Комусь буде важко в це повірити, але наш "горбатий" "Запорожець" був однією з перших компактних машин у світі, яка мала опалювач салону в базовій комплектації, без доплати. Виявляється, багато які з обов’язкових нині автомобільних зручностей зовсім недавно були доступними лише обраним.
Про п’ять перших автомобілів із звичними сьогодні опціями читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані публікації видань Autocar, Motor та сайтів компаній-виробників.
Автомобілісти зі стажем часто з сумом зітхають: мовляв, машини тепер не ті – слабкі, тендітні, недовговічні, та і взагалі – одноразові. Багато у чому вони праві, але… Зверніть увагу – при тому що цінова доступність (з урахуванням інфляції) автівок з покоління в покоління залишається на одному рівні, вони стають все багатше устатковані. І сьогодні навіть бюджетні моделі нижчих класів мають функціонал, раніше реальний хіба що для власників суперкарів та пасажирів розкішних лімузинів. Певно, наближення до "одноразовості" і є платнею за більший комфорт під час користування автівкою.
Тож щоб ви більше цінували досягнення теперішнього автопрому і зусилля технологів із зниження собівартості, пропонуємо вам побачити моделі, на яких вперше з’явилися обов’язкові сьогодні вигоди.
Відразу обумовимо, що в нашій статті вважатимемо першими ті авто, на яких та чи інша опція з’явилася в її теперішньому вигляді і у масовому порядку. Тобто дослідні зразки і тюнінгові комплекти цього разу до уваги не беремо.
Потреба щоразу при запуску мотора провертати двигун величезною ручкою під назвою "кривий стартер" виховала не одне покоління віртуозів керма – які вміли рушати, не заглухнувши, у найскладніших умовах. І поки водії вдосконалювались у вправності рушання, інженери бились над проблемою компактного стартового електромоторчика та його з’єднанням з бензиновим двигуном, що запускається.
Команда під керівництвом американського інженера Чарльза Кеттеринга створила такий пристрій на замовлення преміального заокеанського бренда Сadillac. Першою моделлю, яка отримала таке суперкорисне устаткування, став Сadillac Model 30. Так, ще з два-три десятки років стартер вмикався не ключиком і не кнопкою, як тепер, а окремою педаллю під торпедо. Але все одно це було величезним кроком вперед у порівнянні з сумнівним задоволенням щоразу провертати залізним "коловоротом" тугий двигун.
А от над конструкцією склоочисників схоже, ніхто особливо не бився: виробники їх особливо не чекали, бо відтоді, як їх винайшли, минуло два десятки років до першого серійного застосування. Американка Мері Андерсон побачивши одного разу, як страждає водій трамвая під час мокрого снігопаду, розробила схему "двірника", принцип якого дожив до наших днів. Інженери знають, що найбільша проблема склоочисника – забезпечити щільне прилягання щітки до скла, а привод повідка то вже справа техніки.
Так ось пані Андерсон (можливо, сама того не розуміючи) розробила найголовніше. Саме те, що треба: схоже до нинішніх гумове лезо, яке притискувалося до скла пружиною на повідку. У 1903 році ідею вона запатентувала, але купувати право на випуск ніхто не захотів: у виробників авто тоді були інші проблеми. Дія патенту закінчилася 1920 року, але тільки у 1922-му компанія Cadillac почала встановлювати "двірники" подібної конструкції на всі свої автомобілі як стандартне обладнання.
Способів обігріти невеликий в цілому салон авто було безліч, особливо на першому етапі автомобілізації: від каретних варіантів типу жаровні з вугіллям і розігрітого каміння аж до парових котлів, прилаштованих на випускному колекторі. Але врешті решт вималювався сучасний варіант: маленький радіатор, включений у систему охолодження двигуна, через який спрямовують потік повітря з вулиці. Першим авто, де така система була стаціонарно вмонтована в кузов, став американський Nash – точніше, всі його моделі зразку 1938 року.
Конструкція і органи керування були такими, як на автівках, якими ми користувалися ще на межі століть: ручка регулятора обертів вентилятора, ручка крана радіатора плюс ручка змішування потоків холодного і теплого повітря. В принципі, те саме маємо і сьогодні, тільки замість водія ручки крутять сервоприводи клімат-контролю.
Певно, жоден агрегат автомобіля не бачив стільки спробі і варіантів, як автоматична коробка передач (експерименти, як бачимо, тривають і досі). На цьому фоні класичною можна вважати АКП, яка найдовше затрималася на конвеєрі і має планетарний механізм на кілька ступенів і до нього – гідромуфту (гідротрансформатор).
Вперше така трансмісія під фірмовим ім’ям Hydra-Matic з’явилася на Oldsmobile Series 60 1940-го модельного року, а згодом і на інших серійних моделях General Motors: Cadillac та Pontiac. Автоматичне гідравлічне управління враховувало такі чинники як швидкість руху та положення акселератора. За винятком електронного керування, решта компонентів є незмінними і сьогодні. Та й взагалі, саме цей тип коробок сьогодні особливо шанується досвідченими автомобілістами за адекватність перемикань і безвідмовність. І саме він, а не новомодні CVT та DSG, використовується нині на поважних авто преміального класу.
Спроби автовиробників комплектувати машини кондиціонером на конвеєрі розпочалися ще в довоєнний період: першою такою моделлю був американський Packard 1939 року. Але система мала купу недоліків: невисока ефективність, незручність у користуванні, зайняті обладнанням півбагажника. Та й ціна була зависокою навіть для заможних американців: до третини від ціни нового бюджетного авто. Тому "Паккарди" з кондишеном продавалися погано, так само як і запропоновані рік по тому Cadillac і Chrysler. Друга спроба серійного випуску машин з кондиціонерами розгорнулася у 1950-ті, але це теж був свого роду тюнінг – системи монтувалися у багажнику, і були окремими від системи вентиляції та опалення.
І тільки 1954 р. з’явилися автомобілі Rambler корпорації Nash з кондиціонером у тому вигляді, яким ми знаємо його тепер. Система була інтегрована в загальну кліматичну установку разом з вентиляцією та опаленням і легко керувалася. Причому всі компоненти ховалися під капотом, а холодне повітря надходило в салон через ті самі дефлектори, що й тепле з опалювача. Ціна була меншою – "всього" чверть від ціни, наприклад, найдешевшої на той час моделі Ford. Відтоді охолоджувачі повітря обросли датчиками і автоматикою, але принципово нічого не змінилося до наших днів.
Як бачимо, автомобілі трансформуються не тільки згідно примх маркетингу, а й залежно від розвитку технологій. Завдяки котрим нам стають доступними ще учора небачені блага комфорту. Хоча не буде зайвим нагади про одне "але": кожне вдосконалення тягне за собою удорожчання утримання. І про це варто пам’ятати, коли ми обираємо машину у "жирній" комплектації, особливо – вживану і з чималим пробігом.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало про всі "за" і "проти" бензинових і дизельних двигунів в автомобілі.