економіки. І найбільший дефіцит кадрів – це саме в технічних професіях. Це електромонтери, електромонтажники, верстатники широкого профілю, оператори верстатів з числовим програмним керуванням. Це все професії, пов 'язані з металообробкою, їх дуже багато.
Вони зараз дуже потрібні в оборонній промисловості, але й і на будь-яких переробних підприємствах. Наприклад, Modern Expo в Луцьку, який виробляє поштомати для Нової Пошти, і дуже багато їх виробляє на експорт. Все, що пов'язане з цією галуззю, зараз переходить на сучасні технології металообробки на верстатах з числовим програмним керуванням.
Наглядові рази запровадять в усіх закладах професійної освіти в Україні, – Дмитро Завгородній (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)
Ми такому не навчали раніше. Токарів і фрезерувальників вчили на старих верстатах, парк техніки не оновлювався. І виходило, що люди вже вчилися прямо на підприємствах. А зараз, коли вартість цього обладнання знизилася, об'єми виробництва збільшилися в рази, і всі почали осучаснювати виробництво, то цих фахівців різко знадобилося дуже багато.
Плюс – загалом людей в країні стає менше, тому кадровий голод дуже відчутний. Великі підприємства почали активніше займатися й співпрацею з закладами освіти. Тому я всім нашим директорам коледжів кажу: "Це ваш зірковий час, коли ви всім потрібні, коли ви на розхват".
На жаль, в деяких місцях нестача кадрів навіть більша, ніж ми можемо вирішити. І попит на певні професії перевищує кількість людей, які в цій професії вчаться взагалі.
– Що це за ситуації, наприклад?
– Ті ж самі верстатники, оператори верстатів з програмним керуванням. Їх в Дніпрі потрібно більше, ніж ми за рік випускаємо в принципі. Тобто, якщо навіть найбільші підприємства Дніпра заберуть всіх випускників всіх закладів міста, їм все одно цих людей буде недостатньо. Вони за рік хочуть наймати в 2-3 рази більше.
І це – тільки найбільші підприємства міста. Тому ми зараз збільшуємо набір, збільшуємо ліцензійні обсяги, хочемо збільшити кількість закладів, які готують за цими професіями. Це вже пов'язане і з популярністю цих професій. На них не йдуть так багато людей, як зараз потрібно.
– Щодо популярності таких професій – молодь хоче йти в айті, тим часом Україні, особливо під час війни, потрібні зварювальники і будівельники – чи погоджуєтесь з такою тезою?
– Це залежить від конкретних професій і конкретних спеціальностей. Узагальнити складно. Ваше питання стосувалося, наприклад, айтішних професій в університетах. Так, вони дійсно популярні, але я особисто не бачу з цим проблеми. Я не бачу проблеми в тому, що люди йдуть на інформаційні комп 'ютерні технології в університет. Навіть якщо ви не будете працювати за цією спеціальністю безпосередньо, не будете програмістом, все одно ви можете застосувати цю вищу освіту в дуже багатьох секторах.
І, якщо вона буде якісною, то вона сформує вас, як має формувати вища освіта. У вас буде вища математика, статистика, теорія ймовірності, ще щось. Тому це буде достатньо корисний досвід. Ну і стратегічно – якщо вам вдасться це опанувати, попри відсутність колосального попиту зараз, це все одно сфера майбутнього, і ви зможете в ній знайти там своє місце.
Цього не можна сказати про інші спеціальності, які теж є популярні. Найбільш популярні – менеджмент, філологія тощо. З цим вже може бути набагато складніше, ніж з комп'ютерними науками.
– Яка найпопулярніша професія у професійній освіті?
– В професійній освіті найбільш популярна професія – це кухар. Це аналог таких "кон'юктурних" професії, як менеджмент чи юридичні науки у вищій освіті.
Взагалі люди йдуть на найбільш зрозумілі професії. Тобто туди, де вони інтуїтивно розуміють, що буде ця людина робити. Автослюсарів, трактористів і кухарів набирати набагато легше, ніж операторів верстатів з програмним керуванням, бо діти не бачили, не знають, що це таке.
У нас немає статистично зараз інформації про те, що у нас дефіцит кухарів. Так, вакансії є, це дійсно популярна професія, вона всюди потрібна і затребувана, і гарне в працевлаштування. Але вона найбільш популярна, і легко набираються повні групи, причому в усіх областях.
Проблеми тут такі точкові: там, де ці професії або нові і сучасні, або просто непопулярні, але потрібні. І це треба вирішувати двома речами – або профорієнтацією, або освітою для дорослих.
– Яка у нас ситуація є профорієнтацією по країні?
– Порівняно з іншими країнами, які далеко пішли вже вперед цій частині, ми відстаємо. На мою думку, найкраще, що ми робили за останні роки, це профорієнтаційний проект зі швейцарсько-українським проектом Decide. В 10 громадах ми організовували для дітей 8 і 9 класів профорієнтаційні екскурсії на підприємства.
Більше 20 тисяч дітей пройшли через різнопланові екскурсії, зустрічі, побували на виробництвах, підприємствах в своїх громадах від Чернігова і Франківська, Кременчука до невеликих громад.
Зараз йде відбір громад на другий етап проекту. І громад має бути вже не 10, а хоча б 400. Ми в результаті бачимо, що діти, які вже все життя до 9 класу живуть в своєму місті, наприклад, Кременчуку, і не були взагалі ніколи в житті на тих підприємствах, які в цьому місті є вже 100 років, не були в закладах освіти – ні професійних, ні вищих.
І цим дітям треба приймати рішення щодо майбутньої професії. Ми від них очікуємо, що вони будуть щось обирати, а вони фізично не володіють цією інформацією.
Виявилося, що абсолютно всі бізнеси в кожній громаді дуже відкриті до цього. Часто вони готові оплачувати транспорт чи самостійно щось безкоштовно організовувати і проводити для дітей. І от потрошку намагаємося зробити так, щоб діти відвідували і заклади освіти, які є в цьому місті, знайомилися з професіями.
Ми зробили декілька найбільш успішних профорієнтаційних центрів. Вони відкрилися в Чернігові, Львові і Кременчузі, де діти можуть прийти і познайомитися з різними професіями. Побачити, що робить сантехнік, електрик, як встановити сонячні панелі тощо.
Наприклад, в Чернігові в одному з приміщень була стара радянська актова зала з червоними шторами. Зараз туди ходить багато дітей, знайомляться з професіями, проводяться зустрічі з бізнесами, які розповідають про свої виробництва. У віртуальній реальності відзняли депо "Укрзалізниці": можна походити по всьому цьому ремонтному приміщенню і подивитись, як виглядає ремонт вагонів.
– Які в Україні загальні умови прийому на навчання в закладах професійної освіти? Чи потрібні іспити, НМТ? Хто загалом може вступити в профтехи?
– Скажімо так, можуть вступити абсолютно всі. Більшість вступників – це вступники на базі 9 класів.
Вступ в заклади професійної освіти відбувається без НМТ, і додаткові конкурси заклад проводить в виключному випадку, якщо є конкурс. Тобто якщо кількість бажаючих більше, ніж кількість місць. Ми намагаємося і новим законом “Про професійну освіту”, і нашою комунікацією з областями, кількість місць збільшувати, щоб всі бажаючі могли вступити.
Звісно, конкурс є в найкращих закладах. В кожній області такі є. Але вступити точно не важко. Більшість вступає після 9 класу, але десь 20-30 % кожного року вступають вже після 11 класів.
У нас є і багато дорослих, які приходять навчатися на короткотермінові програми, Крім повноцінних освітніх програм, де ви отримуєте в кінці документ про освіту, є курси, де можна отримати конкретну кваліфікацію або прискорено отримати ту чи іншу професію. Якщо ви доросла людина, то можете це опанувати швидше.
Загалом новий закон, вже підписаний президентом у вересні цього року, створює чіткі правила: структуру, оцінювання, фінансування, партнерство з бізнесом. Це один із індикаторів виконання Ukraine Facility Plan.
Ключові зміни:
Єдиний рівень та новий імідж. Приберуть поділ на три рівні й плутанину з абревіатурами. Учні матимуть академвідпустку, стажування, студентське самоврядування. Мета – престижність профтеху. Автономія закладів. Вони зможуть діяти як некомерційні товариства, самостійно розпоряджатися заробленими коштами.
Наглядові ради. Бізнес братиме участь у конкурсах на директора, затвердженні програм та контролі якості підготовки. Менше бюрократії. Один рамковий стандарт замість десятків, спрощене ліцензування, швидка поява нових професій.
Також передбачено розвиток дуальної освіти та оплачуваних студентських трудових договорів. У підсумку профтех стане сучасним, інтегрованим у ЄС і здатним відповідати потребам ринку праці та економіки.
– Чи є стипендії у тих, хто навчається в коледжах? Вони нижчі за університетські?
– Вони менші, ніж університетські. Це 1350 гривень, їх легше отримати. Оскільки їх платять з обласного бюджету, то області до цього ставляться по-різному області. Є області, які виділяють додаткові кошти, щоб більше студентів могли отримувати стипендії. Також є соціальні стипендії. Тобто багато хто отримує стипендії через різні сімейні обставини, малозабезпечені родини тощо.
У нас безкоштовне проживання в гуртожитках. І багато закладів пропонують безкоштовне або дуже дешеве харчування. І для багатьох батьків дітей таке повне безкоштовне проживання, безоплатне або дешеве харчування, стипендія – це великий плюс.
І найбільший плюс, на мою думку, в тому, що опанувавши ту чи іншу професію в коледжі, ви гарантовано можете знайти собі роботу, гарантовано почнете заробляти достатньо швидко, не чекаючи закінчення університету, магістратури.
– Багато дорослих приходить вчитись?
– Так, дорослих багато. Це десятки тисяч людей, які або за гроші міжнародних партнерів або за ваучерами Державної служби зайнятості вчаться фактично безкоштовно. Це ветерани, безробітні, внутрішньо переміщені особи.
– Скільки триває цей прискорений курс?
– Залежить від професії. Є і одноденні майстер -класи, а є і тримісячні, і шістимісячні курси. Є сайт, де зібрані більшість наших закладів освіти, і там є актуальна інформація про багато різних курсів, які навчають в тому числі дорослих. Також можна переглянути можливості освіти для ветеранів.
– Яке навчання найчастіше обирають дорослі?
– Одне з найбільш популярних для дорослих – це зварювання. Воно популярне по всій країні. Багато людей, в тому числі з числа теж непереміщених осіб, ветеранів, йдуть на такі курси в різних областях, а далі достатньо швидко знаходять роботу.
Зараз є програми в центрах зайнятості, де якщо ви підпадаєте під одну з зазначених там категорій, маєте право на такий ваучер. Він покриває вартість навчання – понад 30 тисяч гривень. Ці курси зазвичай дешевші, тому вартість навчання покривається повністю. Його можна принести в будь -який заклад, який такі послуги надає. Їх дуже багато по всій країні.
– Скільки б коштувало навчання на того ж зварювальника, якби людина оплачувала його самостійно?
– Оплачувати самостійно теж можна. Доросла людина може вчитися від 3 до 6 місяців і коштувати це може від 10 000 до 15 000 гривень. Тобто, ваучер з запасом покриває повну вартість навчання. Залежить від попередньої кваліфікації людини, виду зварювання тощо.
Але я впевнений, що будь-хто зараз може знайти одну з тих можливостей навчатися безкоштовно. Часто бізнес готовий оплачувати навчання на зварювальника чи верстатника готовий платити за свій рахунок. Тобто в цій сфері це точно не проблема.
До нас бізнес часто приходить і каже: ми готові наймати людей десятками, готові повністю оплачувати їх навчання, проживання.
– Чи надає таке навчання відстрочку тим, хто старше 25 років?
– Відстрочки в освіті надаються тільки у випадку, якщо ви здобуваєте навчання за рівнем вище, ніж ваша попередня освіта. Наприклад, якщо ви закінчили колись університет, і подаєтесь на навчання в професійний заклад, відстрочку не надають.
Ви можете отримати відстрочку, якщо у вас до цього вищої освіти не було. Так само в професійних закладах – якщо у вас до цього не було ніякої освіти, а тільки повна загальна середня, тоді ви отримуєте відстрочку.
– Тобто лише у випадках, якщо людина колись закінчила лише 9 класів і тепер хоче навчатися.
– Так, бо ця була освіта рівнем вища, ніж ваша попередня.
– За час великої війни в аспірантурі рекордно побільшало чоловіків, бо це дає право на відстрочку, якщо це послідовна освіта. Чи є схоже явище в професійній освіті?
– У нас такої проблеми немає, оскільки в Україні більшість людей якусь освіту все ж отримують. Достатньо невеликий відсоток людей взагалі по всій країні тих, хто після школи не отримують ніякої освіти – ні професійної, ні фахової передвищої, ні вищої.
Тому за відстрочками у вищу освіту зараз пішли люди, в яких вищої освіти не було. А була, скажімо, професійна чи фахова передвища. Там є вимога проходити НМТ –це ускладнює вступ для людей, які не хочуть навчатися, а просто шукають собі якесь місце. Але в професійній освіті такої проблеми немає, тому що для людей з вищою освітою це відстрочку вже не дає. А людей з освітою більшість.
Плюс – ці курси і сама професійна освіта – вона коротка, і наша мета – щоб люди одразу йшли працювати, йшли на ринок праці. Тому в нас і немає цього фальшивого попиту. Люди розуміють: "окей, це всього 9 місяців навчання, плюс – це іспити і власне навчальний процес".
– А скільки часу вчаться базово в професійних закладах ті, хто закінчив 9 класів?
– Після 9 класу більшість навчальних курсів – це 3 роки. За 3 роки ви здобуваєте і повну загальну середню освіту, тобто половину часу ви будете витрачати на шкільну програму: математику, фізику, українську мову і так далі. Це ж буде готувати вас до НМТ на той випадок, якщо ви після професійної освіти хочете піти у вищу. А половину часу ви витрачаєте на вашу професію або групу професій, за якими ви навчаєтесь.
В деяких випадках це може бути навіть три з половиною роки, якщо або професій багато, або професія дуже складна, або є високий рівень кваліфікацій, який в результаті надає заклад. Якщо ви закінчили школу і вступаєте в заклад після 11 класу, це буде рік або півтора року навчання.
– А щодо виїздів за кордон. Чи відчуваєте ви цю проблему?
– Звісно, відчуваємо. Ми відчуваємо її вже багато років. Прямо зараз складно статистично довести різницю між тим, яка ситуація сьогодні і місяць тому. Просто тому, що це дуже великі цифри, на них впливає дуже багато факторів впливає.
Звісно, протягом останніх років ми бачимо, що багато українців виїжджають за кордон. Починаючи з початку великої війни, це мільйони людей. Європейські колеги кажуть нам про дуже велику кількість дітей, які зараховані в їхні школи, університети. Тому очевидно, що є така проблема.
Є люди, які з-за кордону повертаються. Це ми бачимо, наприклад, по вступу у вищу освіту. Кожен рік ми проводимо НМТ в багатьох країнах світу. Українське НМТ можна скласти і в Австралії, в Канаді. Це робиться, щоб ті, хто хоче повернутися, могли там скласти НМТ, і онлайн подати документи, вступити в університет і потім повернутися. І кожного року є і такі діти, які повертаються навчатися в українській системі вищої освіти.
Ця проблема складніша, ніж те, що можна вирішити в рамках системи освіти. Поки для людей є безпекове питання, казати про те, що ми створимо класні умови в закладі професійної освіти, і це поверне людей з Німеччини, – це буде не зовсім правда. Тому це комплексне питання, яке стосується в першу чергу безпеки.
– Щодо створення умов – яка ситуація в закладах професійної освіти з гуртожитками? Чи в усіх є укриття?
– Перше, у нас є місця в гуртожитках. В професійній освіті немає дефіциту цих місць. Більше того, у нас є дуже багато гуртожитків, які зараз зайняті внутрішньо переміщеними, людьми з тимчасово окупованих територій. Ми займалися їх розселенням ще в 2022 році.
Є люди, які досі живуть в цих гуртожитках по всій країні. Часто аналізуємо, чи не можемо ми просто цей гуртожиток передати в комунальну власність, відремонтувати, перетворити його на постійне житло для людей, які цього житла потребують.
Хотілося б, щоб гуртожитки були кращої якості. В тих закладах освіти, де ми робимо масштабні проекти, включена повна реконструкція гуртожитків, доступні ліфти. Сподіваємося, що в 2026-му році зможемо почати таку реконструкцію в перших 4-5, може до 10 гуртожитках. Крім цього, плануємо утеплити ще декілька десятків, щоб збільшити їхню привабливість, енергоефективність.
Часто самі заклади професійної освіти займаються цими гуртожитками самостійно, і в багатьох випадках вони гарної якості. В найкращих закладах професійної освіти в кожній області гуртожитки кращі, ніж в гарних українських великих університетах, в гуртожитках яких я особисто був 10 років тому. Це, звісно, не завжди так, але над цим точно працюємо.
Найбільша проблема для мене – це якість укриття в гуртожитках. Проживаючи в гуртожитку, всі зобов'язані спускатися в укриття в тривогу. Одна справа – укриття, куди ви спустилися вдень на годину. Але тривоги, ви знаєте, часто бувають вночі. І потрібно дуже багато часу проводити в укритті. Цього року ми виділили майже півмільярда гривень на ремонти таких укриттів, більшість яких під гуртожитками закладів освіти, в Запоріжжі, в Сумах, в Чернігові.
Це потребує величезних інвестицій, щоб якість цих укриттів була високою. Така, щоб там можна було проводити багато часу, щоб можна було поспати. Щоб там були ліжка, вентиляція, опалення. І я б хотів, щоб в регіонах, де є обстріли і багато годин повітряних тривог вночі,всі ці укриття були відремонтовані всі ці укриття.
– Як щодо навчання онлайн? Чи є воно в професійній освіті?
– На жаль, є. Його небагато. Воно часто не повністю онлайн, але є. В першу чергу, йдеться про місто Харків, частину Дніпропетровської області, в Херсоні. Періодично – в Сумській області.
Не можна сказати, що це 100 % онлайн, хоча й така опція теж існує. В більшості батькам і дітям пропонують можливість за індивідуальним графіком відвідувати майстерні, або проходити практичне навчання на підприємствах-партнерах цих закладів освіти. Тому де юре всі ці діти мають можливість відвідувати і навчатися. Так не всюди, і для декого така освіта – як можливість розслабитись, і де якість навчання така собі.
Професійну освіту треба здобувати очно, з максимальним зануренням в практичне навчання, з інструментами, обладнанням. Але для цього потрібна безпека.
В Харкові є один прекрасний заклад, там ми зробили ремонт величезного укриття, перенесли туди навчальні кабінети, перенесли туди деякі майстерні. Це Коледж будівництва і промисловості. Там просто надзвичайна директорка. У 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, вона залишилась у закладі разом із дітьми – багатьма з них були сироти або мали різні форми інвалідності й порушення розвитку. Вона сама їх доглядала.
– Скільки загалом в Україні закладів профтехосвіти і як проходить об'єднання?
– Станом на 29 серпня 2025 року працюють 527 закладів професійної освіти, готових забезпечити навчальний процес залежно від безпекової ситуації. Це якщо не рахувати тих, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. З цих 527 очно працює 283 заклади, дистанційно – 68, змішано – 176.
Їх буде потроху ставати менше. Їх об’єднують, щоб мати повні групи, ефективно використовувати ресурси. Часто в областях можна побачити, як на відстані 30-40 кілометрів один від одного знаходяться 2 -3 заклади професійної освіти, обидва – аграрного спрямування. В обох – кухарі, трактористи, автослюсарі. В кожному по 150 учнів і по 50 -70 співробітників. Це неефективна витрата грошей.
Можна було б їх об'єднати і кошти витратити на оновлення обладнання та іншого. Групи будуть вже повні, і діти будуть вчитись на сучасному обладнанні. В них об'єднається і земля, вони будуть її ефективніше обробляти, почнуть швидше заробляти, платити більші зарплати тощо. Тобто вони від цього тільки виграють.
Це укрупнення відбувається вже достатньо давно, і буде продовжувати відбуватися. Ми розробляємо методику для обласної влади: у кожному районі збирають робочу групу з представників бізнесу та служби зайнятості, аналізують ринок праці, визначають базові заклади та ті, що під питанням, і на основі цього складають план розвитку мережі. Цей процес вже відбувається, і щороку мережа трохи оптимізується.
Ми інвестуємо лише в найкращі заклади освіти, в найбільші. У нас є умови по мінімальній кількості студентів, які мають бути в закладі, щоб він міг отримати державну підтримку. Таким чином ми стимулюємо розвиток цих найкращих закладів.
– При укрупненні університетів часто казали, що ректори деяких вишів відчувають себе господарями закладу, що є маніпуляції з бюджетами та інші моменти. В профтехах є таке?
– Звісно. Але ми сподіваємось, що створення наглядових рад стимулює перегляд цих підходів, перегляд відчуття власності, відповідальності. Сподівається на те, що в системі управління з'являться нові люди в системі управління, які будуть націлені на оновлення і розвиток цих закладів.