Ветеранка і керівниця напрямку battle support у NOCTIS Ліка Волович вважає, що екіпажі не повинні самостійно перепаювати та налаштовувати дрони, а виробник має передавати їм засіб, готовий до застосування. У колонці для РБК-Україна Ліка Волович розповіла, як організовано підтримку військових, які працюють із дроном-перехоплювачем ZIRKA, і чому для цього шукає в команду ветеранів.
Головне:
Ти сидиш на бойовій позиції десь у посадці. У тебе є ціль, але виникла проблема з бортом. Пишеш виробнику, а тобі відповідають: "Вибачте, ми зможемо вийти на зв'язок через п'ять годин".
А ціль не чекатиме п'ять годин.
За час служби мені доводилося працювати з різними безпілотниками – від Mavic і FPV до бомберів та ударних крил. І часто наша робота не обмежувалася тим, щоб отримати засіб і застосувати його. Дрони доводилося перепрошивати, перезбирати, змінювати компоненти, шукати власні технічні рішення.
Іноді тому, що ситуація на полі бою змінювалася швидше, ніж виробники встигали реагувати. А іноді тому, що ми отримували недостатньо якісний засіб, який уже стояв на балансі. Іншого ніхто не дасть. Тому ти або сидиш, або допилюєш і працюєш.
Зараз я по інший бік – працюю в NOCTIS, компанії, яка розробляє дрон-перехоплювач ZIRKA. І добре знаю, як має і як не має працювати підтримка військових.
До повномасштабного вторгнення я працювала в бібліотеці в Києві. Ми оновлювали книжковий фонд, організовували заходи для дітей.
У 2022 році почала активно волонтерити, але зрозуміла, що мені цього недостатньо. До того ж тоді загинули перші близькі мені люди. Було сильне відчуття несправедливості, ненависті. Хотілося більшої участі.
Я намагалася потрапити до ЗСУ, пройшла відбір до 47-ї, але оформлення затягувалося. Зрештою мені набридло чекати, і восени 2022 року я пішла до добровольчого підрозділу в Харкові.
Я знала тільки одне – хочу на бойову посаду. Коли мені казали, що дівчат у піхоту не беруть, я намагалася зрозуміти чому. Пояснення іноді були прекрасні. Наприклад, що на позиції в мене хтось закохається, ще хтось приревнує, вони посваряться, і все через мене.
Зрештою я потрапила в БпЛА. Мої перші серйозні бойові були в Бахмуті, де довелося мати справу з Mavic майже без попередньої підготовки. Було страшно, але людей не вистачало і треба було працювати.
Пізніше я перейшла до ASGARD. Влітку 2023-го ми одними з перших почали працювати з FPV. У нас були технічно сильні люди, які самі шукали рішення, переробляли й тестували дрони, а ми застосовували їх у бойовій роботі. До нас приїжджали навчатися з інших підрозділів, і ми ділилися досвідом.
Згодом ASGARD став частиною 412-ї окремої бригади безпілотних систем Nemesis СБС, і я стала командиркою екіпажу, працювала з різними ударними засобами.
Читайте також: Йдіть в "оборонку": інтерв'ю зі студентом, який створив компанію з виробництва дронів
Все, що стосується дронів, дуже швидко змінюється. Засіб може бути ефективним кілька місяців, але якщо змінюються умови на полі бою, він теж має змінюватися.
Перепрошити засіб, коли це необхідно, є нормальною історією. Але коли екіпажу доводиться самому перепаювати компоненти, змінювати зв'язок, вигадувати, як змусити борт нормально працювати, – це вже не ок.
Коли я служила, значну частину цієї роботи виконували самі військові. Особливо коли напрямок FPV тільки розвивався. Але зараз потрібно, щоб якомога більше цієї роботи брав на себе виробник. Щоб екіпаж отримував дрон, який практично з коробки готовий до застосування. Це цілком реально і має бути нормою.
Звісно, без постійного зворотного зв'язку від військових жоден нормальний засіб не створиш. Я бачила, як іноземні дрони, що прекрасно працювали під час випробувань за кордоном, в Україні виявлялися неефективними. Нашим підрозділам доводилося разом із виробниками адаптувати їх і шукати інші способи застосування.
Але збирати зворотний зв'язок – це лише половина роботи. Важливо, наскільки швидко компанія готова щось змінювати, а не залишатися з виробом, який створила пів року тому, вважаючи, що він досі актуальний.
У травні 2026 року я звільнилася зі служби. Чесно кажучи, не планувала одразу шукати роботу. Після армії я була дуже виснажена і хотіла просто взяти собак та поїхати в гори. Але мене покликали працювати над ZIRKA. Проєкт був мені цікавий, я вірила в цей засіб. І подумала, що, можливо, в мене ще вистачить сил бути корисною.
Зараз я очолюю напрямок battle support – підтримки військових екіпажів, які працюють із ZIRKA. З власного досвіду я знаю, що потрібно отримати від виробника і як сильно на бойову роботу впливає якість цієї взаємодії. І зараз намагаюся організувати її так, як мені самій хотілося б, щоб це працювало під час служби.
Коли підрозділ отримує дрон, ми зв'язуємося з його представниками, створюємо окрему групу, надсилаємо інструкції, пропонуємо різні варіанти навчання. Оновлюємо відеоінструкції, знімаємо додаткові пояснення, якщо потрібно щось показати зрозуміліше. І найважливіше – залишаємося на зв'язку.
Екіпажі не мають випрошувати навчання. Не має бути такого, що військові ставлять запитання, а їх просто ігнорують. І не повинно бути так, що кожен екіпаж заново проходить той самий шлях проб і помилок, хоча хтось уже давно знайшов рішення.
Ми просимо військових розповідати не лише про успішні перехоплення, а й про невдалі застосування. Якщо щось не вийшло, треба розібратися чому. Для цього аналізуємо відеозаписи польотів разом із розробниками, з'ясовуємо, чи була помилка в застосуванні, чи проблема із самим засобом. І повертаємося до екіпажу з відповіддю.
Якщо бачимо повторювані проблеми або отримуємо побажання від військових, передаємо це технічній команді. Іноді йдеться про дрібні, але важливі для екіпажів зміни – наприклад, ми змінювали колір окремих показників телеметрії на OSD, щоб інформацію було легше зчитувати під час польоту.
Але змінюються не лише потреби екіпажів, а й самі загрози. У відповідь на появу швидших ворожих дронів ми розробили ZIRKA 1.2 – оновлену версію перехоплювача зі швидкістю 410 км/год замість 340 км/год у попередній. Також покращили тепловізійну камеру: встановили об'єктив зі збільшеним фокусом і лінзою, що дає чіткіше зображення цілі для кращої детекції.
Нову версію вже передали військовим, і зараз ми збираємо зворотний зв'язок, щоб оцінити результати її застосування в бойових умовах. Паралельно команда працює над іншими рішеннями для перехоплення реактивних цілей. Ми розуміємо, що одного збільшення швидкості недостатньо, а загроза продовжуватиме змінюватися.
Це нормальна робота виробника. Не якась додаткова послуга, за яку військові мають бути вдячні. Звісно, проблеми будуть виникати. Але не можна просто скинути все на екіпаж і сказати: розбирайтеся самі. Якщо проблема виникла на виробництві, виробник має її вирішувати.
Коли я почала збирати свою команду, то шукала людей серед ветеранів. Для мене важливо, щоб ті, хто працює з військовими екіпажами, самі мали досвід служби. Щоб розуміли, в яких умовах працюють ці люди і чому іноді відповідь потрібна негайно.
Не обов'язково ставати інженером чи розробником, щоб бути корисним у miltech. Ти можеш не знати, як сконструювати дрон, але розуміти, що буде з екіпажем, якщо виробник не надав нормальних інструкцій. Що навіть найкраща функція не буде ефективною, якщо не навчити екіпаж правильно її застосовувати. І що не можна просто відправити борт у підрозділ і забути про нього.
Після переходу в miltech я почала краще розуміти й виробників. Деякі зміни справді потребують більше часу, ніж хотілося б військовим. Інженери теж працюють у постійному навантаженні. Але це не виправдовує відсутності своєчасної підтримки.
Моя позиція не змінилася. Військові мають отримувати якісний засіб, нормальне навчання і підтримку. Їхня робота – воювати, а не витрачати час на те, що за них мав зробити виробник.