Зеленський 23 рази говорив про вибори, але законодавство не змінено: інтерв’ю з Железняком

Головне:

• Нереалістичність держбюджету та кошти для армії: Поданий урядом документ не передбачає збільшення зарплат військовим, проте комітет підтримав правку про їх перегляд за рахунок скорочення непрофільних витрат ("марафонів", "кешбеків") та детінізації (тютюн, алкоголь, гральний бізнес, митні схеми).
• Нульовий вплив Єрмака та конструктив із Федоровим: вплив Андрія Єрмака на сьогодні зведений до мінімуму, водночас із Михайлом Федоровим вдалося напрацювати низку важливих законів.
• Політичні амбіції та "кухня" телеграм-каналу: Політик заявляє про свої політичні амбіції на період після завершення війни, а його телеграм-канал є робочим інструментом, який він веде особисто за допомогою ШІ.
• Проблема Генерального прокурора: Часта зміна виконуючих обов'язки генпрокурора є системною проблемою, яку пропонується вирішити через проведення прозорих відкритих конкурсів.
• Презумпція невинуватості та лазівки в судах: Попри підтримку принципу презумпції невинуватості, антикорупційну систему треба вдосконалити – прибрати лазівки для затягування справ у ВАКС та навести лад із проходженням мільйонних застав.

Нижче - скорочена версія розмови, повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.

Про держбюджет на 2027 рік

– Ви працюєте у фінансовому комітеті, і головний документ країни зараз – це бюджет. На якому етапі оцінка дій уряду щодо його формування?

– Це вже приблизно 12-й чи 13-й бюджет, який я спостерігаю в своєму житті (ще з досвіду до депутатства). Попри це, поточний бюджетний проєкт має суттєву ваду – він нереалістичний. Коли ВВП падає, дивно бачити презентації уряду з трильйонами доларів, над якими вже сміються навіть закордонні партнери.

Але головна несправедливість урядового варіанту – нульове збільшення зарплат військовим. Оклад у 20 тисяч гривень зараз і у 2022 році – це зовсім різні речі через інфляцію. Коли на меблеву фабрику з бронюванням шукають людей на 60 тисяч, а у військового 20 тисяч – це несправедливо, особливо на тлі зростання зарплат суддів і прокурорів.

Щойно після засідання бюджетного комітету я можу повідомити: ми подали правку про зобов'язання уряду переглянути зарплати військовим, і її одноголосно підтримали 13 колег із різних фракцій та груп. Щоб знайти кошик для фінансування (мінімум 200 мільярдів на зарплати військовим та до 50 мільярдів на фонд підтримки бізнесу і страхування), ми пропонуємо скоротити непрофільні видатки: "марафони", "кешбеки", дороги, дивні програми в ОПК, а також закрити схеми на нелегальному тютюні, алкоголі, казино та митниці.

Зазначимо, 27 жовтня Рада підтримала бюджет на 2027 рік за основу.

– Як співвідноситься розмір зовнішньої допомоги з нашим бюджетом? Наскільки західні партнери закривають наші дірки?

– Партнери закривають близько 50-60% наших потреб, фінансуючи невійськовий бюджет (зарплати, пенсії, укриття для енергетики) та частково військові закупівлі й ремонт техніки.

Але їхня логіка проста: вони виділяють кошти (що в рази перевищують мирний бюджет країни), але вимагають домашню роботу – боротьбу з корупцією. Вони не хочуть пояснювати своїм виборцям, чому дають гроші, які потім виводяться в офшори на екзотичних островах. На жаль, влада часто ігнорує антикорупційні зміни заради порятунку окремих персонажів.

Наприклад, бізнесу досі не повернули 18 мільярдів гривень ПДВ, бо "немає грошей". Водночас прийняття безпечної євроінтеграційної антикорупційної стратегії принесло б 365 мільйонів євро (що значно перекриває ці 18 мільярдів), але навіть такі документи іноді гальмуються.

– У проєкті бюджету є видатки, які ви назвали б мегапопулістськими? Що скажете про ідею підвищення податків?

– Влада закладає в бюджет піарні речі: виплати "тисячі від Зеленського" всім підряд, фінансування телемарафону на 1,6 мільярда чи стратегічних комунікацій на 5,4 мільярда гривень.

Щодо податків – логіка уряду нагадує принцип "щоб корова давала більше молока, її треба більше доїти і менше годувати". Підвищувати податки для бізнесу в такий час – помилка.

Резерви лежать не в кишенях платників податків, а в дірявому відрі корупційних схем: митниця (підроблені сертифікати), нелегальний тютюн (заводи в Тернополі та під Львовом), нелегальне паливо, алкоголь та гральний бізнес. Закрив схему – одразу отримав мільярди в держбюджет без обдирання бізнесу.

Про власний політичний проект

– Поговоримо про політику. У різних телеграм-каналах свого часу з'являлися повідомлення, що народний депутат Железняк буде створювати свій власний політичний проєкт. У цьому є хоч крихта правди? У вас є такі плани?

– Дай Бог, щоб у нас була можливість мати нормальне політичне життя. Словосполучення "політичний проєкт" мені не дуже подобається, але в країні для цього мають з'явитися певні умови.

По-перше, має бути хоч якась безпекова ситуація. По-друге, має закінчитися повномасштабне вторгнення – сидіти під ракетами і займатися політичними тусовками достатньо дивно. По-третє, має з'явитися виборче законодавство, за яким ці вибори взагалі відбудуться.

Я порахував: президент Володимир Зеленський за останній час уже 23 рази публічно коментував питання виборів, але законодавство залишається абсолютно незмінним. Як будуть голосувати українці за кордоном? Що робити з тимчасово переміщеними особами? Як бути з мільйоном військових на фронті? Відповідей на ці прості запитання досі немає.

Але щоб я не виглядав як стандартний політик, який намагається ухилитися від прямої відповіді: чи є у мене такі амбіції? Звичайно, є. У мене є багато напрацьованих законопроектів, чіткі плани та чудова команда, яку я хочу бачити поруч.

Я починав це скликання як дуже молода людина – мені було 29 років, а вчора мені виповнилося вже 37. Як ми жартуємо з колегами, починали як наймолодший парламент світу, а закінчувати будемо як найстаріший.

Я хочу, щоб ми почали оцінювати роботу народного депутата, міністра чи навіть президента інакше. Це не якась божественна благодать, не винятковий дар і не сакральне покликання. Це звичайна робота: я точно така ж жива людина, яку ви можете зустріти в будь-якому супермаркеті. Ви, платники податків, платите за цю роботу хорошу зарплату – чесно кажучи, спробуйте ще знайти десь такі умови. І вимагати від нас треба як від найманців народу в хорошому сенсі цього слова: ефективності, прозорості та дотримання своїх обіцянок.

Щодо партії "Голос", членом якої я є: фракція працює, хоча через смерть колеги нас стало менше. Партійну діяльність під час воєнного стану повністю обмежено законом. Частина колег захоче продовжувати політичне життя, але дехто піде іншим шляхом.

Наприклад, мій колега Володимир Цабель, якого я запросив до парламенту і який до цього був топ-консультантом у McKinsey, склав мандат, щоб піти в Miltech і допомагати країні боротися з ворогом з іншої позиції. Це абсолютно нормально.

Я хочу, щоб у наступному скликанні українського парламенту замість людей, які були не готові до державних викликів і займалися незрозумілими речами, обирали справжніх професіоналів, які розуміють усю вагу державного управління.

– Ви один із найвідоміших інсайдерів Верховної Ради. Дехто каже, що ви функціонуєте практично як повноцінне медіа, яке висвітлює парламентську роботу. Наскільки це важко, чи є у вас команда і скільки це коштує?

– Це дуже важливий аспект. Для мене це в першу чергу інструмент, а не прагнення стати ЗМІ. Я народний депутат і дуже сподіваюся, що непоганий, принаймні за цей час не скурвився і маю конкретні результати.

Все почалося дещо випадково: трансляції Верховної Ради просто зникли, а мені важливо розуміти, за що саме я натискаю кнопку. Колеги, журналісти, експерти та бізнес почали масово питати, що ухвалив парламент, бо їм за цими законами жити. У простій формі я почав описувати процеси, додаючи власні оцінки: навіть якщо закон мені не подобається, але він проголосований, я чесно пишу його плюси і мінуси, а люди самі роблять висновки. Це виявилося шалено популярним.

Чи пише це хтось замість мене? Це дуже легко перевірити. От ми сидимо з вами на ефірі, і за цей час у моєму каналі не вийде жодного поста – просто тому, що їх пишу я. Там є помилки, одруківки, іноді жарти чи тролінг, бо це пише жива людина з телефоном у руках. Наприклад, вечорами з 9 до 9:30 ви не побачите жодної публікації, бо в цей час я вкладаю сина спати і читаю йому казочки. Для мене це коштує рівно 0 гривень і 0 копійок.

Але у нас дуже технологічно побудована команда. Я великий фанат штучного інтелекту і починаю кожну нараду з питання: які процеси ми можемо автоматизувати? Те, що раніше займало години (наприклад, нарізка ефірів, створення обкладинок), у нас робиться автоматично і якісніше за людину.

Ми перевели всю команду на ШІ-модель Claude (підписка коштує 200 доларів на місяць), і за допомогою цих інструментів ми робимо дуже якісні продукти. Наприклад, моя АІ-система ідеально та оперативно опрацьовує всі коментарі під постами – навіть неприємні, бо це зворотний зв'язок і діалог із людьми.

Щодо фінансового профіту від трафіку в соцмережах і YouTube: якийсь невеликий профіт є, порядку 1000-1500 доларів, які повністю йдуть на забезпечення роботи команди, а залишки спрямовуються на благодійність або військові облігації. Я точно не лідер за переглядами. Мій канал – це комунікація про те, чому важливі зміни, як закривати корупційні схеми та чому потрібно підвищувати зарплати військовим.

Водночас мій сусід по партійній лаві в "Голосі", Микола Давидюк, який сконцентрувався на міжнародній адженді, значно випереджає нас за переглядами, бо міжнародні новини людей цікавлять більше, ніж нудні економічні та бюджетні правки.

Про вплив Єрмака

– Ви згадували, що були одним із найжорстокіших критиків Андрія Єрмака, Міндіча та інших топ-фігур. Але ті, хто уважно за вами стежить, часто запитують: чому ви нібито ніколи не критикуєте Олега Татарова, який залишається заступником керівника Офісу президента і фактично контролює весь правоохоронний блок?

– Це дуже легко перевірити: достатньо зараз зайти в мій телеграм-канал або вбити його прізвище в пошуку, щоб знайти безліч різких постів і оцінок. Я переконаний, що навряд чи ви знайдете хоча б одного представника влади, якого ми б не критикували.

Справедливості заради, апогей нашого протистояння з Олегом Татаровим стався під час битви за Бюро економічної безпеки (БЕБ). Тоді він разом з Андрієм Єрмаком та Володимиром Зеленським особисто дзвонили, тиснули і погрожували народним депутатам, намагаючись змусити нас проголосувати за їхній провальний законопроєкт про перезавантаження БЕБ.

Але скромний народний депутат Ярослав Железняк зміг збити їм голоси до 222, замість необхідних 226. У результаті ми продавили прийняття моєї редакції закону. Потім були довгі спроби затягнути призначення через СБУшні листи та інші "танці з бубнами", але ми дотисли.

Я принципова людина, я родом із Маріуполя, і мене важко налякати. Я не боюся йти на конфлікти з будь-ким у цій країні: якщо мені не подобаються дії президента, Татарова чи Арахамії – я відкрито про це говорю.

– А як щодо чуток про те, що Андрій Єрмак досі зберігає колосальний вплив на прийняття ключових рішень у країні? Це правда чи конспірологія?

– Це чиста теорія змов. Якби я зараз відповідав як типовий політик, то сказав би, що Єрмак досі сидить на телефоні у Зеленського і нічого не змінилося. Але як людина об'єктивна скажу прямо: вплив Андрія Єрмака на сьогодні – на жаль чи на щастя – мінімальний, і з кожним днем він тільки зменшується.

Чому я сказав "на жаль"? Тому що зміна прізвищ у кабінетах не завжди автоматично приносить зміну результату для системи. Але змінилося головне: тепер ми як суспільство чітко розуміємо, до кого спрямовані всі питання. Подобається це комусь чи ні, але ці питання тепер лежать виключно на Володимирові Зеленському, і він більше не може прикриватися Андрієм Єрмаком, який напевно був далеко не найкращим персонажем на цій посаді.

Зараз вплив Єрмака дорівнює нулю, хоча він може, десь підловлює президента на державній дачі чи пише якісь СМС-ки, але це вже не має жодного суттєвого значення.

– Ви виступаєте жорстким опозиціонером до багатьох речей, але чи бувають випадки, коли ви підтримуєте дії представників влади?

– Я намагаюся не бути маніпулятором, і це те, що часом робить мене "непрофесійним" у класичному політичному розумінні – я не вмію називати біле чорним чи навпаки. Якщо хтось робить щось корисне для країни, я готові бути об'єктивним.

У мене, наприклад, склалися хороші робочі відносини з Михайлом Федоровим. Попри те, що він представляв команду Зеленського, а я перебуваю в опозиції, він робив і робить багато класних речей. Ми разом напрацювали, обговорили та провели через парламент низку дуже правильних законодавчих змін, які реально працюють на державу.

У тих моментах, які мені не подобаються, я жорстко критикую владу, але там, де є конструктив і спільна мета – ми об'єднуємося заради результату. Це і є нормальна державницька позиція, коли на першому місці стоять інтереси реформ і змін, а не партійні прапори чи прізвища.

Про проблему з призначенням Генпрокурора

– Що відбувається з посадою Генерального прокурора? Чому країна живе з виконуючими обов'язки?

– Наявність уже четвертого в.о. генпрокурора за каденції Зеленського виглядає як системна проблема. Влада використовує в.о., бо це зручно і не потребує голосувань у парламенті.

Що ми пропонуємо? У нас є Конституція, за якої президент подає кандидатуру генпрокурора, а Рада її призначає. Чіпати Конституцію зараз не варто – вже "начіпалися". Але можна змінити етап, на якому президент обирає людей, зробивши його прозорим і відкритим – за прикладом того, як успішно спрацювало по НАБУ, САП, БЕБ і, сподіваюся, спрацює по митниці.

Як це має виглядати? Люди подаються на відкритий конкурс, пишуть тести, проходять перевірку декларацій – щоб не виявлялося раптом 143 квартири, походження яких неможливо пояснити. Далі комісія (де 3 члени – незалежні міжнародні експерти, а 3 – представники держави) відбирає найкращих кандидатів і передає президенту дві кандидатури. Президент може провести з ними співбесіду і внести подання до парламенту, а Верховна Рада – проголосувати.

Так ми отримаємо людину, відібрану не за ознакою особистої лояльності, а за критеріями професійності та доброчесності. Цей керівник не буде зобов'язаний особисто президенту чи голові коаліції, а матиме імунітет від легковажного звільнення, що дасть реальний шанс на оздоровлення правоохоронної системи.

Адже подивіться на поточну ситуацію в правоохоронному блоці. Яка альтернатива від влади? Що ми бачимо? Неспроможність правоохоронців припиняти реальні злочини. Візьміть ті ж кол-центри: заявлялося про 7 тисяч доларів, які нібито йшли на офіс генпрокурора, але з кожного кол-центру збирали по 24 тисячі доларів. Загадка з зірочкою: а хто отримав інші 17 тисяч доларів із тисяч таких кол-центрів по всій країні?

Говорять про причетність різних структур – СБУ, ДБР, Нацполіції, прикордонників. Правоохоронна система настільки прогнила і корумпувалася, що очистити її зсередини силами самої влади неможливо – це можна зробити лише через жорсткі зовнішні правила та конкурси зверху.

Про виклики антикорупційної системи

– Є й інший бік антикорупційної тематики. Давайте проаналізуємо останні гучні скандали, заяви НАБУ, САП та активістів, коли публічно називаються прізвища, а потім минає час – і жодних вироків суду немає. Ми ж не відмовляємось від принципу презумпції невинуватості? Де ця грань і баланс, коли людину фактично зараховують до корупціонерів, а потім виявляється, що гора народила мишу?

– Давайте говорити не теоретично, а на конкретних прикладах. Хто у нас був такою людиною, яку оголосили корупціонером, а підозри вона не отримала? Візьміть, наприклад, кейс Тімура Міндіча – він підходить? Проти мене та президента Зеленського Міндіч подав судові позови щодо захисту честі, гідності та ділової репутації (щоправда, проти Зеленського – через санкції, а проти мене – три цивільні позови).

Тепер щодо самої системи. Мені теж надзвичайно не подобається, що антикорупційні розслідування та судові процеси тривають так довго. Нещодавній тіньовий звіт низки організацій показав, що в середньому антикорупційна справа у Вищому антикорупційному суді (ВАКС) розглядається понад 640 днів.

Коли я починав свою політичну кар'єру, пан Насіров отримав підозру, минуло понад 10 років, і лише зараз він нарешті отримав вирок – ну не може так працювати правосуддя. Або коли особа на кшталт Микитася, маючи кілька підозр, займається викупом іншого фігуранта – Галущенка, то це виглядає сумно.

Яка задача стоїть перед нами як перед політиками? Дати чесні відповіді на запитання суспільства: чому все так довго, чому немає фінальних вироків і що це за історії із заставами, які дехто сприймає як "кешбек для корупції"? Коли корупціонери вносять мільйонні застави з мішків або незрозумілих "общаків" – це викликає справедливе обурення людей.

Саму процедуру треба змінювати. Мною та моїми колегами (зокрема головою антикорупційного комітету Настя Радіною, Максимом Хлапуком та іншими) подано пакет законопроєктів. Перше – ми маємо перевіряти походження застав до того, як людину випускають із ізолятора, а не бігати потім за фігурантами як за Галущенком.

Друге – Кримінальний кодекс, який свого часу писав пан Портнов, містить мільйон лазівок для затягування судових процесів. Адвокати масово "хворіють", їздять у незрозумілі відрядження, а фігуранти-депутати затягують розгляд доти, доки не спливуть строки давності.

Нещодавно директор одного з оборонних заводів мав отримати вирок, але поки тривали судові посиденьки, строк давності закінчився – і його просто відпустили. Наш законопроєкт пропонує чіткі ліміти та обмеження на такі процесуальні маніпуляції: якщо справа вже зайшла у ВАКС і суддя не повернув її прокурору через брак доказів, процес має завершитися законним вироком – винний чи невинний, а не закриттям справи через закінчення таймера.

Треє – прямі вимоги Європейського Союзу: нормальна робота механізмів екстрадиції, прозорі судові експертизи та зміна правил гри. Чому ми роками витрачаємо бюджетні кошти на утримання суддів, прокурорів і детективів, якщо все одно будемо виконувати ці євроінтеграційні вимоги заради вступу в ЄС?

При цьому важливо підкреслити: я повністю підтримую існування принципу презумпції невинуватості. Це фундаментальний, залізобетонний принцип для будь-якої демократичної країни, і якщо ми прагнемо бути частиною європейської спільноти, іншого варіанту просто не існує.

У мене теж є питання до деяких дій антикорупційних органів. Наприклад, свого часу я особисто брав на поруки Андрія Коболєва, бо не був згоден із позицією НАБУ щодо того епізоду – і відкрито про це заявляв.

Але порівняйте це з методами деяких інших відомств. Коли СБУ видає гучні підозри, де географічно плутають Узбекистан із Дагестаном, і моя команда за 5 хвилин знаходить там грубі фальсифікації та ляпи – це свідчить про те, що рівень окремих правоохоронних структур критично низький.

Ідеальних систем у світі не існує – навіть у топ-країнах на кшталт Нової Зеландії чи Данії існують корупційні скандали, але їхній рівень та реакція держави абсолютно інші. Щоб прийти до такого рівня, нам потрібно запускати всі робочі інструменти, ремонтувати систему, десь сварити правоохоронців, десь допомагати їм, але незмінно вимагати головного – прозорості, підзвітності та верховенства закону.