Живий щит. Чи зможуть європейські миротворці гарантувати безпеку в Україні
Європейські лідери активно обговорюють розміщення в Україні свого військового контингенту. Яким він може бути, чи з'являться в Україні миротворці ООН та чи можуть вони стати справжньою гарантією безпеки – в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Зміст:
Переговори про завершення війни Росії проти України, дипломатичний тиск американського президента Дональда Трампа на Україну та Європу, а також його спроби домовлятися з Росією – це реальність останніх місяців. При цьому президент США не надто враховує інтереси України та Європи, прагнучи просто якнайшвидше завершити війну. Зі свого боку, Європа шукає способи, як уникнути такого сценарію та зберегти конструктивні відносини зі Штатами. В основі європейського бачення – план введення на територію України свого збройного контингенту.
Головними драйверами ідеї є президент Франції Емманюель Макрон та прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер. За даними Wall Street Journal, обидва політики презентували свою ідею президенту США Дональду Трампу в ході своїх візитів до США. А 2 березня Стармер, після неформального саміту європейських лідерів у Лондоні, відкрито заявив, що Європа готова посилити допомогу Україні "літаками в повітрі і чоботами на землі" у випадку досягнення мирної угоди з Росією.
"Ми відрядимо контингент в Україну, щоб захистити виконання цієї угоди", – сказав британський прем'єр.
А Макрон цього тижня збере у Парижі начальників штабів країн, які готові гарантувати у майбутньому мир в Україні.
Разом з тим, президент Польщі Анджей Дуда 6 березня не виключив повноцінної миротворчої місії ООН. "Можливо, нам будуть потрібні певні миротворчі моніторингові сили, але я не виключаю можливості, що обидві сторони погодяться на сили ООН", – заявив він.
Україна також надала свої пропозиції у цьому контексті. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга 27 лютого заявив, що лише наземного компоненту буде недостатньо. "Гарантування безпеки українського неба і моря є не менш важливим, якщо не більшим. Земля, небо та море мають бути у фокусі”, – наголосив Сибіга.
Як видно із цих заяв, навіть на рівні концепції поки що немає єдності – у заявах європейських політиків фігурують то "миротворці", то "контингенти" чи просто "місії" з розмитим мандатом. РБК-Україна розібралося, які саме концепції розглядаються, які місії в принципі можливі згідно з міжнародною практикою та в українських реаліях, і зрештою – що це може дати Україні.
Лідери процесу – Франція та Велика Британія
Президент Франції почав озвучувати ідею розміщення військ в Україні ще рік тому – в лютому 2024 року.
"Французи нам пропонували взагалі свою військову бригаду сюди відправити, для допомоги нам. Але Україна тоді якось не сказала ні так, ні ні", – розповів РБК-Україна командир 67-ї бригади у 2022-2023 роках, нині військовий аналітик Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) Олександр Саєнко.
Тож тоді це залишалося на рівні гіпотетичних сценаріїв, а не офіційної пропозиції. Тим паче ініціатива Макрона викликала помітний спротив всередині самої Франції. А відсутність чіткої реакції з боку України, як розповідають співрозмовники РБК-Україна, навіть дещо роздратувала французького президента.
Емманюель Макрон та Кір Стармер на зустрічі у Лондоні 3 березня (фото: Getty Images)
Новий імпульс ідея отримала десь у грудні, після перемоги на виборах у США Дональда Трампа. Наприкінці січня вже цього року Financial Times повідомляло, що неназвані українські посадовці у переговорах із європейськими колегами вважали ральним розміщення від 40-50 тисяч іноземних військових в якості сил безпеки вздовж лінії фронту. Тоді це обговорювалося як частина мирної угоди з Росією.
Наразі Велика Британія та Франція є єдиними країнами, які публічно зобов’язалися надати війська для розміщення в Україні. Однак, їх підходи дещо відрізняються.
Співрозмовники Reuters в британському уряді повідомили, що Кір Стармер наполягає на розробці мирного плану, який включатиме розміщення британських військ як частини "коаліції охочих". Ці джерела підкреслили, що Лондон хоче діяти спільно з союзниками, але готовий до "лідерства".
За інформацією BBC, в Сполученому королівстві розглядають сценарії, де британські війська могли б діяти як миротворці вздовж лінії розмежування. Водночас джерела в британському міноборони повідомили The Guardian, що план розміщення військ розглядається як "стратегічний сигнал Росії", але конкретні деталі ще не узгоджені через невизначеність позиції Вашингтона.
Щодо Франції, джерела Reuters в МЗС країни розповідали, що Париж розглядає відправку миротворців для моніторингу режиму тиші, але лише за умови, що Росія не відкине пропозицію на переговорах – Франція хоче уникнути прямого конфлікту з Москвою, тому шукає ширшої європейської підтримки. Співрозмовники Politico Europe у владних колах Франції кажуть, що для цього ведуться переговори про залучення до "коаліції охочих" з країнами Північної Європи, зокрема, з Данією та Норвегією. Джерела Le Figaro в уряді країни у свою чергу зазначили, що Париж готовий очолити "коаліцію охочих" разом з Лондоном, але також чекає на чітку позицію США.
Фактор США та перспективи розширення
Європейці розглядають можливість розгортання військової присутності в Україні за двох умов, зазначив у коментарі РБК-Україна Рафаель Лос, науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, який спеціалізується на питаннях оборони, безпеки та технологій.
По-перше, якщо адміністрація США погодиться на "бекстоп", що означає, що європейські війська отримають американські гарантії безпеки та будуть потенційно опосередковано підтримані США.
По-друге, існуватиме режим припинення вогню, який завершує поточну стадію бойових дій, а це означає, що Росії доведеться припинити свою агресію.
"Обидві умови виглядають дедалі малоймовірнішими, і тому європейцям доведеться переглянути свої варіанти. Але тривають інтенсивні переговори в різних форматах між європейськими цивільними та військовими лідерами", – сказав Лос.
Під час зустрічі з Макроном 24 лютого Трамп заявив, що не бачить в ідеї миротворців "жодних проблем".
"Миротворчі місії були б кращими, ніж усі ці смерті", – заявив він.
Та загалом, адміністрація Трампа скептично ставиться до ідеї і вважає це "проблемою Європи". Представник Пентагону на умовах анонімності зазначив CNN, що американські військові не братимуть участі в наземних операціях, але США можуть надати "технічну підтримку" європейським силам.
США також озираються і на позицію Росії. Два чиновники США, які брали участь у підготовці зустрічей з Кремлем, повідомили, що розміщення іноземних військ в Україні обговорювалося як один із варіантів "гарантій безпеки", але Росія відкидає будь-яку присутність сил НАТО.
6 березня міністр закордонних справ країни-агресора Сергій Лавров відкрито заявив, що Москва виступає "категорично" проти розміщення європейського миротворчого контингенту на території України. За його словами, розміщення миротворців - це нібито "пряме, офіційне, неприховане залучення країн НАТО у війну проти Росії".
Тож в ході недавніх візитів Макрона та Стармера у Вашингтон обоє лідерів намагалися переконати Трампа у вигодах такого сценарію для США після завершення війни. Поки що ці зусилля мають обмежений результат. Однак позиція Трампа може вкотре змінитися після підписання угоди про корисні копалини з Україною, яке очікується цього тижня. А тим часом Макрон та Стармер гуртують навколо себе можливих учасників місії.
"Окрім Франції та Великої Британії, Німеччина, як найбільша країна Європи, також повинна зробити значний внесок у європейську військову присутність в Україні. Крім того, країни Північної Європи були залучені до відповідних дискусій і, ймовірно, нададуть війська, як і Нідерланди. Україна дуже хотіла, щоб Туреччина приєдналася до коаліції, тому буде цікаво, як вони впишуться в європейську структуру", – сказав виданню Рафаель Лос.
За його словами, також не слід забувати про Канаду і Австралію, "але ці обговорення перебувають на дуже ранній стадії".
Склад місії, звісно, важливий, але головне питання – наскільки вона може бути ефективною і що може дати Україні в практичній площині. І тут потрібно поглянути на попередній досвід миротворчих місій.
Які працюють миротворчі місії
Навіть якщо Франція, Британія та інші бажаючі сформують чітку концепцію своєї місії, просто так взяти і ввести війська в іншу країну не можна. Для цього потрібно пройти юридичні процедури, які різняться залежно від того, хто реалізує місію.
У світі існує низка організацій, які проводять миротворчі місії, спрямовані на підтримання миру, стабільності та вирішення конфліктів. Перш за все, це ООН. Її миротворці, відомі як "блакитні каски", діють за мандатом Ради Безпеки ООН. Станом на початок цього року під мандатом ООН – десятки активних місій, до яких залучені понад 70 тисяч миротворців.
Також є місії НАТО. Вони часто діють у співпраці з ООН або за власним мандатом. Такі місії були в Афганістані – ISAF, та Косово – KFOR. Зазвичай вони мають військовий характер і спрямовані на забезпечення безпеки в зонах конфліктів.
Євросоюз проводить миротворчі та стабілізаційні місії в рамках Спільної політики безпеки та оборони: EUFOR Althea у Боснії і Герцеговині, EUNAVFOR – по боротьбі з піратством у водах біля Сомалі. Але й інші регіональні організації також можуть проводити миротворчі місії у своїх зонах впливу. Африканський Союз – в Сомалі та Дарфурі. Економічне співтовариство держав Західної Африки – у Ліберії та Сьєрра-Леоне.
Для миротворчих місій ООН потрібне рішення Ради безпеки, у якій правом вето володіють Росія та Китай, а також партнери України – Велика Британія і Франція, тож цей варіант практично неможливий хоча б з політичних міркувань, не кажучи вже про питання логістики, коштів та складу місії.
Зокрема, Париж і Лондон можуть блокувати небажані для України моделі місії, які лобіює Росія, приміром, за участі сателітів Кремля. За даними Bloomberg, це вже фігурує серед можливих умов перемир'я.
Місії НАТО, ЄС та інших регіональних організацій теж як правило проводяться за згодою Радбезу ООН. Та її схвалення не обов'язкове, достатньо просто поставити до відома. Однак, і ЄС, і НАТО є надто громіздкими організаціями, у яких потрібен консенсус всіх членів. І тут позиція Угорщини чи Словаччини може повністю заблокувати рішення.
Існує ще один варіант – багатонаціональні сили. По-суті, це коаліції держав, які збираються, щоб відреагувати на конкретну кризу. Для їх розгортання потрібна лише згода держави, на території якої вони діють. І їх розміщення принаймні в тилових регіонах України буде цілком можливим без офіційної згоди Росії.
Що робить місії ефективними і чому вони можуть провалитися
Однією з найуспішніших вважається миротворча місія ООН у Намібії – UNTAG у 1989-1990 роках. Вона була розгорнута для нагляду за виведенням військ Південно-Африканської республіки і проведенням виборів, що мали привести Намібію до незалежності. Місія успішно організувала вибори в 1989 році, забезпечила мирний перехід до незалежності і завершила свою роботу. Намібія стала стабільною демократичною державою. Що важливо, надалі конфлікт не відновився. UNTAG мала сильний мандат, міжнародну підтримку, включаючи тиск на ПАР.
Частково успішна ще одна місія ООН – UNFICYP на Кіпрі. Вона була розпочата у 1964 році і триває дотепер. Місію розгорнули після сутичок між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами та турецького вторгнення в 1974 році. UNFICYP змогла підтримувати буферну зону між двома громадами, запобігаючи масштабним бойовим діям протягом десятиліть. Місія сприяла деескалації напруги та підтримувала гуманітарні ініціативи, однак конфлікт досі не вирішено. Острів залишається поділеним на Республіку Кіпр і невизнану Турецьку Республіку Північного Кіпру. Миротворці не змогли сприяти остаточному політичному врегулюванню чи возз’єднанню острова.
Провальних місій куди більше, і їх уроки можуть бути показовими для України. Мабуть, найбільш близьким для України є приклад місії ООН UNPROFOR у Боснії, що діяла в 1992–1995 роках. Миротворці мали захищати цивільне населення та забезпечувати доставку гуманітарної допомоги під час війни. Однак вони не змогли запобігти масовим злочинам, зокрема різанині в Сребрениці в липні 1995 року, коли війська боснійських сербів убили понад 8 тисяч боснійських мусульман у "безпечній зоні" під контролем миротворців з Нідерландів.
Загалом, обмежений мандат, нестача озброєння та політична нерішучість Радбезу ООН – це були головні проблеми тієї місії, розповів РБК-Україна Сергій Польовик, експерт аналітичного центру "Борисфен Інтел". Він був офіцером групи зв'язку з ворогуючими сторонами 240-го окремого спеціального батальйону під час низки миротворчих місій в Боснії. За його словами, ситуація там покращилася лише після заміни оонівських миротворців на натівських.
Разом з тим, під час кризових ситуацій, які точно виникатимуть за участі іноземних військових, дуже багато чого залежить від конкретних командирів на місцях. Якщо у Сребрениці голландські миротворці просто спостерігали за масовими вбивствами, не наважившись їх зупинити, то у сусідньому анклаві Жепа українські сили змогли врятувати від 5 до 10 тисяч боснійських мусульман, розповів Польовик. Тоді попри брак підтримки з боку штабу ООН у Сараєві та обмежені ресурси, українські військові прийняли рішення діяти самостійно.
"(У Сребрениці, – ред.) Нідерланди злякалися, м'яко кажучи, і виконали розпорядження сербів відійти і не заважати їм вбивати мусульман. Наші на це не пішли. Микола Якович Верхогляд, наш офіцер, одразу вийшов на зустріч з Ратко Младічем (сербським генералом, якого згодом визнали воєнним злочинцем, - ред.), переговорив як офіцер з офіцером, і після цього серб, бандит, сказав: ти справжній офіцер, ти сильний, з сильними домовляються, а слабким диктують волю. Після того дозволили вивезти людей на наших машинах та автобусах", – розповів РБК-Україна Польовик.
Чи буде контингент гарантією безпеки
Навіть якщо відкинути питання морально-вольових якостей контингенту, ключовим є проблема його чисельності та місця дислокації. У січні президент України заявляв, що для запобігання новому нападу Росії на Україну після будь-якої угоди про припинення вогню знадобиться щонайменше 200 тисяч європейських миротворців.
17 лютого The Washington Post писало, що європейські країни можуть відправити в Україну від 25 до 30 тисяч військовослужбовців у складі миротворчої місії. За даними видання, така чисельність була розкрита у відповідях на лист США, де вони просили європейські країни деталізувати свої можливості для підтримки Києва. Однак європейські країни також повинні тримати війська на інших загрозливих напрямках, і це накладає свої обмеження.
"Якщо вони вирішать розгорнути контингент, ми, ймовірно, побачимо близько трьох-п’яти багатонаціональних бригад із засобами підтримки та повітряним прикриттям – щось більше, ніж це, нестиме ризик серйозного послаблення східного флангу НАТО в інших місцях у той час, коли довіра до прихильності США європейській безпеці, здається, розмивається з кожним днем", – сказав РБК-Україна Рафаель Лос.
За словами Олександра Саєнка, контингент повинен мати таку потужність, щоб примусити Росію до миру силою. 30 тисяч для цього недостатньо. Більше того, розміщення таких військ на лінії зіткнення може дати Росії додаткові приводи для провокацій та спекуляцій.
Через ці міркування, як більш реалістичний, розглядається сценарій розміщення контингенту подалі від фронту, що підтверджують і обізнані співрозмовники РБК-Україна.
"Найбільш ефективним, з моєї точки зору, є розміщення не воєнних контингентів, а, наприклад, чогось типу жандармерії французької – аналог нашої Національної гвардії, для захисту атомних станцій, наприклад. І тут вже не потрібна згода Росії", – зазначив Саєнко.
Такий контингент може виконувати в Україні одразу кілька важливих функцій, просто за рахунок своєї присутності.
"Найголовніше, щоб вони забезпечили безпеку у повітрі і на морі. Тобто це ППО/ПРО - можливо системами протиповітряної оборони або авіацією, а також військово-морський компонент, щоб нам не відрізали морські лінії комунікації. Це найголовніше, і це реально зробити, не ризикуючи почати Третю світову війну, якою нас лякає Трамп", - сказав РБК-Україна дипломат, директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
Сергій Польовик додав, що важливим буде сам факт перебування натівських структур в Україні. Навіть в глибині території він буде забезпечений відповідною інформацією.
"Це значить, що будуть літати якісь AWACSи (Літак дальнього радіолокаційного стеження - ред.), що будуть патрулювання повітряного простору вздовж лінії розмежування і вздовж кордонів України з країнами НАТО. Тобто це буде виходити в інформаційний простір. Чи буде він публічний, це інше питання, але буде відомо, що робиться з боку росіян", – сказав виданню Польовик.
Експерт підкреслив, що це буде "стримуючим фактором для росіян, але не може бути домінантою для того, щоб змінити рішення і дії росіян у випадку, якщо вони вирішать продовжувати агресію".
Однак, в такому випадку не доводиться говорити про гарантії безпеки. За словами Хари, розміщення на території України європейських військ не буде підпадати під 5 статтю. Це буде 6 стаття, яка не передбачає втягування НАТО у війну, якщо Росія нападе на контингент.
"Коли кажуть про гарантії безпеки, включаючи нашу владу, вони вводять в оману українське суспільство. Гарантії безпеки можуть складатися з кількох елементів. Перший – ядерне стримування, другий – колективна безпека, тобто стаття 5 (збройний напад на одну з країн-членів НАТО вважатиметься нападом на усіх членів, - ред). Ніхто цього на Заході не хоче нам давати, бо не хоче брати на себе такі ризики", - сказав виданню Хара.
В цілому, європейські партнери України вже більше почали думати про власну безпеку, не сприймаючи "безпекову парасольку" від США як даність. У свою чергу, питання контингенту в Україні – це одна зі складових цієї безпеки. Але поки що навіть найсміливіші політики у Європі не готові йти на ризик і не розглядають варіантів залучення своїх військ на українському боці, що могло би суттєво змінити ситуацію. Половинчасті заходи, які можуть бути втілені у життя, здатні лише трохи полегшити становище України, але не стануть гарантією від повторної російської агресії.
При написанні матеріалу використовувались заяви керівництва України, Франції, Великої Британії, пудблікації Reuters, CNN, Politico Europe, Le Figaro, BBC, Washington Post, The Wall Street Journal, коментарі Олександра Саєнка, Сергія Польовика, Олександра Хари, Рафаеля Лоса.